Плеве Павло Адамович
Плеве Павло Адамович (рос. Плеве Павел Адамович, також нім. Wenzel von Plehwe[1]; 11 (23) червня 1850 — 28 березня (10 квітня 1916) — російський воєначальник німецького походження часів Російської імперії. Генерал від кавалерії (1907). Учасник російсько-турецької та Першої світової війни. Під час Великої війни командувач арміями і нетривалий термін головнокомандувач арміями Північного фронту.
Плеве Павло Адамович | |
---|---|
Плеве, Павел Адамович | |
![]() | |
Народження | 11 (23) червня 1850![]() |
Смерть | 28 березня (10 квітня) 1916 (65 років)![]() |
Країна | ![]() |
Вид збройних сил | ![]() |
Рід військ | кіннота |
Освіта | Варшавська головна школа Миколаївське кавалерійське училище Миколаївська академія Генерального штабу |
Роки служби | 1870–1916 |
Звання | ![]() |
Формування | Уланський Його Величності лейбгвардії полк |
Командування | Московський військовий округ 5-та армія 12-та армія Північний фронт |
Війни / битви | |
Нагороди |
Біографія
Військова кар'єра
- 25 липня 1870 — корнет гвардії
- 31 березня 1874 — поручник
- 26 лютого 1877 — штабсротмістр
- 7 липня 1877 — капітан генерального штабу
- 30 серпня 1879 — підполковник
- 30 серпня 1882 — полковник
- 27 січня 1893 — генерал-майор
- 1 січня 1901 — генерал-лейтенант
- 6 грудня 1907 — генерал від кавалерії
Плеве Павло Адамович народився в сім'ї євангельських дворян Петербурзької губернії, що належали до відомого німецького роду фон Плеве[1]. Навчався у Варшавській класичній гімназії. У 1868 році він вступив до Миколаївського кавалерійського училища, яке закінчив через 2 роки та розпочав офіцерську службу в лейбгвардії Уланському Його Величності полку. В 1874 році отримав звання поручника, після чого поступив на навчання в академію Генерального штабу, повний курс якої закінчив в 1877. За відмінне навчання Плеве було підвищено в штабсротмістри і направлено в діючу армію, у складі якої він брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878 років.
У ході цієї війни Плеве змагався у сутичці з турецькими військами поблизу висоти Сахар-Тепе, що відбулася 9 серпня 1877 року, у битві при Аясларі 10 — 11 серпня, посилених рекогносцировках у вересні — жовтні та загальному переслідування противника в ході його відступі у січні 1888 року до Шумлі. Був нагороджений відразу двома орденами — Святої Анни 3-го ступеня з мечами та бантом і Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами.
Після завершення російсько-турецької війни Плеве продовжив службу в лавах Російської імператорської армії. Службу проходив на командних, штабних та викладацьких посадах. З 26 грудня 1890 року був командиром 12-го драгунського Маріупольського полку, з 27 січня 1893 року, будучи вже генерал-майором, Плеве був окружним генерал-квартирмейстером штабу Віленського військового округу.
23 червня 1895 року Плеве призначено начальником Миколаївського кавалерійського училища, в якому він пропрацював до 30 червня 1899 року. Після цієї посади став командиром 2-ї кавалерійської дивізії. 1 січня 1901 року Плеве підвищений у генерал-лейтенанти, а 20 листопада призначений на посаду начальника військового штабу війська Донського. 6 грудня 1907 Плеве був зведений у ранг генерала від кавалерії, так само як і Брусилов. Обидва вважали кавалерію сучасним і максимально ефективним способом ведення війни. 17 березня 1909 року Плеве було призначено командувачем військ Московського військового округу. Цю посаду обіймав п'ять років до початку війни, коли з урахуванням даного округу була силами масової мобілізації створена 5-та армія, очолена Плеве.
Перша світова війна
До складу його армії увійшли XXV, XIX, V і XVII армійські корпуси, а також 7-ма і Зведена кавалерійські, 1-ша Донська козача дивізії. Пізніше в армію увійшли 3-тя, 4-та і 5-та Донські козачі дивізії[2].
Незабаром, у серпні-вересні 1914 року 5-та армія Плеве взяла активну участь у Галицькій битві — одній з найбільших битв Першої світової війни, в результаті якої російські війська зайняли майже всю східну Галичину, Буковину і обложили Перемишль. В операції брали участь 3-тя, 4-та, 5-та, 8-ма, 9-та армії у складі російського Південно-Західного фронту (командувач фронтом — генерал Н. І. Іванов) та чотири австро-угорські армії (ерцгерцог Фрідріх, фельдмаршал Гетцендорф) і німецька група генерала Р. Войрша[3].
Див. також
Примітки
- Виноски
- Джерела
- ↑ а б Ressell J. F. III and Whitlock B. M. Pleve, Pavel Adamovic // World War I: A Student Encyclopedia/editor's Priscilla Mary Roberts and S. C. Tucker. — Santa Barbara, Calif.: ABC-CLIO, 2006. — Vol. II. — P. 1442. — 2454 p. — ISBN 978-1851-098-798.
- ↑ Плеве Павел Адамович
- ↑ Забытые имена. Генерал Плеве П.А.
Посилання
- Плеве Павел Адамович (рос.)
- Плеве Павел Адамович (рос.)
- Павел Адамович Плеве (рос.)
Література
- Залесский К. А. Плеве Павел Адамович // Первая мировая война. Биографический энциклопедический словарь. — М. : Вече, 2000. — С. 174—177. — 576 с., 16 с. ил. — (Военные тайны XX века). — 10 000 экз. — ISBN 5-7838-0627-7.
- Олейников А. В. Плеве Павел Адамович // Полководцы Первой мировой. Павел Плеве, Алексей Брусилов, Дмитрий Щербачёв, Михаил Алексеев, Василий Гурко, Владимир Селивачёв / ред. Н. А. Копылов, сост. М. Ю. Мягков. — М.: ИД «Комсомольская правда», ИД «Российское военно-историческое общество», 2017. — Т. XIII. — С. 4—16. — 150 с. — (Великие полководцы России). — ISBN 5-04-049404-1.
- Олейников А. В. Мастер кризисных ситуаций // Успешные генералы забытой войны. — илл.. — М.: Вече, 2014. — С. 12—139. — 320 с. — (Первая мировая 1914—1918). — 2000 экз. — ISBN 5-44-441746-4.