Лукашенко Олександр Григорович

Олекса́ндр Григо́рович Лукаше́нко (біл. Алякса́ндр Рыго́равіч Лукашэ́нка; нар. 30 або 31 серпня 1954, смт Копись, Оршанський район, Вітебська область, Білоруська РСР) — президент Білорусі з 1994 року. П'ять разів поспіль перемагав на президентських виборах.

Лукашенко Олександр Григорович Аляксандр Рыгоравіч Лукашэнка
біл. Аляксандр Рыгоравіч Лукашэнка
Лукашенко Олександр Григорович Аляксандр Рыгоравіч Лукашэнка
Президент Республіки Білорусь
20 липня 1994 — нині на посаді
Прем'єр-міністр	В'ячеслав Кебич Михайло Чигір Сергій Лінг Володимир Ярмошин Генадій Навіцький Сергій Сідорський
Народився	30 серпня 1954(1954-08-30) (69 років) Копись, Оршанський район, Вітебська область, Білоруська РСР, СРСР
Відомий як	політик, директор, комісар
Громадянство	СРСР→ Білорусь
Національність	білорус
Освіта	Могильовський державний університет імені А. О. Кулешова
Alma mater	Могилівський державний університет імені Аркадія Кулешова (1975), економічний факультет Білоруської сільськогосподарської академіїd (1985) і Александрійська середня школа Шкловського районуd
Політична партія	КПРС (1979–1991)
Мати	Лукашенко Катерина Трохимівнаd
У шлюбі з	Галина
Діти	Віктор, Дмитро, Микола
Професія	Історик і суспільствознавець, економіст-організатор сільгоспвиробництва
Релігія	Російська православна церква Атеїзм
Нагороди	Орден Святого рівноапостольного князя Володимира (РПЦ) (2007) Орден святого благовірного великого князя Димитрія Донського (2005) почесний громадянин Єревана (2001) Ігнобелівська премія (2013) Ігнобелівська премія (вересень 2020) Корумпована особа рокуd (2021)
president.gov.by
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

На 2019 рік перебуває на посаді найтриваліше серед всіх європейських голів держав (крім монархів).

Життєпис

Народився 30 серпня 1954 року у смт Копись Оршанського району Вітебської області БРСР у бідній селянській родині. За походженням білорус. Його дідусь, Трохим Іванович, народився біля міста Шостка (нині Собичеве) Сумської області України. Мати Олександра Григоровича до війни жила в селі Олександрія Шкловського району Могильовської області, а після неї влаштувалась на Оршанський льонокомбінат. Народивши сина, повернулась у село і працювала дояркою. Про батька Олександр ніколи нічого не розповідав і ріс тільки з матір'ю, через що мав проблеми з ровесниками у школі.

У 1961—1971 навчався в Олександрійській середній школі, де у дев'ятому класі вступив до лав комсомолу й очолював політмасовий сектор. У школі навчався непогано і активно займався спортом. З п'ятого по восьмий клас відвідував музичну школу, де вчився грі на баяні.

Вищу освіту здобував у 1971—1975 роках у Могильовському педагогічному університеті на кафедрі історії. Паралельно працював секретарем ВЛКСМ у середній школі № 1 міста Шклова. Закінчив університет за спеціальністю «викладач історії і суспільствознавства».

У 1975—1977 роках, служив у Прикордонних військах Комітету державної безпеки СРСР, де був інструктором політвідділу військової частини 2187 Західного прикордонного округу у Бресті. Після армії почав трудову діяльність на посаді секретаря комітету комсомола міськїжторгу міста Могильова. У 1978 році став відповідальним секретарем Шкловської районної адміністрації Всесоюзної спілки «Знання» (біл. «Веды»). З 1979 року — член Комуністичної партії Радянського Союзу.

У 1980 році знову йде служити в армію. Прослуживши там до 1982 року замполітом мотострілецької роти військової частини 04104, звільняється і призначається замісником директора колгоспу «Ўдарнік» Шкловського району. У наступному році обіймає посаду замдиректора комбінату будівельних матеріалів у Шклові, де працює з 1983 по 1985 роки. За цей час він заочно отримує другу вищу освіту у Білоруській сільськогосподарській академії за спеціальністю «економіст організатор сільськогосподарського виробництва». У 1985—1987 роках працює секретарем партійного комітету колгоспу імені Леніна Шкловського району. У 1987 році стає директором радгоспу «Городець» (біл. «Гарадзец») Шкловського району Могильовській області, де одним із перших на область почав впроваджувати орендний підряд. Після перетворення збиткового колгоспу на прибутковий Лукашенко став популярним у засобах масової інформації.

