Погруддя Констанци Бонучеллі

Погруддя Констанци Бонучеллі (італ. Busto di Costanza Bonarelli) — уславлений жіночий портрет роботи скульптора Лоренцо Берніні (1598—1680).

«Погруддя Констанци Бонучеллі»
Творець:Лоренцо Берніні
Час створення:близько 1638 року
Розміри:висота бл. 72 см
Висота:72 см
Матеріал:мармур
Техніка:висікання, шліфувння
Жанр:погруддя
Зберігається:Флоренція, Італія
Музей:музей Барджелло
CMNS: «Погруддя Констанци Бонучеллі»
у Вікісховищі

Передісторія

ред.

Завдяки перебуванню у Флоренції погруддя жінки було відоме давно. Але модель та її життєвий шлях довгий час залишались маловідомими. Лише дослідження у ХХ столітті додали важливі факти до життєпису Констанци.

Констанца була дружиною Маттео Бонучеллі, римського художника і помічника в численній майстерні Лоренцо Берніні. Ймовірно, вона відрізнялась незалежним характером у молоді роки, бо відомо, що надавала перевагу своєму дошлюбному прізвищу Пікколоміні. Було уточнене і її прізвище в шлюбі: вона не Бонареллі, а Бонучеллі.

Їхній пристрасний роман з Берніні закінчився скандалом і арештом одруженої жінки, котру запроторили у тюрму. Аби запобігти подальшим неприємностям, у справу адюльтеру втрутився сам Папа Римський. Констанца відбула тюремне покарання терміном у чотири місяці.

На відміну від більшості римських жінок, Констанца була письменною. Відомі її листи до чоловіка з благанням про поміч. Тим часом мати Лоренцо Берніні, Анжеліка Галанте, була все життя неписьменною і ставила хрест у присутності свідків під важливими документами.

В Римі дивним чином збереглися до кінця 20 ст. і вулиця в історичній частині міста, і будинок, де мешкала Констанца.

Опис твору

ред.

Погруддя має всі ознаки твору, зробленого для себе. Молода пані подана в побутовій ситуації, про котру свідчать трохи розпатлане волосся зачіски і розстебнутий комір її сукні. Обличчя зберігає трохи здивований вираз, вуста відкриті і пані наче продовжує тривале спілкування з невідомим. Але цей невідомий входить до довірених осіб, якщо пані дозволяє собі з'являтися на його очі у такому непарадному стані. Смілива щирість портрету була незвичною і для творів Берніні, і для скульптурних портретів 17 століття, тим паче жіночих, що демонстрували побожність і скромність.

Погруддя Констанци надзвичайно контрастувало з низкою офіційних, гордовито парадних, аристократично замкнених портретів того ж Берніні та майстрів-помічників його римської майстерні.

Маловідомий провенанс

ред.

Погруддя тривалий час залишалось у володінні скульптора. Через рік після розриву їх роману з Констанцею, Лоренцо Берніні за вимогою самого папи римського пошлюбився із донькою римського нотаріуса Катериною Тецио[1]. І портрет колишньої коханки став зайвим в домівці скульптора, бо муляв очі молодій дружині Лоренцо Берніні. Долею погруддя (за документами) розпорядився Аннібале Бентівольо.

Через два місяці по смерті Лорецо Берніні був створений опис-інвентар його майна, але там не знайдено відомостей про мармурове погруддя Констанци Бонучеллі. За припущеннями його подарували кардиналу Джованні Карло Медічі. Ще 1646 року його бачили у Флоренції серед творів мистецтва в збірці кардинала. Він міг потрапити до колекцій кардинала від Аннібале Бентівольо, що був родичем Медічі і водночас папським послом у Флоренції.

Джерела

ред.
  • Rudolf Wittkower: Bernini. The Sculptor of Roman Baroque. London 1955.
  • Gianlorenzo Bernini: Zeichnungen. Insel, Leipzig 1982.
  • Alessandro Angellini: Giannlorenzo Bernini e i Chigi tra Roma e Siena. Siena 1998.
  • Charles Avery: Bernini. Hirmer, München 1998, ISBN 3-7774-7630-7.
  • Tod A. Marder: Bernini and the Art of Architecture. Abbeville Press, New York/London/Paris 1998, ISBN 0-7892-0115-1.
  • Sabine Burbaum: Die Rivalität zwischen Francesco Borromini und Gianlorenzo Bernini. Athena, Oberhausen 1999, ISBN 3-932740-35-1.
  • Philipp Zitzlsperger: Gianlorenzo Bernini. Die Papst- und Herrscherporträts. Zum Verhältnis von Bildnis und Macht. Hirmer, München 2002.
  • Carolin Behrmann: Die Rückkehr des lebenden Toten. Berninis Grabmal für Urban VIII. Barberini. In: Horst Bredekamp und Volker Reinhardt (Hrsg.): Totenkult und Wille zur Macht. Die unruhigen Ruhestätten der Päpste in St. Peter. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 2004, S. 179—196.
  • Sebastiano Roberto: Gianlorenzo Bernini e Clemente IX Rospigliosi. Arte e architettura a Roma e in Toscana nei seicento. Gangemi, Rom 2004.
  • Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007

Примітки

ред.
  1. Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007

Див. також

ред.