Карл-Генріх фон Штюльпнагель

Карл-Ге́нріх фон Штю́льпнагель (нім. Karl-Heinrich von Stülpnagel; 2 січня 1886(18860102) — 30 серпня 1944) — німецький військовий діяч, генерал від інфантерії1939 року). Учасник антигітлерівського заколоту 20 липня 1944. Страчений через повішання 30 серпня 1944 року.

Карл-Генріх фон Штюльпнагель
Karl-Heinrich von Stülpnagel
Народження2 січня 1886(1886-01-02)
Німецька імперія Дармштадт
Смерть30 серпня 1944(1944-08-30) (58 років)
Третій Рейх Третій Рейх Берлін
повішення
ПохованняФранкфуртський головний цвинтарd
КраїнаНімецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
ПриналежністьВермахт Вермахт
Вид збройних силСухопутні війська Німеччини Сухопутні війська
Рід військпіхота
ОсвітаПрусська військова академія
Роки служби19041944
Звання генерал від інфантерії
Командування17-та армія
командуючий військами в окупованій Франції
Війни / битвиПерша світова війна, Друга світова війна, Битва під Уманню
РідStülpnageld
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Лицарський хрест Залізного хреста
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Срібний німецький хрест
Срібний німецький хрест
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Лицарський хрест ордена дому Гогенцоллернів з мечами на військовій стрічці
Лицарський хрест ордена дому Гогенцоллернів з мечами на військовій стрічці
Медаль «За відвагу» (Гессен)
Медаль «За відвагу» (Гессен)
Ганзейський хрест (Гамбург)
Ганзейський хрест (Гамбург)
Орден Генріха Лева
Орден Генріха Лева
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
За поранення (нагрудний знак)
За поранення (нагрудний знак)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу

Біографія

ред.

Народився в місті Дармштадт. Після закінчення школи в 1904 році вступив на військову службу в сухопутні війська. Під час Першої світової війни служив у німецькому Генеральному штабі.

В 1933 році у званні полковника він був призначений начальником відділу іноземних армій Генерального штабу армії. В 1935 році опублікував меморандум, в якому поєднав у одне ціле ідеї антибільшовизму та антисемітизму[1]. До 1936 року був генерал-майором, командиром 30-ї піхотної дивізії в Любеку. 27 серпня 1937 року у званні генерал-лейтенант він був призначений замісником начальника Генерального штабу сухопутних військ.

З 4 лютого 1938 року 2-й обер-квартирмейстер Генерального штабу сухопутних військ, з 1 вересня 1938 року 1-й обер-квартирмейстер Генерального штабу сухопутних військ. Відповідав за важливі питання військового планування. Був найближчим помічником начальника Генштабу генерала Франца Гальдера.

В 1938 році після справи Бломберга-Фріча та Судетської кризи розчарувався в перспективах гітлерівської зовнішньої та внутрішньої політики. Був учасником військової антигітлерівської опозиції, яка поставила перед собою ціль відсторонення Гітлера від влади. Від цих планів відмовилися після підписання Німеччиною Мюнхенської угоди.

З 30 квітня 1940 року — командир 2-го армійського корпусу. Після поразки Франції був головою німецько-французької комісії з перемир'я. В лютому-жовтні 1940 року командував 17-ю армією Німеччини. Він успішно керував цією армією під час битви під Уманню та під час Київської операції. Архівні дані свідчать про те, що під час перебування на постах командуючого 17-ю армією та військового губернатора Франції, Штюльпнагель був втягнутий у військові злочини. На окупованій радянській території він підписав багато наказів, які дозволяли репресії проти цивільного населення в помсту за дії партизан та тісно співпрацював з айнзацгрупами, в тому числі у ході масових розстрілів євреїв. Якщо він і карав своїх підопічних, то не за вбивства мирного цивільного населення, а за несанкціоновані дії, наприклад, захоплення та розстріл заручників. Він націлював своїх підопічних на те, щоб вони «зосереджувалися» на євреях та комуністах, підкреслюючи, що всі комуністи — євреї, а всі євреї — комуністи; у разі будь-яких диверсій проти німецьких військ, які проводили як радянські партизани, так і бійці УПА, репресіям піддавалися євреї[2].

У березні 1942 року Штюльпнагель був призначений командуючим військами окупованої Франції. Використовував свій пост для продовження боротьби з нацистським керівництвом Німеччини. Через свого особистого помічника оберст-лейтенанта (підполковник) Цезаря фон Хофакера підтримував зв'язок з групою заколотників піл керівництвом Клауса фон Штауффенберга. План заколоту передбачав захоплення влади у Парижі та негайну пропозицію миру союзникам. Після замаху на Гітлера 20 липня 1944 року Штюльпнагель наказав вірним йому частинам заарештувати членів СС та гестапо у Парижі. Це стало найбільш успішною операцією 20 липня: без єдиного пострілу було заарештовано 1200 чоловік. Коли виявилося, що «Валькірія» у Берліні провалилася, арештованих відпустили, а їх арешт оголосили навчаннями. Наступного дня Штюльпнагель був викликаний у ставку Верховного командування. На шляху до Німеччини він зробив спробу застрелитися. Тяжка рана виявилася несмертельною, хоча і призвела його до сліпоти. Штюльпнагель був поміщений до лазарету, а після видужання переданий гестапо. На суді зберіг, за словами одного спостерігача, «солдатську виправку».

30 серпня 1944 року був визнаний винним у державній зраді та у той же день повішений у в'язниці Пльотцензеє в Берліні.

Цікаві факти

ред.

Рідна племінниця Штюльпнагеля Маргарита Гофман-Шольц була закохана в радянського розвідника Василя Максимовича.

Нагороди

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Bulletin, Volume 12-14 German Historical Institute in London, page 27 The Institute, 1990
  2. Nazi empire-building and the Holocaust in Ukraine, Wendy Lower pages 54-55 UNC Press 2006

Література

ред.

Посилання

ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карл-Генрих фон Штюльпнагель