Політика

У себе в радгоспі влаштував окружне виборче зібрання, на якому його висунули кандидатом у народні депутати СРСР. 1989 року брав участь у виборах, проте програв В'ячеславу Кебічу у другому турі з різницею в 1 %. Але вже в наступному році на виборах 4 березня 1990 року був вибраний у депутати 12 скликання і з цього моменту починається його політична кар'єра.

Олександр Лукашенко був головою тимчасової комісії Верховної Ради Республіки Білорусь з вивчення діяльності комерційних структур, які діють при республіканських і місцевих органах управління. Став відомий завдяки критичним виступам у бік Станіслава Шушкевича. 25 березня 1991 року у «Народній Газеті» опублікував статтю «Диктатура: білоруський варіант?». Пізніше у Верховній Раді Білорусі була сформована фракція «Комуністи за Демократію» (біл. «Камуністы за дэмакратыю»), і Лукашенко став одним з її лідерів. Фракція виступала за збереження СРСР у демократичній формі. Після подій 13 січня 1991 року у Вільнюсі, де від рук радянських військовослужбовців, підпорядкованих генералу Усхопчіку, загинуло 13 мирних жителів, що брали участь в демонстраціях протесту проти радянської окупації Литви, Лукашенко їздив на місце задля збору фактів.

У жовтні 1991 року на з'їзді оргкомітету була сформована нова політична партія, яка потім отримала назву Партія Народної Згоди (біл. Партыя Народнай Згоды). До неї увійшло багато представників фракції «Комуністи за демократію». Через сварки з іншими представниками, потім Олександр Григорович з неї вийшов.

Вважається, що Лукашенко був єдиним депутатом, який проголосував проти ратифікації Біловезьких Угод, проте пізніше було з'ясовано, що цим депутатом був Валерій Тихіня, котрий в подальшому став головою Конституційного Суду Білорусі. Пізніше Лукашенко казав, що розпад СРСР «найбільша геополітична катастрофа ХХ-го століття».

Отримавши репутацію непримиримого борця з корупцією, в 1993 році Олександр Григорович отримав посаду голови Тимчасової комісії по боротьбі з корупцією Верховної Ради Республіки Білорусь, створеній для вивчення комерційних структур при владі. На цій посаді Лукашенко звинуватив ряд членів кабінету В'ячеслава Кебіча у корупції, а його самого назвав головою «примосковської мафії». У кінці 1993 року він звинуватив 70 членів Верховної Ради, у тому числі Станіслава Шушкевича у корупції та розкраданні державних коштів в особистих цілях. Станіславу Шушкевичу був винесений вотум недовіри, і він подав у відставку. Його вина ніколи не була доведена, проте це стало причиною втрати його популярності серед консервативних сил у Парламенті та майбутнього краху. 1 квітня 1994 року «комісія Лукашенка» була розпущена, «виконавши свою задачу з розслідування».

15 березня 1994 року була прийнята нова Конституція, згідно з якою повинні були відбутися перші президентські вибори.

Участь у президентських виборах

Перший термін

Лукашенко був молодим і перспективним політиком, а його критичні виступи і завзята боротьба з корупцією допомогли йому здобути популярність серед народу. Весь його передвиборчий штаб складався з таких же молодих і амбіційних як він. Це були зокрема: Леонід Сініцин, Дмитро Булахов, Віктор Гончар, Валерій Цепкало, Олександр Федута, Михайло Сазонов, Юрій Малумов, Петр Капитуло, Віктор Терещенко, Іван Титєнков, Олександр Лукашов, Віктор Кучинський, Володимир Ядренцев, Володимир Нистюк, Анатолій Лебедько, Микола Крпієвич і Віктор Шейман. На вибори Лукашенко йшов з лівими лозунгами та відстоював ідею зближення з Росією.

