Національний інститут східних мов і цивілізацій
Національний інститут східних мов і цивілізацій (фр. Institut national des langues et civilisations orientales, INALCO, неофіційна назва Langues O) — вищий навчальний заклад в Парижі.
.svg){kind=small}
Координати: 48°49′38″ пн. ш. 2°22′34″ сх. д. / 48.82739000002777630° пн. ш. 2.376340000028° сх. д.
Історія
ред.1669 року Жан-Батист Кольбер заснував у Парижі Школу мов для молоді, яка готувала перекладачів зі східних мов. Пізніше, 1795 року, відкрилася Школа східних мов (фр. Ecole des langues orientales), завданням якої була підготовка перекладачів для дипломатії і торгівлі[10]. 1873 року відбулося злиття обох шкіл. 1914 року навчальний заклад було названо Національною школою живих східних мов; свою нинішню назву інститут носить з 1971 року[11].
Сьогодення
ред.Нині INALCO є одним з провідних вишів, які займаються дослідженням і вивченням східних мов, а також цивілізацій Азії, Африки, Океанії та Східної Європи (зокрема і України)[12][13].
Тут викладаються 93 мови і навчаються більше 9000 студентів[12]. Особлива увага приділяється також вивченню історії, географії, політичних і економічних відносин, соціальних інститутів різних країн. INALCO має близько 200 партнерських угод з навчальними закладами понад 100 країн і пропонує студентам як дистанційні курси, так і спільні програми з іноземними вузами[14]. Інститут також входить до Співтовариства університетів та установ Сорбонна-Париж-Сіте[fr][15].
Структура
ред.- Відділення інституту
- Африка
- Південна Азія та Гімалаї
- Південно-Східна Азія / Басейн Тихого океану
- Арабістика
- Китаїстика
- Кореїстика
- Юдаїстика
- Японістика
- Русистика
- Євразія
- Східна і Центральна Європа
- Мови і культури Америк
- Філії
- Міжнародна торгівля (підготовчий центр з міжнародних економічних відносин, CPEI)
- Комунікація та міжкультурна підготовка
- Дидвктика мов
- Міжнародні відносини
- Інформатика та мультилінгвізм
ЛІтература
ред.- Pierre Labrousse (sous la dir. de), Langues'O 1795—1995 : deux siècles d'histoire de l'École des langues orientales, Paris, Éditions Hervas, 1995, ISBN 2-903118-90-6
- Marie-Claire Bergère et Angel Pino (sous la dir. de), Un siècle d'enseignement du chinois à l'École des langues orientales : 1840—1945 : bicentenaire des Langues orientales, Paris, L'Asiathèque, 1995 ISBN 2-911053-06-0
- Marie de Testa & Antoine Gautier, Drogmans et diplomates européens auprès de la Porte ottomane, éditions ISIS, Istanbul, 2003, ISBN 975-428-258-7
- Louis Bazin, L'École des Langues orientales et l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres (1795—1995), in: Comptes rendus des séances de l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres 139, No. 4, 1995, p.983-996, online
Примітки
ред.- ↑ а б SIRENE
- ↑ https://www.legifrance.gouv.fr/jorf/id/JORFTEXT000038429503 — 2019.
- ↑ https://www.legifrance.gouv.fr/jorf/id/JORFTEXT000047396909 — 2023.
- ↑ Directory of Open Access Journals — 2003.
- ↑ https://discovery.renater.fr/renater/
- ↑ а б https://inalco.fr/actualites/linalco-rejoint-sorbonne-alliance
- ↑ http://www.inalco.fr/euniwell
- ↑ https://web.archive.org/web/20221123144401/https://www.auf.org/les_membres/nos-membres/
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ministère de l'Enseignement supérieur et de la Recherche data.gouv.fr: Plateforme ouverte des données publiques françaises — 2011.
- ↑ Michel Nusimovici. Les Ecoles de l An III (PDF). ENS de Rennes. Процитовано 17 грудня 2018.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|сайт=(довідка) - ↑ Une histoire riche. INALCO. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 17 грудня 2018.
- ↑ а б Institut national des langues et civilisations orientales (INALCO – Langues O'). La Chancellerie des Universités de Paris. Процитовано 17 грудня 2018.
- ↑ Langues et civiliations. INALCO. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 17 грудня 2018.
- ↑ L Inalco en France et dans le monde. INALCO. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 17 грудня 2018.
- ↑ Université Sorbonne Paris Cité. INALCO. Архів оригіналу за 18 грудня 2018. Процитовано 17 грудня 2018.