Максимов Дмитро Вячеславович

український спортсмен, загиблий під час Євромайдану

Макси́мов Дмитро́ В'ячесла́вович (17 листопада 1994(19941117), Київ, Україна — 19 лютого 2014, Київ, Україна) — спортсмен-дефлімпієць, загиблий під час Євромайдану. Герой України.

Дмитро Максимов
Дмитро Максимов
Народився17 листопада 1994(1994-11-17)
Київ, Україна
Помер19 лютого 2014(2014-02-19) (19 років)
Київ, Україна
·вбивство
ПохованняКиїв
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьспорт
Відомий завдякиспортсмен-дефлімпієць, з Небесної сотні
Титулмайстер спорту України
Партіябезпартійний
Конфесіяхристиянин
БатькоВ'ячеслав Максимов
Дітинемає
Вага81 кг
Нагороди
Герой України
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Біографія

ред.

Народився 17 листопада 1994 року у Києві, в родині Вячеслава та Лідії Максимових. Навчався у школі № 118 міста Києва.[1] Був студентом Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету ДПС України.

Майстер спорту України, срібний (у командному заліку) призер та бронзовий (в особистому заліку) призер з дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії 2013 року[2]. Бронзовий призер Чемпіонату світу зі східних єдиноборств серед глухих, що проходив на острові Маргарита (Венесуела) з 17 по 24 вересня 2012 року[3]. Він був надією національної збірної спортивної команди України.

Прийшов демократично відстоювати українську державу на мирний мітинг на Майдані Незалежності у Києві.

За словами 48-річного свідка Вадима Сизоненка, 18 лютого 2014, після того, як протестувальники підпалили 2 БТРи, розлючені силовики спецпідрозділу «Сокіл» кинули в натовп протестувальників бойову протипіхотну осколкову гранату, котра попала Дмитру в плече і в той момент вибухнула. Сизоненко переконаний,- Дмитро ціною свого життя уберіг його і всіх інших навколо — тіло стримало вибухову хвилю і більшість осколків гранати. Хірург, котрий оглядав тіло, також підтвердив вибух бойової гранати[4]. Від вибуху гранати йому відірвало руку і сильно понівечило тіло. У Будинку профспілок він помер від втрати крові, його тіло декілька днів лежало в Михайлівському золотоверхому соборі. 21 лютого 2014 р. Дмитра впізнали рідні серед загиблих.

Належить до названої народом «Небесної сотні».

Вшанування пам'яті

ред.

У школі № 118 міста Києва, де навчався хлопець, відкрили меморіальну дошку на честь Дмитра.[1]

У коледжі, де хлопець навчався, відкрили меморіальну дошку на його честь.

Кабінет Міністрів України 15 листопада 2017 р. заснував в числі державних стипендій найкращим молодим вченим за вагомий внесок у розвиток демократичних та гуманістичних цінностей у сфері науки і освіти та зміцнення міжнародного авторитету України стипендію імені Дмитра Максимова. [5]

Нагороди

ред.

Дивіться також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б У школі № 118 відкрили меморіальну дошку на честь Дмитра Максимова [Архівовано 28 травня 2014 у Wayback Machine.]. ТСН. 1+1. 22.05.2014
  2. Профіль Дмитра Максимова на сайті Межапортал рівних можливостей. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 24 лютого 2014.
  3. 2012 14th World Deaf Martial Arts Championships [Архівовано 28 липня 2014 у Wayback Machine.] (ісп.)
  4. Участник обороны Майдана: «Дима ценой собственной жизни спас меня и еще как минимум десять бойцов». Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 5 березня 2014.
  5. постанова Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 р. № 857 «Про заснування державних іменних стипендій найкращим молодим вченим для увічнення подій Революції Гідності та вшанування подвигу Героїв України - Героїв Небесної Сотні»
  6. Указ Президента України від 21 листопада 2014 року № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України»
  7. Указ Президента України від 3 грудня 2013 року № 664/2013 «Про відзначення державними нагородами України»
  8. Патріарх Філарет нагородив почесними медалями родичів героїв Небесної сотні [Архівовано 6 липня 2015 у Archive.is] // ТСН, 5 липня 2015

Посилання

ред.