Віппер Роберт Юрійович

Роберт Юрійович Віппер (нар. 14(02) липня 1859, Москва — пом. 30 грудня 1954, там само) — історик, академік АН СРСР (1943).

Віппер Роберт Юрійович
рос. Роберт Юрьевич Виппер
Народився2 (14) липня 1859[1][2] або 14 липня 1859(1859-07-14)[2]
Москва, Російська імперія[3]
Помер30 грудня 1954(1954-12-30)[3][2] (95 років)
Москва, СРСР[3]
ПохованняНоводівичий цвинтар
Місце проживанняРосійська імперія
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
 Латвія
Діяльністьісторик
Alma materІсторико-філологічний факультет Московського державного університету[d]
Галузьісторія
ЗакладЛатвійський університет
ОНУ ім. І. І. Мечникова
Імператорський Московський університетd
Інститут історії АН СРСР
МДУ
Науковий ступіньдоктор історичних наук
ВчителіГер'є Володимир Іванович
Відомі учніViacheslav Petrovich Volgind
N. M. Druzhinind
Микола Лукін[d]
Неусихін Олександр Йосипович
Pyotr Fyodorovich Preobrazhenskyd
Аспіранти, докторантиViacheslav Petrovich Volgind
Микола Лукін[d]
Pyotr Fyodorovich Preobrazhenskyd
Сказкін Сергій Данилович
N. M. Druzhinind
ЧленствоАкадемія наук СРСР
ДітиВіппер Борис Робертович
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
заслужений діяч мистецтв РРФСР

Життєпис

ред.

Народився в Москві в родині педагога. Закінчив історико-філологічний факультет Московського університету (1880). Викладав у Московській жіночій гімназії (1880-85), Московському училищі живопису (1881—1891). Приват-доцент Московського університету (1891—1894).

Захистив магістерську дисертацію «Церква та держава у Женеві XVI століття в добу кальвінізму» (1894), яка одержала Велику премію імені С. Соловйова й була зарахована як докторська дисертація. Учень професорів П. Виноградова, В. Гер'є та В. Ключевського. Екстраординарний професор Новоросійського університету в Одесі (1894—1897). Приват-доцент (1898-99), екстраординарний (1899—1901), ординарний професор (1901—1922) Московського університету.

Від 1924 — на еміграції в Латвії. Професор університету в Ризі (1927—1938). Професор Московського інституту філософії, літератури та історії, Московського і Ташкентського університетів (1941—1943). Науковий співробітник Інституту історії АН СРСР (1943—1954). Помер у місті Москва.

Творчість

ред.

Вбачав призначення методології історії у звільненні історичного пізнання від залишків теологічного та метафізичного мислення. Автор понад 3000 праць із різних періодів загальної історії, у тому числі студій з історії Стародавньої Греції та Північного Причорномор'я, кальвінізму, методології історії тощо, а також підручників із стародавньої, середньовічної та нової історії.

Наукові праці

ред.
  • Общественные учения и исторические течения XVIII и XIX веков в связи с общественным движением на Западе. СПб., 1900;
  • Лекции по истории Греции. М., 1906;
  • Очерки истории Римской империи. М., 1908;
  • Очерки теории исторического познания. М., 1911;
  • Древний Восток и Эгейская культура. М., 1915;
  • История Греции в классическую эпоху IX—IV вв. до Р. Х. М., 1916;
  • Возникновение христианства. М., 1918;
  • Круговорот истории. Берлин, 1923;
  • Возникновение христианской литературы. Л., 1946;
  • Рим и раннее христианство. М., 1954.

Нагороди

ред.

Нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.

Література

ред.

Джерела

ред.

Посилання

ред.

Примітки

ред.