Пропріоцепція

Пропріоцепція (від лат. proprius – власний і recipere – отримувати) — сприйняття власного тіла відповідно до його положення в просторі, положень голови, тулуба і кінцівок по відношенню один до одного, а також їх зміни при рухах, разом з відчуттям тяжкості, напруги, сили і швидкості.

Визначення терміну

Термін пропріоцепція (англ. «proprioception») був введений в 1906 році британським нейрофізіологом Чарльзом Скоттом Шеррінгтоном (1857-1952) для позначення сенсорної структури, яка генерує стимули всередині тканини.

Пропріоцепція, (іноді її називають пропріорецепцією) на відміну від екстероцепції, не пов’язана зі сприйняттям зовнішнього світу. Пропріоцепція охоплює саме ті відчуття, які дозволяють живій істоті сприймати тіло відповідно до його положення, розташування і переміщення в просторі і часі, і є внутрішнім відчуттям. Вона відрізняються від вісцероцепції як того відчуття, яке дозволяє сприймати внутрішні органи в тілі і їх діяльність. Пропріоцепція та вісцероцепція можуть узагальнюватися під терміном інтероцепція.

Фізіологія

Для сприйняття власного тіла за положенням, поставою, напругою і рухом різні органи чуття пов'язані між собою. Крім сигналів від сенсорних клітин шкіри (сомато-сенсорна система) і вестибулярних органів (відчуття рівноваги), це переважно сигнали від рецепторних клітин глибокої чутливості, які тому також називаються пропріоцепторами Це механорецептори, що реагують як чутливі кінцеві органи в м'язах, сухожиллях і суглобах на стан і зміну опорно-рухового апарату. (наприклад, м'язові веретена, сухожильні органи Гольджі).

Пропріоцептивні нервові шляхи та ядра

Основним полем сенсорної кори є задня центральна звивина, яка отримує імпульси по волокнах трійчастого нерву та висхідних стовпів заднього спинного мозку. Соматотопічне розташування близького сусідства задніх і передніх центральних звивин певною мірою повторює план будови спинного мозку (висхідні стовпи заднього спинного мозку і змішані частково висхідні і низхідні передні стовпи спинного мозку). Через подразнення чутливих ділянок тіла відповідні рухові зони, включно з ядрами таламуса, перебувають в режимі готовності. Так тілу легше реагувати цілеспрямованими рухами.

Певні аферентні волокна, які йдуть до прецентральної звивини (поля Бродмана), також служать для обробки пропріоцептивних відчуттів, які є передумовою для будь-якої регульованої рухової функції. Вони виходять з мозочка.

Пропріоцептивні волокна, що виходять з кісток, судин і вісцеральних органів, таких як серце і кишечник, спочатку прямують до гіпоталамуса. Там вони поєднуються з імпульсами гормональної системи і стають безпосередньо на службу регуляції вегетативних і цереброспінальних функцій організму.

Рівні пропріоцепції

У 2015 році Цзя Хань і співавтори розрахували зв'язок між найвищими показниками і ступенем пропріоцепції (вимірюваної в тестах сприйняття кутових положень суглобів) для таких видів спорту, як художня гімнастика, плавання, танці, бадмінтон і футбол. Для цього вони порівняли 25 осіб, які не є спортсменами, з 25 успішними спортсменами на регіональному, національному та міжнародному рівнях. Вони виявили, що 30% відмінностей у продуктивності можна пояснити різними рівнями пропріоцепції з найвищою статистичною вірогідністю (p < 0,001). Пропріоцепції в різних суглобах не корелювали, але були незалежними змінними. Отже, не існує загальної пропріоцепції, а лише суглобова-специфічна. Оскільки не було виявлено кореляції з віком тренування і ступенем пропріоцепції, то різну якість пропріоцепції можна вважати критерієм обдарованості.

У рідкісних випадках люди можуть втрачати здатність до пропріоцепції. Частково це можна компенсувати за рахунок зору. У 2019 році було відомо про п'ять випадків по всьому світу.