Пірр Епірський

Пірр (грец. Πύρρος — букв. «Вогняний», напевно ознака за кольором волосся, (лат. Pyrrhus), з роду Піррідів, (319/318-272 рр. до н. е.) — гегемон Епірського союзу (у 306—301 і 297 — 292 до н. е.), цар молоссів з? 297 до н. е. і Македонії (у 288—284 і 273 — 272 до н. е.), один з найсильніших супротивників Риму.

Пірр Епірський, стауя у Капітолійських музеях

Ранні роки

Пірр був сином Еакіда і фессалійки Фтії. Мабуть, перший бойовий досвід Пірр отримав під час Четвертої війни діадохів. У 301 до н. е. він взяв участь в Битва при Іпсі на боці Антігона і Деметрія.

Війна в Македонії

Скориставшись міжусобицею що там спалахнула, Пірр втрутився в справи цієї країни. Під приводом допомоги одному з претендентів на македонський трон війська Пірра вторглися до Македонії, і заволоділи кількома містами. Інші правителі, побоюючись посилення впливу Пірра, теж втягнулися в македонські чвари. Серед них був і колишній союзник Пірра — Деметрій Поліоркет, що став тепер небезпечним суперником. Після нетривалої війни Деметрію вдалося оволодіти значною частиною Македонії, і якийсь час у країні було два правителі. Відносини Пірра і Деметрія все більше ускладнювалися. Деметрій добре знав свого колишнього сподвижника, його жадібність, його стремління до захоплень, і прагнув позбутися небезпечного сусіда. Особливо загострилися відносини між ними після того, як смерть дружини Деметрія (сестри Пірра) обірвала їх родинні зв'язки. Розбіжності незабаром переросли у збройну боротьбу. У цій війні розвернувся полководницький дар Пірра. Він розбив війська, послані проти нього Деметрієм в 287 р. до н. е., і коли армія Деметрія перейшла на бік Пірра, він став царем майже всієї Македонії. У Македонії Пірр все ж таки не зміг утвердитися. Кілька років йшла запекла боротьба. У цій тривалій боротьбі врешті-решт Пірр зазнав поразки від своїх численних супротивників і змушений був піти з Македонії у свій рідний Епір.

Війна з Римом

У 281 р. Пірр уклав з тарентійцами що боролися проти Риму договір і через рік висадився в Тарент з 20 тис. солдатів, 3 тис. вершників, 2 тис. лучників, 500 пращників і 20 бойовими слонами. Крім Тарента, Пірра підтримували Метапонт та Гераклея. Тим часом на південь був посланий консул Публій Валерій Левін, і дві армії зустрілися у Гераклеї, де Пірр здобув важку перемогу. Союзниками Пірра стали грецькі міста Кротон та Локри, а також декілька італійських племен, внаслідок чого римляни практично втратили контроль над півднем Італії. Пірр став просуватися на північ, попутно сподіваючись зміцнити антиримську коаліцію, але з цього нічого не вийшло, і він перезимував в Кампанії. Зрозумівши, що війна стає затяжною, Пірр послав до сенату свого парламентера Кінейя. Проте один з сенаторів, Аппій Клавдій Цек, запропонував не вести переговорів з ворогом, що все ще знаходяться на італійської землі, і війна продовжилася. Навесні 279 р. Пірр атакував римські колонії в Луцеріі та Венузії і спробував залучити на свій бік самнитів.

Рим теж став готуватися до війни, почав карбувати срібну валюту для потенційних союзницьких договорів з південними греками і вислав на схід дві консульські армії під командою Публія Сульпіція Саверріона і Публія Деція Муза. Поміж Луцерієм і Венузіем, поблизу Аускула, вони зустрілися з Пірром, який відкинув їх назад, хоча не зумів узяти табір. Проте грецькі союзники запізнилися. В армії Пірра почалося бродіння, і його лікар навіть запропонував римлянам убити царя. Але консули 278 року Гай Фабрицій Лусціній і Квінт Емілій Пап повідомили про це Пірру, жартома додавши, що Пірр, «мабуть, не здатен судити одночасно й друзів, і ворогів». Коли римляни оголосили про свій тимчасовий відхід з Тарента, Пірр у свою чергу оголосив перемир'я і розмістив там гарнізон. Однак це викликало невдоволення місцевих жителів, які зажадали від Пірра або продовження війни, або виведення військ і відновлення статусу-кво. Паралельно з цим до Пірра дійшли прохання про висилку підкріплень в обложені Карфагеном Сіракузи і в Македонію і Грецію, в які вторглися кельтські племена.

