Вікіпедія

Майоров Олександр Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Майоров.

Олекса́ндр Миха́йлович Майо́ров (13 вересня 1920(19200913), село Покурлей Саратовської губернії, тепер Саратовської області, Російська Федерація — 14 січня 2008, Москва) — радянський військовий діяч, генерал армії (1977), учасник війни в Афганістані (з 1980 по 1981 рік — головний військовий радник збройних сил Демократичної Республіки Афганістан) У 1968 році, будучи командувачем військ 38-ї Армії, брав участь у вторгненні військ Організації Варшавського договору до Чехословаччини.

Майоров Олександр Михайлович
Народився13 вересня 1920(1920-09-13)[1]
Вольський район, СРСР
Помер14 січня 2008(2008-01-14) (87 років)
Москва, Росія
ПохованняКунцевський цвинтар
Країна СРСР
Діяльністьмемуарист, політик
Alma materВійськова академія імені М. В. Фрунзе і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Учасникнімецько-радянська війна, операція «Дунай» і Війна в Афганістані 1979—1989
Посададепутат Верховної ради СРСР[d]
Військове званнягенерал армії
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Червоного Прапора орден Олександра Невського (СРСР) орден Вітчизняної війни орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки медаль Жукова медаль «За бойові заслуги» ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «У пам’ять 850-річчя Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 рр.» медаль «За взяття Відня» медаль «За визволення Праги» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «За зміцнення бойової співдружності» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР» орден Білого лева орден Тудора Владимиреску орден Червоного Прапора

Кандидат у члени ЦК КПРС (1971—1981). Депутат Ради Національностей Верховної Ради СРСР 8—11 скликань (1970—1989) від Узбецької РСР. Депутат Верховної Ради УРСР 7-го скликання. Обирався членом Бюро ЦК Комуністичної партії Латвії у 1976—1980 роках.

Біографія

ред.

Народився у родині заможного селянина.

У Червоній армії з 1940 року. У вересні 1940 року вступив до Златоустівського військово-інженерного училища, яке закінчив на початку німецько-радянської війни. Протягом двох років, будучи заступником і командиром саперної роти на курсах молодших політруків Приволзького військового округу, займався підготовкою офіцерських кадрів для фронту.

У січні 1943 року був призначений дивізійним інженером 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії. Брав участь у боях на Воронезькому, Західному, 1-му і 2-му Українському фронтах, воював на територіях Угорщини і Чехословаччини. Член ВКП(б) з 1943 року.

Після закінчення війни командував батальйоном, одночасно проходив навчання у Військовій академії імені Фрунзе, яку закінчив в 1951 році. Подальшу службу проходив в управлінні штабу військового округу. З 1954 року послідовно командував мотострілецьким і механізованим полками, через кілька років — мотострілецькою бригадою і танковою дивізією.

У 1963 році, закінчивши Військову академію Генерального штабу, був призначений 1-м заступником начальника штабу Приволзького військового округу. З 1965 по 1966 рік керував групою радянських військових радників у Єгипті.

У липні 1966 — жовтні 1968 року — командувач військ 38-ї армії (Прикарпатський військовий округ). Влітку 1968 року генерал Майоров зі своєю армією брав участь у вторгнення військ Варшавського договору на територію Чехословаччини.

У Чехословаччині прослужив більше чотирьох років, очолюючи з жовтня 1968 до липня 1972 року Центральну групу радянських військ. З часом в архіві командарма накопичилося 4 тисячі сторінок документів. Через тридцять років наважився розповісти правду про вторгнення військ, написавши книгу: «Вторгнення. Чехословаччина, 1968» (1998 р.).

У липні 1972 — серпні 1980 року — командувач військ Червонопрапорного Прибалтійського військового округу. У 1977 році йому було присвоєно звання генерала армії.

У липні 1980 року був призначений 1-м заступником Головнокомандувача Сухопутних військ СРСР. На цій посаді, будучи одночасно з 4 серпня 1980 по 29 жовтня 1981 року головним військовим радником збройних сил Демократичної Республіки Афганістан, генерал армії Майоров спланував і здійснив перші великі загальновійськові операції радянської армії у взаємодії з збройними силами ДРА. Пізніше про свою участь у Афганській війні генерал написав книгу «Правда про Афганську війну», що вийшла в світ у 1996 році.

З 1987 року перебував у групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

Потім — на пенсії у місті Москві, де й помер 14 січня 2008 року.

Звання

ред.

Нагороди

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Майоров Александр Михайлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Майоров_Олександр_Михайлович&oldid=34848096