Болбас Олекса́ндр Ка́рпович (нар. 28 листопада 1911(19111128), Слободка — 7 червня 2008, Київ) — Герой Радянського Союзу, офіцер ЗС СРСР, учасник Німецько-радянської війни.

Олександр Карпович Болбас
біл. Аляксандр Карпавіч Болбас
Народження28 листопада 1911(1911-11-28)
Слобідка
Смерть7 червня 2008(2008-06-07) (96 років)
Київ, Україна
ПохованняБерковецьке кладовище
КраїнаСРСР СРСР
ОсвітаВійськова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського
Роки служби1933—1958
ПартіяКПРС
Звання Підполковник
Війни / битвиРадянсько-фінська війна
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Москви»

Біографія

ред.

Народився 28 листопада 1911 року в селі Слобідці (нині Бобруйського району Могильовської області) в сім'ї селянина. Білорус. Отримав середню освіту. У 1929 році вступив до колгоспу «Червоний маяк». У 1930 році пішов працювати вантажником на станцію Брожу Бобруйського ліспромгоспу.

У вересні 1933 року був призваний до Червоної Армії. Служив курсантом полкової школи, потім механіком-водієм танка. У 1935 році демобілізувався і вступив до Мінської радпартшколи. Після її закінчення був направлений в Бобруйськ на профспілкову роботу, де був головою заводського робочого комітету черепичного заводу. У 1937 році вступив на навчання до Мінського комвузу, провчився два роки, після чого був знову призваний в Червону Армію і спрямований на організаційно-партійну роботу в 43-ю транспортну бригаду Білоруського військового округу. З листопада 1939 року політрук роти О. К. Болбас брав участь у радянсько-фінській війні. Потім знову продовжив службу в Білоруському військовому окрузі. Член ВКП (б) з 1940 року.

Учасник німецько-радянської війни. З липня по вересень 1941 року брав участь в оборонних боях у Білорусі, в Смоленськом оборонному бою і битві під Москвою. Після розгрому німецьких військ під Москвою полк, в якому О. К. Болбас служив заступником командира роти з політчастини, був перекинутий під Сталінград, і з листопада 1942 року брав участь у Сталінградській битві.

З січня 1943 року в складі Південно-Західного фронту брав участь у відвоюванні міст і сіл Донбасу: Луганська, Старобільська, Лиману, Бахмута, Горлівки, Краматорська, Красноармійська та інших. У липні-серпні 1943 року воював на Курській дузі, відвойовував Бєлгород і Харків, потім, на посаді заступника командира батальйону з політчастини, в складі Воронезького фронту — місто Суми, Полтавську, Чернігівську області, міста і села Лівобережної України.

В ніч на 24 вересня 1943 року капітан Болбас при форсуванні Дніпра південніше Києва замінив пораненого командира батальйону, організовано переправив підрозділ на правий берег річки і захопив плацдарм. Відбивши ворожі контратаки, батальйон забезпечив форсування річки бригадою.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому геройство і мужність капітану Олександру Карповичу Болбасу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2786)[1].

Надалі в складі 10-го Дніпровського танкового корпусу брав участь у відвоюванні Києва, міст та сіл Правобережної України, Естонії, Латвії, Литви. До грудня 1944 року воював на 1-му, 2-му, 3-му Прибалтійських і 3-му Білоруському фронтах. У січні 1945 року був направлений на навчання в Академію бронетанкових військ в Москву. Після її закінчення в 1947 році був направлений до Київського особливий військовий округ на посаду заступника командира батальйону танкового училища в місті Кривому Розі, де згодом був начальником Будинку офіцерів. У тому ж році був переведений начальником Будинку офіцерів в місті Черкасах. У подальшому служив заступником командира курсантського батальйону в Київському танковому училищие, заступником командира танкового полку по політчастині 12-ї танкової дивізії в Групі радянських військ у Німеччині, замполітом танкового взводу в Києві, заступником начальника танкового заводу в Харкові.

 
Могила Олександра Болбаса

У 1958 році вийшов у відставку, після чого працював начальником деревообделочного комбінату Академії наук України. Після виходу на пенсію в 1973 році працював старшим інженером в Інституті електродинаміки. Займався активною громадською діяльністю. Був головою Ради ветеранів Інституту електродинаміки, регулярно виступав з лекціями, вів військово-шефську роботу в багатьох містах України. Жив у Києві. Помер 7 червня 2008 року. Похований в Києві на Міському кладовищі «Берківці».

Відзнаки

ред.

Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-ї і 2-го ступеня, орденом Богдана Хмельницького, двома орденами Червоної Зірки, медалями, зокрема «За бойові заслуги», «За оборону Москви» та багатьма іншими.

Почесний громадянин міст Гребінки і Ржищева.

Примітки

ред.
  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза генералам, офицерскому, сержантскому и рядовому составу Красной Армии» от 10 января 1944 года [Архівовано 7 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 19 января (№ 3 (263)). — С. 1

Література

ред.
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987. (рос.)