Нечипоренко Сергій Григорович
Сергій Григорович Нечипоре́нко (19 жовтня 1922, Пролетарське, нині Поліське — 9 травня 2014) — український художник декоративного ткацтва. Член Національної спілки художників України з 1962 року[1].
| Сергій Григорович Нечипоренко | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 19 жовтня 1922 Поліське, Коропський район, Чернігівська область | |||
| Смерть | 9 травня 2014 (91 рік) | |||
| Країна |  Україна | |||
| Жанр | декоративно-прикладне мистецтво | |||
| Навчання | Кролевецький художньо-промисловий технікум | |||
| Діяльність | художник | |||
| Відомі учні | Грибань Надія Павлівна, Щербак Василь Артемович, Титаренко Ельвіра Іванівна, Бондаренко Ніна Петрівна і Грох Микола Никифорович | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
| Брати, сестри | Нечипоренко Іван Григорович | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
Біографія
ред.Народився 19 жовтня 1922 року в селі Пролетарському (тепер Поліське Новгород-Сіверського району Чернігівської області України). 1941 року закінчив Кролевецький художньо-промисловий технікум (педагоги з фаху — М. Дяченко, І. Дзюба, В. Маслов)[1]. Брав участь у німецько-радянській війні.
Закінчив Всесоюзний інститут текстильної та легкої промисловості у Москві. Розробляв зразки декоративних тканин у Науково-дослідному інституті художньої промисловості при Академії архітектури України, викладав у Київському республіканському художньо-промисловому училищі. Не припиняючи викладацької роботи, з 1950 року працював у Центральній художньо-експериментальній і науково-дослідній лабораторії Укрхудожпрому[2]. Брав участь у всеукраїнських виставках з 1948 року, всесоюзних з 1957 року, зарубіжних з 1958 року.
Професор Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука[2].
Жив у Києві в будинку на проспекті Берестейському 3, квартира 189. Помер 5 грудня 2014 року.
Творчість
ред.Працював в галузі декоративно-прикладного мистецтва (художній текстиль). Основні твори:
- декоративні тканини всіх районів України;
- рушники-панно з Державним гербом Української РСР (1951);
- панно «Україна» (1957);
- «Думи мої, думи…» (1961);
- «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине» (1964);
- триптих «Квіти Тарасові» (1978);
- «Воякам дорогим» (1980);
- триптих «Шевченків час» (1985);
- «Мир планеті Земля» (1986);
- «Слава козацька» (1991);
- «Ох, неоднаково мені» (1993);
- «Журавлиха» (2001).
Розробив оригінальні плахти для колективу Національного ансамблю танцю України імені Павла Вірського[2].
Роботи майстра зберігаються у музеях України (Національний музей Тараса Шевченка, Музей видатних діячів української культури, Музей історії міста Києва, Канівський музей Тараса Шевченка, Національний музей українського народного декоративного мистецтва), Росії, Канади, Німеччини[2].
Відзнаки
ред.- Заслужений діяч мистецтв України з 1992 року;
- Народний художник України з 1996 року[3];
- Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. (2001)[1].
Примітки
ред.- ↑ а б в Київська організація Національної спілки художників України. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
- ↑ а б в г Національній музей українського народного декоративного мистецтва. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
- ↑ Указ Президента України № 834/96 від 14 вересня 1996 року «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва». Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
Література
ред.- Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — 563 с.;
- Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 842. — ISBN 5-88500-042-5. [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.]
Посилання
ред.- Нечипоренко Сергій Григорович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 546-547.