Антоніу де Олівейра Салазар
Антоніу де Олівейра Салазар (порт. António de Oliveira Salazar; 28 квітня 1889 — 27 липня 1970) — португальський державний і політичний діяч, вчений-економіст. Засновник та лідер Нової Держави, прем'єр-міністр Португалії (1932—1968). Виконувач обовязків президента Португалії (1951). Народився у Санта-Комба-Дані. Був сином дрібного землевласника Антоніу де Олівейри та Марії Салазар. Випускник Коїмберського університету. Співзасновник Національного союзу (1930). Домігся зміни конституції (1933), що надало йому широкі владні повноваження. Встановив правоконсервативний авторитарний режим. Репресивними заходами відновив суспільний порядок і португальську економіку. Вів курс на придушення комуністично-соціалістичних рухів, допомагав сусідній Іспанії в особі Франко боротися проти лівого уряду. Зберігав нейтралітет Португалії в Другій Світовій війні, залишаючись вірним португальсько-англійському альянсу. Долучився до західного протирадянського блоку від початку Холодної війни. Саме за часів його правління Португалія вступила до НАТО (1949), ООН (1955), ЄАВТ (1960) та ОЕСР (1961). Актично виступав за збереження Португалією влади над своїми африканськими колоніями, що спричинило початок колоніальних війн, був прибічником лузотропікалізму. Помер у Лісабоні, похований у Санта-Комба-Дані.
| Антоніу Салазар порт. António de Oliveira Salazar | ||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 5 липня 1932 — 25 вересня 1968 | ||||||||||||||||
| Президент: | Ошкар Кармона (1926—1951) він сам (1951) Франсішку Кравейру Лопіш (1951—1958) Амеріку Томаш (1958—1974) | |||||||||||||||
| Попередник: | Домінгуш Олівейра | |||||||||||||||
| Наступник: | Марселу Каетану | |||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| 18 квітня — 21 липня 1951 | ||||||||||||||||
| Попередник: | Ошкар Кармона | |||||||||||||||
| Наступник: | Кравейру Лопеш | |||||||||||||||
| Народження: |
28 квітня 1889 Вімейру, Санта-Комба-Дан, .svg){kind=small} Португальське королівство | |||||||||||||||
| Смерть: |
27 липня 1970 (81 рік) Лісабон, Португалія | |||||||||||||||
| Причина смерті: | тромбоемболія легеневої артерії | |||||||||||||||
| Поховання: | Санта-Комба-Дан | |||||||||||||||
| Національність: | португалець | |||||||||||||||
| Країна: |
Португальське королівство Перша Португальська Республіка Нова Держава | |||||||||||||||
| Релігія: | католик | |||||||||||||||
| Освіта: | Коїмбрський університет | |||||||||||||||
| Ступінь: | доктор фінансових наук | |||||||||||||||
| Партія: | Національна єдність | |||||||||||||||
| Автограф: | 
| |||||||||||||||
| Нагороди: |
| |||||||||||||||
.svg)
_ribbon.svg){kind=small}
Життєпис
Сім'я
Салазар народився 28 квітня 1889 року у Вімейру, поблизу Санта-Комба-Дан (округ Візеу), у сім'ї зі скромним достатком[1]. Його батько, дрібний землевласник, починав як сільськогосподарський робітник, а потім став керівником у заможної родини сільських землевласників регіону Санта-Комба-Дан Перестрело, які володіли землями та іншими активами, розкиданими між Візеу та Коїмброю[2].
Він був єдиною хлопчиком у Антоніу де Олівейра (1839—1932) та його дружини Марії ду Ресгате Салазар (1845—1926)[1]. Згідно з португальськими правилами повного імені, за яким на першому місці стоїть прізвище матері, Салазара мали б звати «Антоніу Салазар де Олівейра» — як у його чотирьох сестер, але з незрозумілих причин[2] порядок імен був змінений, і він став «Антоніу де Олівейра Салазар»[2]. Його чотирма старшими сестрами були Марія ду Ресгате Салазар де Олівейра, вчителька початкової школи; Еліза Салазар де Олівейра; Марія Леопольдіна Салазар де Олівейра; і Лаура Салазар де Олівейра, яка 1887 року вийшла заміж за Абеля Паїса де Соузу, брата Маріу Паїса де Соузу, який служив міністром внутрішніх справ при Салазарі.