Підтримка виборців у першому турі президентських виборів 1994 року

Основним суперником Лукашенка був В'ячеслав Кебіч, і він вважався фаворитом. Результати першого туру були такими: Олександр Лукашенко — 44,82 %, В'ячеслав Кебіч — 17,33 %, Станіслав Шушкевич — 10 %. За результатами другого туру, який відбувся 10 липня, Лукашенко переміг за результатом 80,1 %. Це були єдині президенські вибори в Білорусі, які були визнані демократичними як з боку СНД і Росії, так і з боку США і ЄС.

Під час передвиборчої кампанії на Олександра Лукашенко був здійснений замах. Проїжджаючи повз місто Ліозно Вітебської області, автомобіль Mercedes, у якому перебували Олександр Лукашенко, Іван Тітєнков і Віктор Шейман був обстріляний з автомобіля Ford, що обганяв та притискав Mercedes, причому одна з куль пролетіла у кількох сантиметрах від голови Лукашенка. Жертв не було, однак розслідування КДБ і МВС виявило розходження між результатами балістичної експертизи й експертизи отвору та показами Тітєнкова і Шеймана. Справа була призупинена, а з приходом Лукашенка до влади відновлена.

28 червня, коли Олександр Григорович направлявся до Дому Уряду, на вході його затримали троє охоронців і не пускали у будівлю. Коли Лукашенко все ж туди потрапив, вони жорстоко побили його завдавши йому легких тілесних ушкоджень. Згідно з пояснювальною запискою працівників міліції, в ході інциденту Лукашенко відірвав ґудзики і пошкодив форменний одяг співробітників міліції.

Другий термін

Після референдуму 1996 року відлік п'ятирічного терміну перебування Лукашенка на посту президента почався з нуля, тому вибори, які за старою Конституцією мали відбутись у 1999 році, були перенесені на 2001 рік. Жоден з інших кандидатів не зміг скласти конкуренцію Олександру Григоровичу. Він переміг у першому турі з результатом 75,65 %, у той час як друге місце зайняв Олександр Гончарик з результатом 15,65 %, що у п'ять разів менше ніж у Лукашенка.

Білоруська опозиція, Європейський Союз та США не визнали результати виборів заявивши, що вони пройшли з численими порушеннями та не відповідали європейським демократичним стандартам. Такі самі заяви зробила й ОБСЄ. Спостерігачі від СНД у свою чергу заявили, що не виявили правопорушень, а результат виборів був «волею білоруського народу». Росія публічно привітала Лукашенка з перемогою.

Серед тих хто привітав Олександра Лукашенка був Володимир Путін, який зателефонував йому і запропонував співпрацю.

Третій термін

У 2004 році у Білорусі був проведений референдум, за результатами якого президент може обиратися нескінченну кількість разів, тому ніщо не завадило Олександру Григоровичу балотуватися на третій термін. Як і на минулих виборах серед кандидатів не було жодного конкурента Лукашенку. Він переміг у першому турі з результатом 83 %.

США не визнали результати виборів, а заступник держсекретаря США з країн Європи і Євразії Деніел Фрід заявив, що США вважають Білорусь «останнім форпостом тиранії» у Європі й у зв'язку з цим «інвестували 12 мільйонів доларів» на програми підтримки демократії в Білорусі.

Європейський Союз й ОБСЄ також не визнали вибори. Натомість СНД, Росія, КНР заявили, що вибори були прозорими і демократичними, а міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що «Росія виступає категорично проти зовнішнього тиску на Білорусь».

У день оприлюднення результатів виборів на центральній площі Мінська зібрався мітинг білоруських опозиціонерів, який отримав назву «Джинсова революція», яку підтримав Михеіл Саакашвілі заявивши: «Білорусь — не якась примха Грузії, це фундаментальне питання, і це питання буде вирішене звільненням білоруського народу й остаточним об'єднанням Європи. Я знаю, що точно такі люди, які б'ють демонстрантів у Мінську, створюють проблеми Грузії й усьому світу. Ці люди не пускають нас в Абхазію, каламутять ситуацію в Цхінвалі й Джаві».

Четвертий термін

19 грудня 2010 року відбулися четверті президентські вибори. Усього було зареєстровано 10 кандидатів, із яких тільки Лукашенко набрав понад 3 %. Вибори завершилися в один тур і Лукашенко переміг з результатом 79,65 %.

