Покинутий дім (оповідання)

Покинутий дім (англ. The Shunned House) — новела американського письменника Говарда Лавкрафта, написана 16-19 жовтня 1924 року та вперше опублікована у жовтневому номері журналу «Weird Tales» за 1937 рік.

«Покинутий дім»

Автор	Говард Лавкрафт
Країна	США
Мова	англійська
Жанр	література жахів
Видано	1937
Видано українською	Видавництво Жупанського
Перекладач(і)	Остап Українець, Катерина Дудка
Попередній твір	Свято)
Наступний твір	Жах у Ред Гука
У «Гутенберзі»	31469
Покинутий дім у Вікісховищі

Сюжет

Протягом тривалого часу оповідач від першої особи має справу з чутками, здогадками та інсинуаціями навколо будинку 18-го століття в колоніальному стилі в Провіденсі, який належав родині Гаррісів протягом багатьох поколінь. З часом багато мешканців будинку захворіли і померли у незвичний спосіб, в той час, як сусідні будинки оминула ця хвороба. Через ці події будинок довгий час стояв незаселеним.

Більшість мешканців громади не вважають будівлю класичним будинком з привидами, оскільки історії про «брязкіт ланцюгів, холодні протяги, перегоріле світло чи обличчя у вікні» не поширюються.

Оповідач, який у дитинстві грав там з друзями та зачарований похмурою аурою будівлі, заглиблюється в її історію, а згодом також вивчає літописи родини власників. Вже будучи підлітком, він розпізнав «хворобливу дивність моторошної рослинності» і відчув примарну атмосферу будівлі. Своєрідне коріння дерев у саду та плями плісняви нагадували людські контури. Здається, що приреченість конденсується в темному і вологому підвалі, який видає неприємний запах і оточений губками моторошної форми, які дивно світяться, коли гниють. На підлозі є пляма селітри або плісняви, що нагадує скорчену людську істоту.

Дядько оповідача, Еліху Віппл, провів власне дослідження, яким ділиться з уже дорослим племінником після певних наполягань: Здається, що там розмножується зла сила, яка висмоктує життєву силу з мешканців, через що вони хворіють на анемію, чахотку, знижують інтелект і часто помирають. Залишається дивним, що деякі жертви незадовго до смерті заїкалися своєрідною французькою ідіомою, хоча вони ніколи не переймалися мовою.

Оповідач досліджує далі і знаходить зв'язок із французами у вигляді поселенця-гугенота, на ім'я Етьєн Руле. Руле заснували власний цвинтар у вісімнадцятому столітті на тому самому місці, де зараз стоїть будинок, якого уникають. Вони зустріли великий опір, який, здавалося, перекрив застереження щодо іммігрантів. Тривожними є жахливі подробиці про чоловіка, на ім'я Жак Руле, якого спочатку засудили як чаклуна, а потім замкнули в «божевільні». Його знайшли вкритого кров'ю і пошматованим м'ясом у лісі, де раніше вовки розтерзали дитину.

Коли оповідач знову заходить до підвалу, йому здається, що він бачить світлий видих, який виходить з плями цвілі, схожої на людину. Він і його дядько не вважають себе забобонними і хочуть пояснити факти з наукової точки зору. Вони підозрюють злий вплив, який тягнеться від французьких поселенців з їхнім захопленням забороненими знаннями та огидними сферами, і «який досі присутній через рідкісні та невідомі закони руху атомів та електронів». У світлі нових наукових відкриттів, таких як теорія відносності та «внутрішньоатомні впливи», це припущення не є цілком абсурдним.

Незалежно від того, ворожа ця істота чи керується сліпим інстинктом самозбереження, знищити її — обов'язок кожного гуманіста. Сподіваючись виманити його своєю присутністю, а потім знищити, вони вирішують провести ніч у підвалі будинку. Озброївшись вогнеметами для захисту від матеріальної загрози та тіньовою трубкою для захисту від нематеріальної загрози, вони починають своє чергування. Коли Віпл втомлюється, він лягає на розкладачку і занурюється в сон, який через деякий час стає міцним. Він дихає нерівномірно і починає стогнати. Коли племінник освітлює його обличчя, спотворені та дивні риси шокують його. Він починає бурмотіти, і з жахом оповідач розуміє, що це французька мова. З криком він прокидається і розповідає, що йому наснився сон у далекому світі, в якому він впізнав обличчя сім'ї Гаррісів.

