Вікіпедія

Пропала грамота (фільм)

фільм 1972 року
Версія від 15:04, 10 жовтня 2020, створена 109.86.244.104 (обговорення)

«Пропала грамота» — український радянський художній фільм кінорежисера Бориса Івченка почасти заснований на однойменному оповіданні Миколи Гоголя.

Пропав Влад
Файл:Пропала грамота.jpg
Жанркомедія, дорожній фільм
РежисерБорис Івченко
СценаристІван Драч
У головних
ролях		Іван Миколайчук
Василь Хорошко
Галина Долгозвяга
Федір Стригун
Лідія Вакула
Земфіра Цахілова
Михайло Голубович
Володимир Глухий
Василь Симчич
Анатолій Барчук
ОператорВіталій Зимовець
КінокомпаніяКіностудія ім. Довженка
Тривалість79 хв.
Моваукраїнська[1]
КраїнаУРСР УРСР
Рік1972
Дата виходу1983 (УРСР)
Кошторис450 тис. руб.[2]
IMDbID 0175075
Q: Пропав Влад у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Пропала грамота.

Виробництво фільму було завершено ще у 1972 році, але вперше він був представлений глядачам лише на початку у 80-их. Відразу після представлення кінцевої версії стрічки у 1972 році партійним чиновникам-цензорам її було заборонено до показу.[3] Керівництву Кіностудії Довженка наскільки «ідеологічно» не сподобалася кінцева версія фільму, що фільм було «покладено на полицю» на більш як 10 років.[4]

Згідно з плакатом фільму датованим 1983 роком, реліз фільму стався впродовж 1983 року.[5] У єдиних тогочасних українських часописах кінематографічного спрямування — «На екранах України», «Радянське мистецтво» та «Новини кіноекрана» — не вдалося знайти жодної статті про вихід стрічки на екрани Києва у 1983 році.

Сюжет

Старий дяк просить молодь розіграти історію про його діда — славетного козака.

Після бою з бусурманами козак Василь повертається додому в Диканьку. Та відпочинок переривають двоє посланців, що проносять новину від писаря, але замість розповісти її намагаються згадати яке в писаря прізвище. Врешті вони повідомляють про грамоту від гетьмана. Її слід якнайшвидше доставити російській цариці, інакше на Василя нібито чекає страта, а за документом полює сам диявол. Василь просить жінку зашити грамоту в шапку і збирається в дорогу. Батько, благословивши його, радить знайти товариша і дає зачарований тютюн. Сусіди просять у Василя про різні послуги від цариці. Сільський староста, чийого брата-зрадника Василь убив, наймає Куця — чорта в людській подобі, щоб той помстився.

Дорогою Василь натрапляє на Куця, в якого, не підозрюючи хто це, питає дорогу до Петербурга. Той вказує хибний шлях, але скоро козака наздоганяють посланці, що згадали прізвище. Василь зустрічає запорожця Андрія, з яким їде далі.

Вони натрапляють на село, що потерпає через перепелині лови реєстрових козаків. Старий Остап дорікає, що не лишилося запорозьких козаків аби захистити селян. Василь з Андрієм вдвох виступають проти реєстрових козаків і пана, що головує над ними. Тоді виявляється, що всі козаки знайомі з Василем і відмовляються битися з ним, бо той колись визволив їх з полону. Куць скидає пана в річку, а Василь стинає йому оселедця й наказує повернути селянам відібраних коней.

Василь з Андрієм зупиняються в корчмі, біля якої бачать відьму Одарку, від якої диявол просить на 10 років стати його дружиною в обмін на будь-які послуги. Одарка вимагає аби це сталося при свідках і чорт кличе козаків. Причарований відьмою, Василь втрачає шапку та падає з Андрієм в озеро й потрапляє на той світ. Там нечиста сила та відьми веселяться й знущаються з душ грішників, Василь розуміє, що це все сон, проте не може прокинутися, не з'ясувавши де грамота. Він вимагає повернути шапку і визволити душі всіх людей, відьма погоджується, але за умови, що Василь виграє в неї в дурня. Козак двічі програє, тоді Куць підказує плюнути в карти.[6] Тепер Василь обігрує відьму і отямлюється в корчмі з перепою, а вся пригода з відьмою виявляється маренням.