Освіта
В 1900—1908 роках Салазар навчався в католицькій семінарії в місті Візеу, маючи за мету стати священиком. У 1910 році вступив на юридичний факультет університету у місті Коїмбра, який закінчив в 1914 році з відзнакою.
З 1916 року Салазар стає викладачем університету Коїмбри за фахом «Економічні науки». В 1917 році очолив кафедру політичної економії та фінансів цього університету. В 1918 році захистив ступінь доктора наук.
Внаслідок Португальської революції 5 жовтня 1910 року було повалено владу короля та проголошено республіку. Майже одразу після цього почалися масові переслідування церкви та гоніння релігійних діячів. Салазар, який із самого дитинства був глибоко побожною людиною, доволі болісно сприйняв це. Він писав статті в католицьких виданнях, у яких відкрито критикував подібні кроки з боку влади.
1921 року Салазара було обрано до парламенту Португалії. Проте вже за три дні він повернувся на посаду викладача до свого рідного університету. Такий крок він здійснив, адже не зміг знайти підтримки своїх політичних поглядів з боку інших парламентарів. Він повторно балотувався 1922 року, проте не зміг набрати достатньої кількості голосів у свою підтримку.
Протягом тривалого часу Португалія перебувала у політичній кризі. Доволі часто та швидко змінювалися склади урядів, неможливо було говорити про жодну стабільність у питанні функціонування органів державної влади. Стан справ спробували змінити військові.
1926 року новий уряд сформував генерал Мануел Гоміш да Кошта. Він запропонував Салазару обійняти посаду міністра фінансів, проте останній відмовився, адже не були задоволені вимоги щодо надання йому широкого спектра повноважень.
1928 року Салазар отримав нову пропозицію щодо портфеля міністра фінансів. Але цього разу вимоги професора були взяті до уваги та підтримані особисто генералом Кармоною. Салазар фактично отримав диктаторські повноваження, він самостійно визначав суми видатків різним міністерствам та державним службам, контролював доходи Португалії. Внаслідок цього економічна ситуація в країні суттєво покращилася. Країна змогла вийти з економічної кризи, виплатити частину державного боргу, реорганізувати податкову та банківську системи, вперше за довгий час бюджет став профіцитним. На посаді міністра фінансів Салазар залишався до 1940 року.
1932 року Ошкар Кармона затвердив Салазара на посаді прем'єр-міністра Португалії. Вже наступного року були прийняті поправки до конституції Португалії, які надали Салазару необмежену владу. Він фактично став одноосібним правителем держави, встановивши власний авторитарний режим. Завдяки цьому в Португалії нарешті настав період стабільності.
У своїй внутрішній політиці Салазар багато в чому підтримував ідеї фашистів та прагнув до побудови корпоративізму в Португалії. Саме з цією метою він створив концепцію "Нової держави". Головною метою своєї диктатури Салазар вважав збереження внутрішньої стабільності всередині держави. Саме для підтримки режиму була створена воєнізована організація Португальський легіон, таємна поліція ПІДЕ, єдиною легальною політичною силою стала Національна єдність, створений самим Салазаром ще у 1930 році.
Попри мораторій на смертну кару в Португалії існувала практика політичних убивств та репресій. ПІДЕ здійснювала розправу над найбільш небезпечними опонентами Салазара.
У питаннях зовнішньої політики Салазар, як правило, діяв за принципом золотої середини. Він підтримував війська Франко у Громадянській війні в Іспанії. Однак, попри чітко виражену профашистську позицію, Салазар не підтримував дипломатичних відносин із Третім Рейхом та не вступив у Другу світову війну на стороні країн Осі. Не зважаючи на офіційно оголошений нейтралітет, Салазар активно продавав зброю обом сторонам конфлікту і дозволив військам союзників використовувати португальську воєнну базу на Азорських островах для спорядження своїх кораблів у Атлантичному океані.
