Вільха зелена

вид рослин

Ві́льха зелена[1] (Alnus viridis) — сланкий чагарник (стелюх) висотою 0,5-2 м, поширений у субальпійському поясі Карпат. Народна назва — лелич. Також вільха зелена поширена в холодних районах всієї північної півкулі, зустрічається навіть в арктичному поясі.

Вільха зелена
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Березові (Betulaceae)
Рід: Вільха (Alnus)
Підрід: Alnus subg. Clethropsis
Вид:
Вільха зелена (A. alnobetula)
Біноміальна назва
Alnus alnobetula
(Chaix.) D.C.
Синоніми

Duschekia viridis Opiz Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar

Сережки вільхи зеленої
Криволісся вільхи зеленої на горі Пожижевській, Чорногора
Стежка через криволісся вільхи зеленої

Морфологія

ред.
  • Пагони червоно-коричневого кольору, бруньки вкриті багатьма лусками.
  • Листки яйцеподібно-еліптичні довжиною 4-6 см, загострені, гостро зубчасті, зверху голі, темно-зелені, знизу світло-зелені, по жилках коротко опушені. Листок має п'ять-десять пар жилок.
  • Квіти одностатеві, чоловічі — звисаючі довгасті зелені сережки пучками по 2-3 на коротких черешках. Жіночі — маленькі овально-довгасті сережки зеленого кольору на довгих черешках.
  • Плоди — шишечки, дрібніші і світліші, ніж у вільхи чорної, довжиною до 1 см. Насіння — плоский маленький горішок з крильцями, подібний до березового. Цвіте в квітні-липні[2].
  • Проросток з двома маленькими яйцеподібної форми сім'ядольними листочками, перші листки трилопатеві.
  • Коренева система добре розвинута, має властивість закріплювати ґрунти на схилах.
 
Commons
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вільха зелена

Систематика і поширення

ред.

Ботаніками Харківського національного університету на основі детального вивчення морфологічних і анатомічних ознак обґрунтовувалась доцільність виділення вільхи зеленої в окремий вид і перейменовано назву виду вільха зелена на назву душекія зелена — Duschekia viridis Opiz[3], а пізніше Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar, однак це нововведення не набуло великого поширення.

Виділяють від чотирьох до шести підвидів вільхи зеленої, деякі з них іноді трактуються як окремі види:[4]

  • Alnus viridis subsp. viridis. Центральна Європа.
  • Alnus viridis subsp. suaveolens. Корсика (ендемік).
  • Alnus viridis subsp. fruticosa. Північно-східна Європа, північна Азія, північний захід Північної Америки.
  • Alnus viridis subsp. maximowiczii (A. maximowiczii). Японія.
  • Alnus viridis subsp. crispa (A. crispa, вільха гірська). Північно-східна Північна Америка, Ґренландія.
  • Alnus viridis subsp. sinuata (A. sinuata). Захід Північної Америки, Сибір і Далекий Схід.

A. viridis є в переліку інвазивних видів у Новій Зеландії [5].

Вільха зелена поширена в субальпійському поясі Карпат. Росте на вологих, тінистих кам'янистих схилах. Утворює суцільні зарості — криволісся, іноді конкуруючи з гірською сосною. Часто можна спостерігати розділення екологічних ніш цих видів за ознакою вологості ґрунту (вільха більш вологолюбна), експозиції (вільха буває приурочена до північних експозицій). Заходить в альпійський пояс до висоти 1900 м[6], на нижніх межах поширення зустрічається в нижньому гірському лісовому поясі[7].

Вільха морозостійка, мало вибаглива до родючості ґрунтів, світлолюбна. Розмножується вегетативно та насінням.

Використання

ред.

У зеленому будівництві придатна для живоплотів, закріплення схилів, берегів водоймищ та альпійських гірок. Природні угруповання мають ґрунтозахисне і протилавинне значення.

Примітки

ред.
  1. Alnus viridis // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
  2. Бродович Т. М., Бродович М. М. Атлас дерев і кущів заходу України. — Львів: Вища школа, 1973. — С. 46
  3. Определитель высших растений Украины / Доброчаєва Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н. и др. — К.: Наукова думка, 1987. — 548 с. (рос.)(укр.)(лат.)
  4. Flora Europaea: Alnus viridis. Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 2 жовтня 2013.
  5. Clayson, Howell (May 2008). Consolidated list of environmental weeds in New Zealand. Wellington: Department of Conservation. ISBN 978-0-478-14412-3.
  6. Нестерук Ю. Рослини Українських Карпат: ілюстрований довідник. — Львів: Поллі, 2000. — С. 32-33.
  7. Слободян М. П. Лелич (вільха зелена, Alnus viridis DC.) в нижньому гірському лісовому поясі Стрийських Бескидів // Укр. ботан. журн. — 1966. — 23, № 6. — С. 82—84.