Та виявляється, шапку украв корчмар. Справжня Одарка розповідає, що її матір забрали в полон турки, а її саму продали корчмареві. Василь б'є корчмаря і той повертає шапку й відпускає Одарку. Андрій обіцяє взяти дівчину за дружину та визволити її матір.

Козаки дістаються до Петербурга та приходять на прийом до цариці. Потьомкін, в якому Василь підозрює диявола, запевняє її, що грамота не має цінності, тим часом аудієнція закінчується і козаків проганяють. Василь дає Потьомкіну ляпаса і той виявляється картиною, а цариця — баронесою, котра нічого не знає про грамоту. Розчаровані цим обманом нечистої сили, козаки йдуть геть та вирішують застрелитись. Їх зупиняє камінь, що виявляється Куцем, покараним дияволом за допомогу. Він просить кинути його в болото, щоб повернути людський вигляд. Після цього Куць тікає, а козаки відмовляються стрілятися.

Василь і Андрій повертаються в Диканьку та вигадують як їх прийняла цариця та як дослухалася до всіх прохань. Василь зустрічає хлопчика, що хоче бути козаком, і дарує йому коня.

Наприкінці вистави дяк каже хлопцеві, котрий грав Василя, що той набрехав ще більше за його діда.

Зв'язок з однойменним оповіданням Гоголя

У порівнянні з однойменним оповіданням Гоголя виданим 1831 року, сценарій фільму є практично окремим твором від однойменного оповідання. Так за словами сценариста Івана Драча «переписував текст разів сім чи вісім — то керівників не влаштовували якісь шматки, то через брак коштів доводилося викидати цілі епізоди. Від Гоголя в результаті лишилося дуже мало. Любовну лінію запозичив в Олекси Стороженка, додав щось із творів Григора Квітки-Основ'яненка, Марка Кропивницького, народних притч».[7] А за словами літкритика Ігоря Остапенка «від Гоголевого твору „Зникла грамота“ [автором сценарію фільму Іваном Драчем] взято тільки каркас, адже події фільму лише частково збігаються з тими, які бачимо в тексті; […] це пов'язано з тим, що сюжет оповідання [Гоголя] не дуже придатний для екранізації, оскільки є бідним на події та позбавленим динамічного руху. Інтерпретуючи Гоголя, Іван Драч збагачує сюжет вставними епізодами.[8]

Одним з прикладів сюжетних ліній, яких не було в оригінальному оповіданні Гололя, і які самостійно додав Драч до сценарію фільму, є сюжетна лінія Одарки про дівчину, що „не з своєї волі стала відьмою“, яку було запозичено з повісті Олекси Стороженка „Закоханий чорт“.

Актори

Основні

Епізодичні

Знімальна група

Музика

У фільмі звучать такі пісні:

Пісні співали Ніна Матвієнко, В. Ковальська, М. Миколайчук.

Бандура — Галина Менкуш. Скрипки — брати Чередники.

З інструментальної лунав „Козацький марш“, у виконанні оркестру народних інструментів під управлінням Я. Орлова, та марш „Пенджаб“[9].