Війна з Карфагеном

Пірр вирішив зайнятися сіцілійським театром військових дій, що дало можливість римлянам взяти в союзники самнів і підкорити Луканів та брутіїв. Проігнорувавши вимоги тарентійців, Пірр з'явився в Сицилії, де став збирати нову армію з Сіракуз і Акраганта і ймовірно що налічувала 30 тис. піхотинців і 2500 вершників . Після цього він просунувся на схід і взяв карфагенську фортецю на горі Еріксен, причому перший забрався на стіни. Карфагеняни були вимушені почати переговори, під час яких Пірр набрав нових союзників — мамертінів. До кінця 277 р. у карфагенян залишився лише один плацдарм на Сицилії — Лілібей.

Війна з Антигоном Гонатом

Повернувшись на батьківщину, Пірр почав боротьбу зі своїм основним супротивником, Антігоном Гонатом, який панував у всій Македонії та в ряді грецьких міст, у тому числі в Коринфі і Аргосі. Успіх знову супроводжував Пірру. Після декількох битв йому вдалося витіснити Антігона Гоната з Македонії. Перемога, була затьмарена безчинствами найманців Пірра, які розграбували і осквернили могили македонських царів. Це викликало невдоволення населення. Прагнучи затвердити свій вплив в Греції, Пірр вплутався в боротьбу зі Спартою. Без оголошення війни він вторгся на її територію. Однак Пірр недооцінив твердість і мужність своїх нових супротивників. Він знехтував отриманих ним від спартанців гордим посланням. «Якщо ти бог, — писали спартанці, — то з нами нічого не станеться, бо ми нічим проти тебе не погрішили, якщо ж ти людина, то знайдеться хто-небудь та сильніших за тебе!» Пірр осадив Спарту. На допомогу спартанцям підходив загін, посланий Антігоном Гонатом. Тоді Пірр, не закінчивши кривавої суперечки з Спартою, прийняв фатальне рішення — іти на Аргос, де відбувалися чвари між різними групами населення. Пірр швидко йшов до Аргос.

Він не зменшив темпу і тоді, коли на його ар'єргард напали спартанці і в сутичці вбили його сина. У глибокій темряві військо Пірра підійшло до стін Аргоса. Скрадаючись, намагаючись не шуміти, воїни входили у ворота, які заздалегідь відкрили прихильники Пірра. Несподівано рух сповільнилося. У низькі ворота не могли пройти бойові слони. Довелося знімати з їх спин вежі, в яких розміщувалися стрілки, потім, вже за воротами, знову ставити вежі на спини гігантів. Ця затримка і шум привернули увагу аргосців, і вони зайняли укріплені місця, зручні для відбиття нападу. Одночасно аргосці відправили гінця до Антігону з проханням надіслати підкріплення. Зав'язалася нічна битва. Обмежені вузькими вулицями і численними каналами, прорізаними місто, піхотинці і кінні воїни з труднощами просувалися вперед. Роз'єднані групи людей в тісноті і темряві билися кожна за себе, не отримуючи наказів командувача. Коли розвиднілося, Пірр побачив весь цей безлад і занепав духом. Він вирішив, поки не пізно, почати відступ. Однак у цій обстановці частина воїнів продовжувала бій. Пірр успішно відбивав натиск ворогів, але потім його відтіснили на вузьку вулицю. Там зібралося багато людей, які, притиснуті один до одного, з трудом могли битися. Під час сутички кинута з даху черепиця потрапила в незахищену нижню частину шиї Пірра. Впавши на землю Пірр був оточений аргоссцами і убитий.

Див. також

• Піррова перемога