Ближче до вечора на Привокзальній площі почали збиратися протестуючі проти результатів виборів. Володимир Некляєв виступив зі словами, що згідно з незалежними екзит-полами рейтинг Лукашенка становить 30,5 %. Спецслужбовці розігнали мітингарів й заарештували від 600 до 900 осіб.

Спостерігачі від ОБСЄ заявили що у порівнянні з минулими виборами відбулися покращення, хоча міжнародним нормам вони все одно не відповідають. Вибори відмовилися визнавати Чехія, Польща, Швеція та Німеччина. Євросоюз ввів низку санкцій, які забороняли в'їзд на його територію деяким білоруським чиновникам і Лукашенку особисто. Україна висловила «стурбованість непропорційним застосуванням сили проти учасників акції протесту та журналістів, зіткненням представників опозиції із силами правопорядку і затриманням деяких кандидатів». ПАРЄ заявила про свій намір не відновлювати контакти з білоруською владою, висловивши жаль у зв'язку з арештами представників опозиції Білорусі.

З перемогою Лукашенка привітали голова КНР Ху Цзіньтао, патріарх московський Кирил, Уго Чавес та Махмуд Ахмадінежад.

П'ятий термін

11 жовтня 2015 року відбулися п'яті президентські вибори. Усього було зареєстровано 4 кандидати, із яких тільки Лукашенко набрав понад 5 %. Вибори завершилися в один тур і Лукашенко (за попередніми даними) переміг із результатом 83,49 %. На виборах була найвища явка із всіх виборів. За Лукашенка проголосувала найбільша кількість виборців із всіх попередніх виборів.

Політика

Зовнішня

Росія

Підписання Договору про Союз Білорусі й РФ 2 квітня 1997 року

З першого президентського терміну Олександр Григорович говорив про Росію як про головного партнера Білорусі. У січні 1995 року разом із Борисом Єльциним був підписаний договір про створення платіжного та митного союзів. У лютому того ж року вони підписали договір про дружбу, добросусідство та співпрацю між Республікою Білорусь та Росією. У 1996 році був підписаний договір про створення Спільноти Росії та Білорусі, у 1998 році — договір про рівні права громадян обох країн.

Саме від нього йшла ініціатива створення Союзної держави, підтримана Борисом Єльциним. 29 квітня 1996 року укладено договір про Парламентське Зібрання, 2 квітня 1997 — договір про Союз Росії та Білорусі, проте при підписанні цього договору Єльцин відмовився підписувати білоруський варіант, що дозволило Лукашенку звинуватити Росію у «непідготовленості до об'єднання». 23 травня 1997 відбулося підписання Устава Союзу Білорусі і Росії, у січні 1998 — договору про сумісну Телерадіомовну організацію Союзу, 8 січня 1999 — договору про створення Союзної держави Росії і Білорусі. 26 січня 2000 після ратифікації парламентами обох країн Союзна держава почала існувати.

У 2002 році Лукашенко представив Володимиру Путіну проект, за яким Союзною країною президенти мали б керувати по черзі, але підтримки у колеги не знайшов. Замість цього у серпні 2002 року Путін запропонував свій проект, згідно з яким у травні 2003 року мав пройти референдум щодо нового керівництва Союзної країни, у якому запропонував враховувати різницю у чисельності населення і економічній силі між країнами. Фактично, Путін запропонував Білорусі увійти у Російську Федерацію, на що Лукашенко відповів, що навіть Ленін і Сталін не додумались до такого — роздробити Білорусь і включити до складу СРСР. У жовтні 2003 року Лукашенко заявив, що перехід на єдину валюту не має сенсу.

Помаранчева Революція, Революція Троянд та інші так звані «кольорові» революції на пострадянському просторі змусили Лукашенка знову будувати свою політику на співпраці з Росією. 2007 року МЗС РФ направило Білорусі ноту, у якій зазначалося, що Росія не постачатиме Білорусі газ по внутрішнім цінам. 24 березня того ж року був підписаний цілий ряд важливих угод, серед яких торговельно-економічна.

Після Російсько-грузинської війни Лукашенко не став визнавати окуповані Росією Абхазію і Південну Осетію.

29 січня 2015 року Лукашенко заявив, що Білорусь не є частиною «руського світу».