До 1945 року Португалія володіла доволі великою кількістю колоній (Азорськими островами, Мадейрою, Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсіпі, Анголою, Гвінеєю-Бісау, Мозамбіком, Діу, Даманом, Гоа, Макао та Східним Тимором). Сам же Салазар не бачив жодної необхідності у розширенні цих володінь. Проте він бажав понад усе зберегти вже наявні території. Це сприяло неоднозначному ставленню світової спільноти до Португалії. Коли у світі розпочався процес деколонізації, режим Салазара відмовився від подібного кроку. Було спеціально створено Міністерство у справах заморських територій з метою створення видимості демократизму. Однак це сприяло масовому невдоволенню в самих колоніях, що спричинило початок колоніальних війн, які тривали до самого завершення правління Салазара.
Салазар понад усе прагнув створити для Португалії якомога престижніший імідж. Попри це, країна залишалася антидемократичною. Однак даний факт не завадив її вступу до ООН у 1949 році, що стало своєрідною нагородою за антикомуністичну діяльність прем'єр-міністра та його боротьбу з лівими силами в країні.
У 1968 році стан здоров'я Салазара було серйозно підірвано інсультом, спровокованим падінням зі стільця, і 27 вересня президент Португалії Америку Томаш відсторонив його від державних справ. Наступним очільником уряду став Марселу Каетану. Проте сам Салазар до кінця свого життя так і не дізнався про те, що він уже не є прем'єр-міністром. Очільники міністерств постійно навідували його в лікарні, подавали звіти та створювали ілюзію того, що Салазар залишається главою держави. Було навіть створено газету, яку випускали в єдиному екземплярі спеціально для самого Салазара, щоб він мав доступ лише до окремих "правильних" відомостей.
Салазар помер 27 липня 1970 року. Похований у рідному селі Вімейру, муніципалітет Санта-Комба-Дау. Режим, очолений його соратником Марселу Каетану, протримався лише чотири роки після смерті засновника. У 1974 році Нова держава припинила існування після чергової спроби перевороту, цього разу успішної. Жителі Лісабона зустрічали путчистів квітами, і переворот увійшов в історію як Революція гвоздик, після якої Португалія взяла курс на європейську інтеграцію. [джерело?]
Особисте життя
Протягом свого життя Салазар ніколи не був одружений. Він був переконаним холостяком та мізантропом. Проте це не заважало йому часто відвідувати оперу, яку він щиро любив. Проте Салазар терпіти не міг публічних виступів, рідко виголошував промови.
Протягом 40 років у його будинку жила Марія де Жезуш, яка була його власною економкою, діловодом та секретаркою. Завдяки такому своєму статусу вона відігравала вагому роль у функціонуванні Нової держави. Була закоханою в Салазара, однак це почуття залишилося невзаємним.
Примітки
- ↑ а б Kay, Hugh (1970). Salazar and Modern Portugal. New York: Hawthorn Books.
- ↑ а б в Filipe, de (23 червня 2010). Salazar: A Political Biography (англ.). Enigma Books. ISBN 978-1-929631-98-8.
Джерела
- Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
- Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
- Феррарі М.Неймовірна історія Антоніу Салазара, диктатора, який помер двічі. — Львів: Видавництво Анетти Антоненко; Київ: Ніка-Центр, 2023. — 192с.
- Українська радянська енциклопедія / АН УРСР; голов. ред. М. П. Бажан Т. 9: Маяк-Нахічевань.— К. : Гол. ред. УРЕ, 1962.— С. 555.
- Головченко В. І. Салазар Антоніу ді Олівера // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
Посилання
- Салазар // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Біографія Салазара (порт.)
- Диктатура профессуры [Архівовано 12 липня 2009 у Wayback Machine.]