Планетарна передача

зубчаста передача, у якій геометричні осі одного або більше зубчастих коліс (сателітів) є рухомими по концентричній відносно центрального

Планета́рна переда́ча (епіциклічна передача, планетарний механізм) — зубчаста передача, в якій геометричні осі одного або декількох зубчастих коліс (сателітів), підтримуваних водилом, є рухомими по концентричній відносно центрального колеса траєкторії[1]. Планетарну передачу з одним ступенем вільності називають звичайною (типовою), планетарну передачу з двома ступенями вільності називають диференціалом. Застосовуються в транспортних і вантажопідйомних машинах, приводах верстатів тощо.

Планетарний механізм

Елементи планетарної передачі

ред.

Деталі планетарного механізму мають спеціальні назви[1]:

  • зубчасте колесо із зовнішніми зубами, розташоване в центрі механізму, називають центральним або сонячним;
  • колесо зі внутрішніми зубами називають короною або епіциклом;
  • колеса, осі яких рухомі, називають сателітами;
  • рухому ланку, на якій встановлено сателіти, називають водилом. Її на кінематичних схемах зазвичай позначають або цифрою, або латинською буквою h.

Види планетарних передач

ред.
 
Планетарна передача в дії. Водило нерухоме

До типових планетарних передач належать:

  • однорядний планетарний механізм (планетарний механізм Джемса);
  • дворядний планетарний механізм (механізм Давида):
    • з одним зовнішнім і одним внутрішнім зачепленням;
    • з двома зовнішніми зачепленнями;
    • з двома внутрішніми зачепленнями.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б ДСТУ ISO 1122-1:2006 Передачі зубчасті. Словник термінів. Частина 1. Визначення, що стосуються геометрії (ISO 1122-1:1998, IDT)

Література

ред.

Посилання

ред.