Детонуючий шнур
Детонуючий шнур — шнур з серцевиною з високобризантної вибухової речовини (ВР), призначений для передачі детонації від детонатора до заряду ВР. Іноді використовується як самостійний заряд.
Детонуючий шнур складається з вибухової серцевини і захисної оболонки.
Розрізняють такі види детонуючих шнурів:
- нормальної потужності (серцевина містить ВР 12-14 г/м),
- малопотужні (3-6 г/м), посилені (20-40 г/м) та
- високопотужні (100—140 г/м).
Детонуючий шнур, який поступає у війська, підрозділяється на марки ДШ-Б і ДШ-В:
- ДШ-Б: оболонка покрита шаром вологоізолюючої мастики, зверху якої навиті червоні нитки.
- ДШ-В оболонка є більш водонепроникною і виготовлена з пластикату червоного кольору.
Основні характеристики ДШ—В:[1]
- Діаметр - 5,5–6,1 мм
- Маса ВР (ТЭН) на 1 м довжини - 3,0 г
- Швидкість детонації - 6500 м/с
- Збереження здатності до детонації після утримання в воді - 24 години
- Температурний діапазон застосування від –35 °C до +55 °C
Детонуючі шнури нормальної потужності використовують на багатьох видах вибухових робіт, малопотужні — для зв'язку вибухових мереж та внутрішньосвердловинного сповільнення детонації зарядів, посилені — для ініціювання протяжних зарядів в шпурах та свердловинах, високопотужні — як самостійні, оконтурюючі заряди. Також розрізняють водостійкі, термостійкі детонуючі шнури (застосовують на вибухових роботах в глибоких нафт. і газових свердловинах) та запобіжні детонуючі шнури (для вибухових робіт в шахтах небезпечних за газом і пилом).
Див. також
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- ↑ Інженерна підготовка: навчальний посібник. — Львів : Національна академія сухопутних військ, 2016. — С. 365—367. — 552 с.