Нечипоренко Сергій Григорович

Сергій Григорович Нечипоре́нко (19 жовтня 1922, Пролетарське, нині Поліське — 9 травня 2014) — український художник декоративного ткацтва. Член Національної спілки художників України з 1962 року[1].

Сергій Григорович Нечипоренко
Народження19 жовтня 1922(1922-10-19)
Поліське, Коропський район, Чернігівська область
Смерть9 травня 2014(2014-05-09) (91 рік)
КраїнаУкраїна Україна
Жанрдекоративно-прикладне мистецтво
НавчанняКролевецький художньо-промисловий технікум
Діяльністьхудожник
Відомі учніГрибань Надія Павлівна, Щербак Василь Артемович, Титаренко Ельвіра Іванівна, Бондаренко Ніна Петрівна і Грох Микола Никифорович
ЧленНаціональна спілка художників України
Брати, сестриНечипоренко Іван Григорович
Нагороди

Біографія

ред.

Народився 19 жовтня 1922 року в селі Пролетарському (тепер Поліське Новгород-Сіверського району Чернігівської області України). 1941 року закінчив Кролевецький художньо-промисловий технікум (педагоги з фаху — М. Дяченко, І. Дзюба, В. Маслов)[1]. Брав участь у німецько-радянській війні.

Закінчив Всесоюзний інститут текстильної та легкої промисловості у Москві. Розробляв зразки декоративних тканин у Науково-дослідному інституті художньої промисловості при Академії архітектури України, викладав у Київському республіканському художньо-промисловому училищі. Не припиняючи викладацької роботи, з 1950 року працював у Центральній художньо-експериментальній і науково-дослідній лабораторії Укрхудожпрому[2]. Брав участь у всеукраїнських виставках з 1948 року, всесоюзних з 1957 року, зарубіжних з 1958 року.

Професор Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука[2].

Жив у Києві в будинку на проспекті Берестейському 3, квартира 189. Помер 5 грудня 2014 року.

Творчість

ред.

Працював в галузі декоративно-прикладного мистецтва (художній текстиль). Основні твори:

  • декоративні тканини всіх районів України;
  • рушники-панно з Державним гербом Української РСР (1951);
  • панно «Україна» (1957);
  • «Думи мої, думи…» (1961);
  • «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине» (1964);
  • триптих «Квіти Тарасові» (1978);
  • «Воякам дорогим» (1980);
  • триптих «Шевченків час» (1985);
  • «Мир планеті Земля» (1986);
  • «Слава козацька» (1991);
  • «Ох, неоднаково мені» (1993);
  • «Журавлиха» (2001).

Розробив оригінальні плахти для колективу Національного ансамблю танцю України імені Павла Вірського[2].

Роботи майстра зберігаються у музеях України (Національний музей Тараса Шевченка, Музей видатних діячів української культури, Музей історії міста Києва, Канівський музей Тараса Шевченка, Національний музей українського народного декоративного мистецтва), Росії, Канади, Німеччини[2].

Відзнаки

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в Київська організація Національної спілки художників України. Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
  2. а б в г Національній музей українського народного декоративного мистецтва. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
  3. Указ Президента України № 834/96 від 14 вересня 1996 року «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва». Архів оригіналу за 26 лютого 2020. Процитовано 26 лютого 2020.

Література

ред.

Посилання

ред.