Колесникова Лідія Морисівна

українська поетеса

Лідія Морисівна Коле́сникова (нар. 3 грудня 1916, Банно-Тетянівка — пом. 13 березня 2003, Донецьк) — українська поетеса, член Спілки письменників України з 1956 року.

Колесникова Лідія Морисівна
Народилася20 листопада (3 грудня) 1916
Святогірськ, Святогірська міська рада, Донецька область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Померла13 березня 2003(2003-03-13) (86 років)
Донецьк, Україна
ПохованняСвятогірськ
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР
 Україна
Діяльністьпоетеса
ЧленствоСпілка радянських письменників України
Нагороди

З біографії

ред.

Народилася 20 листопада [3 грудня] 1916(19161203) року в селищі Банно-Тетянівці (нині місто Святогірськ Донецької області, Україна). Про своїх батьків писала так:

«Мій тато, Морис Френе, родом з Бельгії. Жив у батька — директора невеликого заводу у Криничній, а мати — Наталія Петрівна Колесникова — у цій сім'ї працювала покоївкою. Коли мені минуло півтора роки, іноземцям запропонували покинути Донбас, а моя мама відмовилася їхати на батьківщину чоловіка».

У дитинстві простудилася і потім на все життя залишилася з вадами слуху. 1932 року закінчила семирічну школу в рідному селищі і з 1933 року стала працювати фактуристкою на книжковому складі Книгокультторгу у Сталіному. У 1944—1949 роках працювала на відбудові Донбасу, потім, до 1961 року — ретушером у Сталіному.

Померла у Донецьку 13 березня 2003 року. Похована у Святогірську.

Творчість

ред.

Перший свій вірш надрукувала у газеті «Социалистический Донбасс» 1945 року. Потім публікувалась у газеті «Радянська Донеччина», київських журналах «Україна», «Радянська жінка», «Вітчизна», «Дніпро», харківському журналі «Прапор». Авторка збірок поезій:

  • «З ліричного зошита» (1954);
  • «Рідний край» (1957);
  • «Лісове джерельце» (1959);
  • «Земле моя» (1962);
  • «Зустрічі й розлуки» (1964);
  • «Стежки й літа» (1966);
  • «Відгомін» (1969);
  • «Клени золоті» (1972);
  • «Вересневий цвіт» (1976);
  • «В дорозі» (1979);
  • «Намисто» (1983);
  • «Розмова в дорозі» (1988).
  • «Стріла, що мчить до зір» (1997, Літературна премія імені Володимира Сосюри за 1998 рік).

Окремі вірші перекладено російською мовою.

Про її поезію тепло відгукувався Павло Тичина:

«Щодо глибини проникнення у людську душу мало хто з нас може порівнятися з нею»
.

Цінували творчі доробки поетеси Микола Бажан, Леонід Новиченко, Степан Крижанівський, Галина Гордасевич, Андрій Клоччя, Петро Бондарчук, Іван Білий, Станіслав Жуковський, Юрій Доценко.

Вшанування

ред.

На фасаді школи у Святогірську поетесі встановлено ме­­моріальну дошку.

Література

ред.