Польсько-литовська війна
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (листопад 2016) |
Польсько-литовська війна 1920 року — збройний конфлікт між Польщею і Литвою через територіальні суперечки з привиду Віленського краю.
Польсько-литовська війна | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Війна за незалежність Литви | |||||||
Парад польської кавалерії в Сейнах | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
Польща (де-юре до 7 жовтня 1920; де-факто на протязі всієї війни) Серединна Литва (з 12 жовтня 1920) |
Литва | ||||||
Командувачі | |||||||
Адам Неневський |
Сільвестрас Жукаускас | ||||||
Військові сили | |||||||
Польські дані: 20.000 Литовські дані: 30.000 |
Польські дані: 8.000 Литовські дані: 7.000 |
Під час наступу польської армії в союзі з частинами Симона Петлюри в Україні в ході радянсько-польської війни радянський уряд уклав Московський договір про визнання незалежної литовської держави (зі столицею у Вільнюсі і великими територіями на південному сході від міста, включаючи Гродно, Ошмяни, Ліду) 12 липня 1920 року. 14 липня 1920 року Червона армія (3-й кавалерійський корпус Р. Гая) повторно зайняла Вільно, 19 липня — Гродно, однак формально передані Литві території контролювалися радянськими воєначальниками. Лише після евакуації червоних частин (26 серпня) з Вільни у місто 28 серпня вступили литовські війська.
Проте вже 22 вересня польські війська розпочали новий наступ, що місцями супроводжувався сутичками між польськими та литовськими частинами. Після форсування річки Німан в районі міста Друскінінкай польські частини 25 вересня зайняли місто Гродно. Для запобігання подальших зіткнень під тиском військової контрольної комісії Ліги Націй в місті Сувалки 7 жовтня 1920 року був підписаний договір, що передбачав припинення бойових дій, обмін полоненими і демаркаційну лінію, що розмежовує литовські та польські території таким чином, що більша частина Віленського краю опинялася під контролем Литви.
Договір мав вступити в дію 10 жовтня 1920 року. Але напередодні, 9 жовтня, польські війська 1-ї литовсько-білоруської дивізії генерала Люціана Желіговського зайняли Вільно. 12 жовтня Желіговський проголосив себе верховним правителем створеної ним же держави «Серединна Литва» (до проведення виборів в орган, повноважний вирішувати долю краю)[1]. Бойові дії на вимогу Ліги Націй були припинені після битв під Гедройцами (19 листопада) і Ширвінтами (21 листопада). Після цього Ліга Націй намагалася врегулювати конфлікт шляхом створення федерації (План Гіманса), але безрезультатно.
По резолюції Віленського сейму, утвореного виборами 8 січня 1922 року, прийнятому 20 лютого 1922 року, і Акту возз'єднання Віленського краю, прийнятого Установчим сеймом у Варшаві 22 березня 1922 року, Віленський край в односторонньому порядку увійшов до складу Польщі.
Литва визнала анексію Віленського краю Польщею тільки в 1937 році. 10 жовтня 1939 року, після ліквідації Польської держави, СРСР повернув Вільно (частина Віленського краю) незалежній Литві. У жовтні 1940 року до складу Литви була передана частина Віленського краю та частина території БРСР.
Див. також
Примітки
- ↑ Томас Чивас, Арас Лукшас (18 липня 2003). Договор, принесший разочарование. Мир. Ресурс «ИноСМИ». Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 15 червня 2013.
7 октября 1920 года в Сувалках уполномоченные делегации Литвы и Польши подписали соглашение о перемирии, которое должно было начаться 10 октября. В соглашении была оговорена демаркационная линия между двумя государствами, по которому Вильнюс отходил Литве. Но накануне вступления в силу соглашения польский генерал Люциан Желиговский, инсценировав бунт польских солдат и жителей Вильнюсского края, резким броском занял Вильнюс и создал здесь государство Срединной Литвы.