2 червня 2018 року під час відвідування Брестської фортеці Лукашенко звинуватив Росію у спробі приватизувати перемогу у війні проти нацистської Німеччини. «Останнім часом я відстежую цю тенденцію, спостерігаю. З'являється все більше інформації саме на цю тему. Комусь кортить, що дивно — в Росії, приватизувати цю перемогу. Ніби не було на війні всіх інших — білорусів, українців, грузинів, вірменів, таджиків, туркменів… Весь Радянський Союз воював. Загинули навіть не сотні і не тисячі, а сотні тисяч. Ми кожного третього скалічили і втратили. Вся Білорусь — це пам'ятник. Тисячі спалених сіл, ні в чому не винних людей, людей похилого віку, дітей» — заявив Лукашенко.

США та ЄС

Західні країни відмовилися визнавати результати референдуму 1994 року і з того часу не визнавали жодних виборів у Білорусі. Країна втратила місце асоційованого члена в Асамблеї Ради Європи, а після інциденту в Дроздах стосунки Заходу і Білорусі погіршилися ще більше.

2008 року Лукашенко звернувся до члена Британської Палати Лордів, відомого PR-менеджера Тімоті Белла з метою покращення іміджу Білорусі за кордоном. З початку їхньої співпраці позиція Лукашенка стала більш лояльною до Європи, також він утримався від таких неоднозначних кроків як визнання Південної Осетії й Абхазії після Російсько-грузинської війни. Командою Белла був розроблений 32-сторінковий план покращення іміджу Білорусі, який оцінювався у $10 млн. (з них лише один був заплачений Беллу через розірвання контракту). У 2010 році співпраця лорда і президента несподіванно припинилась.

Після виборів у Білорусі у 2010 році відносини із Заходом майже заморозились через невизнання виборів, переслідування політичних опонентів Лукашенка і незацікавленість білоруської сторони у переговорах. З боку Євросоюзу були введені економічні санкції і заборона багатьом білоруським чиновникам в'їзду до країн Європейського Союзу.

Україна

4 березня 2014 року на фоні початку тимчасової анексії Криму Росією Лукашенко повідомив Леоніду Кучмі про підтримку територіальної цілісності України.

Внутрішня

Економічна

Економічна політика Лукашенка зупинила економічну кризу і занепад, від якого потерпали пострадянські країни, що трансформували свої економіки.^{[джерело?]} Підприємства отримали державну підтримку і опіку та не зупиняли своєї роботи.

Адміністративна

Під час правління Олександра Лукашенка в Білорусі були обмежені політичні і деякі особисті свободи. Послідовно знищувалась незалежна преса, переслідувались політичні опоненти. Зникло кілька незгодних і особистих ворогів Олександра Григоровича. Багато політиків і активна молодь були вимушені емігрувати до Литви, Польщі, Росії, України, США.

Культурна

Одним з пунктів програми Лукашенка було надання російській мові статусу державної. Під час його керівництва майже зникло книговидаництво білоруською мовою, кіностудії перестали фінансуватись через малі кошториси білоруських фільмів, теле- та радіоефіри заполонила російська музика, а білоруська мова майже зникла із засобів масової інформації, через що була занесена до списку «потенційно зникаючих мов» ЮНЕСКО. Це єдина державна мова незалежної пострадянської країни, яка отримала такий статус.

З його приходом почалася цензура, наприклад заборону отримала пісня гурту «Кино» — «Хочу перемен». Також неодноразово заборонялись виступи гурту «Ляпис Трубецкой» та заборона їхньої пісні «Belarus Freedom». З 2012 року під цензуру потрапив й Інтернет.

Українська мова

21 липня 2017 року під час зустрічі Порошенка з Лукашенком було ухвалено рішення про вивчення української мови у Брестській та Гомельській областях Білорусі.

Критика

США та ЄС

Західні країни різко критикували характер проведених виборів, а також придушення акцій протесту в Білорусі; країни Європи та США також бойкотували церемонію присяги Лукашенка. В кінці січня 2011 ЄС та США запровадили низку санкцій проти Олександра Лукашенка та інших офіційних представників Білорусі. Його активи в західних банках заморожено та запроваджено заборони на в'їзд до країн США і Європи для нього самого та ще 157 офіційних осіб.