Його племінник, переможений втомою, також занурюється в неспокійний сон, з якого його вириває гучний крик дядька. Кімната наповнюється неприємним запахом, жовтувате світло виділяє контури. Він злякано озирається і завмирає. Нудотне трупне світло підіймається та утворює хмароподібну структуру, що складається з безлічі насмішкуватих очей, які підіймаються до стелі. Вона огортає дядька і змушує його жахливо трансформуватися і розчинитися. Оскільки це здається несуттєвою загрозою, племінник тягнеться до трубчастого апарату і спрямовує «ефірне випромінювання» на жахливу хмару. Він розуміє, що це неефективно, за винятком деяких змін кольору та форми, і його виганяє з підвалу інший жах: у міру того, як Віпл розріджується, його обличчя набуває міріади чужих і диявольських рис, аж поки тепер уже желатинова маса не розтікається по підлозі.

Наступного дня оповідач купує шість великих балонів з сірчаною кислотою і, переборюючи огиду, копає велику яму в підлозі льоху. У якийсь момент він натрапляє на рибоподібну поверхню, що нагадує напіврозкладене желе. У ямі, що дедалі глибшає, і незабаром сягає йому по шию, він впізнає оголений шматок гігантської частини тіла. Він підіймається і виливає кислоту в «цю печеру-труп, на немислиму аномалію, чий гігантський лікоть» він бачив і яку він може знищити в такий спосіб. Наступної весни дивні бур'яни і бліда трава зникають, і будинок знову можна здавати в оренду.

Персонажі

• Еліху Віппл: Описується як «розсудливий, консервативний лікар старої школи… холостяк; сивий, чисто поголений, старомодний джентльмен і відомий місцевий історик». Пітер Кеннон пише, що Віппл «ймовірно, є складеним портретом двох вчених дядьків Лавкрафта та дідуся по матері»; діда звали Віппл Філліпс. Дім доктора Віппла — «грузинська садиба зі сходами з залізними поручнями, що моторошно балансує на крутому підйомі Норт-Корт-стріт поруч зі старовинним цегляним двором і будинком колонії», з «вогкою бібліотекою з низькою стелею, обшитою запліснявілою білою вагонкою, важким різьбленим каміном і затіненими виноградною лозою вікнами з маленькими шибками» — заснований на будинку Кушинга на Норт-Корт-стріт, 40, збудованому в 1737 році, — найстарішому будинку на Колледж-гіллі.
• Етьєн Руле: Гугенот з міста Коде, поблизу Анже, Франція, який оселився у Східному Гринвічі, Род-Айленд, у 1686 році і переїхав до Провіденса у 1696 році; Будинок, якого цураються, був побудований на місці його родинного кладовища. Згідно з історією, «сім'я Руле мала ненормальну прихильність до зовнішніх кіл сутності — темних сфер, які для нормальних людей викликають лише відраза і жах». Кажуть, що Етьєн був «схильний… до читання дивних книг і малювання дивних діаграм». Його син, Поль Руле, описаний як «похмурий хлопець» з «нестабільною поведінкою»; «старі дружини» натякали, що «його молитви не були ні вимовлені в належний час, ні спрямовані на належний об'єкт». Оповідач історії підозрює, що сім'я пов'язана з Жаком Руле з Кода, якого у 1598 році засудили до страти за лікантропію, а потім помістили до божевільні. Жак Руле був реальною особою, про яку Лавкрафт читав у книзі Джона Фіска «Міфи та міфотворці».

Критика

Роберт Вайнберґ назвав «Покинутий дім» «однією з найкращих новел Лавкрафта».

Посилання

• Покинутий дім в бібліотеці Лавкрафта.