Виробництво

Робота над фільмом стартувала в лютому 1971 році[4]. Зйомки почалися наприкінці травня 1972 року й закінчилися у вересні. Виконувалися на Київській кіностудії ім. О.Довженка[10]. Початково режисером розглядали Віктора Греся, що розглядав фільм як ліричну романтичну оповідь про національного мрійника-романтика.[4][11] «Пропала грамота» була частиною програми кіностудії з екранізації творів Гоголя, і дісталася Івану Драчу, оскільки той постійно був у поїздках, а фільм не вимагав великого сценарію. Сценарист черпав матеріал з кількох джерел: творів Миколи Гоголя, Миколи Стороженка, Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Кропивницького, Олекси Стороженка, народних повір'їв та пісень та козацьких переказів.[10][4] Держкіно СРСР схвалювало створення фільму, проте зміна режисера на Бориса Івченка позначилася на сценарії. Втім, більшу частину режисерської роботи виконав Іван Миколайчук, який також зіграв головну роль. На рахунку актора і музичне оформлення: він запросив до роботи тріо „Золоті ключі“ (Марічка Миколайчук, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська), підібрав народні пісні й „Козацький марш“, що звучить лейтмотивом фільму[10]. Сценарій було в короткі терміни переписано і в травні 1972 почалися зйомки, що відбувалися на Полтавщині в селі Красногорівка Великобагачанського району та в Петергофі[4].

Реліз

В листопаді 1972 року плівки з готовою стрічкою було передано кіностудії Довженка, де низка сцен була скорочена, мову цариці переозвучено з чистої російської на російську з німецьким акцентом, додано фінал з повчанням Василя для хлопчика, місцями замінено музику. Після цього фільм було надіслано в Москву, де було висловлено зауваження щодо кінця стрічки. Зокрема, вимагалося затушувати іронічно-критичне ставлення козаків до цариці та переозвучити її мову українською.[4] Проте фільм після цього було все одно „покладено на полицю“ на 11 років, й у своїй „Доповідній записці відділу культури ЦК Компартії України про деяких членів Спілки письменників України від 18 грудня 1973 р.“ завідувач відділу культури ЦК КПУ Микола Іщенко зокрема зазначив, »«Пропала грамота» (за однойменним твором Гоголя) — сценарій, будучи довільним переказом оригіналу, мав ідейно-художні вади. В процесі зйомок неодноразово перероблявся, двічі змінювався склад постановочних груп. Фільм (виробництва 1972 р., режисера Бориса Івченка) вийшов з істотними недоліками: замилування козацькою старовиною, відступи від історичної правди при характеристиці діяльності історичних осіб."[12]

Існує кілька версій відкладення показів. За однією з версій, в Держкіно СРСР ляпас цариці Катерині (який у фінальній версії замінили на ляпас Потьомкіну) у Москві сприйняли як образу всього російського народу. Також існує думка, що рішення про відкладення було прийнято вже після обговорення в Москві, в Києві. За іншою версією, цензура не пропустила звеличення козацького минулого України, що контрастувало з епізодами в царицею, котра уособлювала всю російську владу. Також вважається, що цензорів образила відмова Миколайчука видалити низку сцен[13] та схожість секретаря з ідеології Валентина Маланчука на чорта Куця.[2][14]

За словами сценариста фільму Івана Драча, після того як цензори з Москви подивилися фільм вони «його пустили [в прокат в Росії] дуже малим тиражем, а потім і взагалі [заборонили] й плівки були знищені».[15] Драч стверджував що єдина копія що збереглася була у дрібного партійного діяча при Щербицькому голови Ради міністрів УРСР Олександра Ляшко, який зберіг собі плівку фільму й довгі роки показував «цих козачків» своїм іноземним гостям. А коли пізніше шукали плівку фільму для прокату в УРСР (після відновлення фільму «з полички»), ніде не могли знайти плівку фільму й врешті знайшли єдину копію лише у Ляшка в шухляді.[15][7][16][17]

Невідома точна дата виходу стрічки у кінопрокат в УРСР — за деякими даними вперши стрічка вийшла в прокат в Києві у 1983 році,[18] а за деякими — улітку 1984 року.[19][20]

За твердженням наукового співробітника Національної бібліотеки України Людмили Гутник, «у фондах НБУВ зберігається плакат до фільму „Пропала грамота“, датований 1983 роком, який є підтвердженням того, що кінокартина неодноразово демонструвалася на екранах [України]».[5] За словами оператора стрічки Віталія Зимовця, після виходу стрічки у 1983 році вона зібрала 16 мільйонів глядачів.[2]