Росія

Поставив уряду завдання перевести торгівлю з Російською Федерацією на долари, євро. Під час зустрічей у Москві — Ради колективної безпеки ОДКБ, Євразійської економічної ради — розкритикував ідею Євразійського союзу. Заявив, що:

• офіційний Мінськ може бойкотувати створення ЄврАзС, якщо Росія не відкриє кордонів для білоруських товарів
• вільного переміщення товарів на території майбутнього союзу не було і немає.

Родина та особисте життя

• Дружина — Лукашенко Галина Родіонівна
• Три сина — *: Лукашенко Віктор Олександрович (1975), 49 р.

  Лукашенко Дмитро Олександрович (1980), 44 р.

  Лукашенко Микола Олександрович (2004, позашлюбний), 20 р.

• Сім онуків — четверо — діти старшого сина: Вікторія (1998), Олександр (2004), Валерія (2009) і Ярослав (2013), троє — діти молодшого: Анастасія (2003), Дар'я (2004) і Олександра (2014).
• Молодша сестра Тамара Родіонівна живе в Могильові, фармацевт в аптеці, її чоловік — голова Білоруського товариства мисливців і рибалок в Могильові.

9 травня 2012 року на параді з молодшим сином Миколою та старшим — Віктором (в сірому костюмі)

Олександр Лукашенко був одружений на Галині Родіонівні Жолнерович, та має від неї двох синів. Ще один син, позашлюбний, народжений 2004 року. Саме з молодшим сином Миколою Олександр Григорович часто відвідує різноманітні заходи.

Олександр Лукашенко займається такими видами спорту як біг на лижах, теніс, хокей.

У масовій культурі

У лютому 2011 Олександр Лукашенко запропонував західним політикам не драматизувати ситуацію з приводу його ставлення до людей нетрадиційної сексуальної орієнтації. «Приїжджали тут великі діячі — правильної, неправильної орієнтації. І мене почали дорікати, що я засудив цей „голубник“. Ну, не подобаються мені „голубі“, я і сказав, що не подобаються. Бачте, міністри окремих закордонних справ образилися на мене. Чого на мене ображатися? Ми живемо в демократичному суспільстві, тим більше я — президент. Я маю право висловлювати свою точку зору і свою позицію. Я йому (главі МЗС ФРН) чесно і сказав це в очі. Треба нормальний спосіб життя вести. У Німеччині це можливо, і в Польщі, тоді хай цим і займаються там. А нам сюди це не треба», — заявив президент Білорусі визнавши, що «хоча цього добра і в нас, на жаль, вистачає».

Нагороди та відзнаки

• 5 листопада 2009 — диплом Почесного доктора Київського університету ім. Шевченка. Диплом, мантію і почесний знак президенту вручив ректор університету академік Леонід Губерський.

• Президентський орден Сяйво (Грузія, 2011)

Галерея

• 
  Поштова марка, 1996
• 
  З Кучмою та Путіним на Слов'янському базарі у Вітебську, 2001
• 
• 
  Кучма, Путін, Лукашенко та патріарх Алексій II, 3 травня 2000
• 
  З Путіним, Москва, 2001
• 
  Володимир Путін і Олександр Лукашенко з молодшим сином Миколою на військових навчаннях «Захід-2013». Гродно. Полігон Гозький
• 
  Лукашенко, Путін і В'ячеслав Фетісов на товариському матчі зірок вітчизняного хокею, льдовий палац "Великий", Сочі, 4 січня 2014
• 
  На військовому параді у формі маршала Білорусі, 2001
• 
  Слов'янський базар, Вітебськ, 2014
• 
• 
  Лукашенко (ліворуч) під час підписання протоколу «Мінськ II» по припиненню вогню на Донбасі
• 
  Графіті «Стоп Лукашенко»

Див. також

• Список 50 чинних голів країн, що керують найдовше

Джерела

• Encyclopædia Britannica{том? сторінка?}
• Коллекция цитат А. Г. Лукашенко (рос.)
• На четвертий термін // Український тиждень, № 51, 17.12.2010

Література

• Л. В. Губерський. Лукашенко Олександр Григорович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• М. Дорошко. Лукашенко Олександр Григорович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.410 ISBN 978-966-611-818-2