Доля оригінальної плівки

За словами оператора стрічки Віталія Зимовця після цензурування фільму в Москві команді «вдалося зберегти лише 35 % відзнятого матеріалу». За словами Зимовця, ще й досі не зроблене якісне переведення оригінальної плівки фільму в «цифровий формат», оскільки всі вихідні матеріали — негатив, звук, всі шуми, які зняли, — нині знаходиться у російському місті Красногорську у Центральному архіві кіно фотодокументів Росії.[2]

Джерела та примітки

  1. ↑ прим.: присутня невелика кількість фраз російською
  2. ↑ а б в г У рамках відзначення 75-літнього ювілею заслуженого артиста України Івана Миколайчука на Сторожинеччину завітали кінопродюсери, сценаристи, режисери та відомі актори // Сторожинецька районна державна адміністрація, 16.06.2016
  3. ↑ Лариса Брюховецька.Арештовані фільми України: цензура в українському кіно. Кіно-театр № 1 за 1995 рік
  4. ↑ а б в г д е Історія "Пропалої грамоти" за архівними документами. www.ktm.ukma.edu.ua. Процитовано 4 березня 2019.
  5. ↑ а б Гутник Людмила. Синтез художньої літератури і киномистецтва в українському кіноплакаті (на матеріалах зібрання українського кіноплаката ХХ ст. з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського) // Рукописна та книжкова спадщина України. Київ: НБУВ. Вип. 18 від 2014. 646 стор.: C. 475—496
  6. ↑ ескізи до карт у сцені гри в дурня в пеклі козака Василь та Відьми виконав у 1918 році культовий український художник Георгій Нарбут
  7. ↑ а б «Ми пішли в спальню цариці Катерини, сіли на ліжку й розпили пляшку». Gazeta.ua, 7 серпня 2014
  8. ↑ Пропала грамота. Гоголь чи Драч? // Слово і Час № 12 (672) за грудень 2016. 136 стор.: С. 107
  9. ↑ Марш „Пенджаб“
  10. ↑ а б в Український фільм «Пропала грамота» святкує 40–річчя | Рідна країна. Процитовано 4 березня 2019.
  11. ↑ Згадати Все. Як знімали "Пропалу грамоту". Youtube-канал телеканалу 24 канал, 16 жовт. 2017
  12. ↑ Доповідна записка відділу культури ЦК Компартії України про деяких членів Спілки письменників України від 18 грудня 1973 р.. // Май Панчук (1994). Національні відносини в Україні у XX ст. Київ: НАН України. 560 стор.: C. 422 ISBN 5-12-004308-9
  13. ↑ Putova, Anna. Миколайчук ні перед ким не прогинався і розмовляв українською, –Стригун | Іван Миколайчук (амер.). Процитовано 4 березня 2019.
  14. ↑ Апостол українського кіно. Вечір пам'яті Івана Миколайчука зібрав у культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії тих, хто дружив і працював із цим видатним режисером, сценаристом, актором. Хрещатик, 24/06/2004
  15. ↑ а б «Ми вели подвійне життя — ненавиділи владу і не робили різких рухів» — Іван Драч. Gazeta.ua, 26 жовтня 2017
  16. ↑ Одна частина молоді проливає кров на Донбасі. Друга — тікає з країни. Gazeta.ua, 5 жовтня 2017
  17. ↑ Censored: Як душили український самвидав та шістдесятництво у СРСР 70-х років. 5 канал, 11.10.2016
  18. ↑ Любов Крупник. Формування національної пам'яті засобами українського мистецтва в середині 60-х — 70-х років ХХ ст. // Національна пам'ять: соціокультурний та духовний виміри. Національна та історична пам'ять: Зб. наук. праць. Випуск 4. Київ: ДП "НВЦ «Пріоритети», 2012. 297 стор.: С. 268—278
  19. ↑ В'ячеслав Васильченко. «Пропала грамота» не пропала. uain.press, 05.01.2018
  20. ↑ Фільм «Пропала грамота» вперше показали влітку в Києві 30 років тому. Gazeta.ua, 03 липня 2014

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пропала_грамота_(фільм)&oldid=29769704