Портал:Геоморфологія
Геоморфологія  Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук. Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття О́стрів Змії́ний (рум. Insula Șerpilor, дав.-гр. Λευκός, грец. Φίδονισι, тур. Yilan Adası) — острів в Чорному морі, що належить Україні та визначає її територіальні води. Житлові комплекси на острові утворюють селище Біле Кілійського району Одеської області. Розмежування виняткових (морських) економічних зон та континентального шельфу України та Румунії навколо острова визначено рішенням Міжнародного Суду в Гаазі 3 лютого 2009 року.[2].::::::::::::::::читати далі |
Геоморфологічна термінологія _03.JPG) . Мезорельє́ф (англ. mesorelief) — форми рельєфу, проміжні за розмірами між макрорельєфом і мікрорельєфом (наприклад, річкові долини, ущелини, улоговини, моренні горби тощо). Їхня площа вимірюється кількома або десятками км². Мезорельєф представлений нерівностями земної поверхні середніх розмірів з амплітудами висот до декількох десятків метрів, що утворені внаслідок екзогенних процесів..::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані гірські системи  Таврські гори або Тавр або Антитавр (від грец. «Tauros», яке в свою чергу утворилося від семітського «tûr» — «гора»; тур. Toros Dağları, араб. جبال طوروس) — це південні прибережні гори на території сучасної Туреччини. Переважаючим населенням цих місцевостей в кінці I тисячоліття до н. е. і в I тисячолітті н. е. були Кілікійські вірмени на сході, а на крайньому заході греки. У теперішній час на цих територіях живуть в основному турки, в деяких місцях курди. Таврські гори тягнуться уздовж турецького узбережжя Середземного моря від Егейського моря до верхів'їв річки Євфрат. Вони утворюють безперервну низку лісистих гірських пасм, що перетинаються численними річковими долинами. На південній стороні спускаються ці гори короткими обривами і раптом круто і майже прямовисно до моря, тільки зрідка, як, наприклад, в місцевостях Тарса і Адалят, залишаючи місце для вузьких прибережних долин, а з північної поступово майже зливаються зі внутрішньої плоскою височиною. У східній частині Кілікії вершини їх досягають висоти від 3000 до 3500 м, а далі на захід — від 2000 до 3000 м. Найвища вершина — Метдесіс досягає висоти 3477 м, в Булгар-Дазі снігова межа лежить на півночі на висоті 2925 м, а на півдні — 3250 м. Гори ці непрохідні, і в минулі часи тут гніздилися розбійницькі гірські племена.::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські хребти та масиви  Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче. Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі |
Обрані гірські вершини  Матергорн (нім. Matterhorn, італ. Cervino) — гора у Пеннінських Альпах на кордоні Італії та Швейцарії. Ця сьома за висотою гірська вершина Альп розташована між швейцарським населеленим пунктом Цермат (кантон Валіс) та італійським населеним пунктом Червінія (область Валле-д'Аоста).
Матергорн має чотири стіни: північна височіє над долиною Цмут, південна дивиться на Червінію, східна та західна — відповідно на хребет Горне та гору Дент Дерен. Стіни розділяють чотири хребти: Гьорнлі (північно-східний), Ліон (південно-західний), Цмут (північно-західний) та Фург (південно-західний).
З 1581 року Матергорн був відомий як Мон Червін, пізніше як Монте Сільвіо (1647 р.) та Монте Сервіно (1680 р.). Назва Матергорн вперше з'явилася в 1682 році. Назва гори складається з двох німецьких слів: Matte — луг та Horn — вершина, пік. Перші серйозні спроби піднятися на вершину почалися з 1857 року, в основному з італійського (південного) боку гори. Внаслідок більшої складності південних маршрутів усі ці спроби зазнали невдачі. Лише в 1865 (14 липня) році партія у складі британців Едварда Вімпера, Чарльза Хадсона, лорда Френсіса Дугласа, Дугласа Роберта Хедоу, француза Мішеля Кро та швейцарців батька та сина Пітерів Таугвальдерів змогли подолати вершину, використовуючи північний маршрут через хребет Гьорнлі.::::::::::::::::читати далі |
Обрані узгір'я та плоскогір'я  Середньосибі́рське плоскогі́р'я — обширне плоскогір'я в центральній частині Північної Азії, в межах Якутії, Красноярського краю і Іркутської області Росії. Обмежено на півдні горами Східного Саяну, Прибайкалля і Північного Забайкалля, на заході — Західно-Сибірськой низовиной, на півночі і сході Північно-Сибірською низовиною і Центральноякутською низовиною. Площа близько 1,5 млн. км². Розташована в межах Сибірської платформи. Середня висота плоскогір'я 500—700 м. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані височини та плато Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною. Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню. Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі |
Обрані вершини рівнинного рельєфу  Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців. Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини. Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі |
Обрані низовини суходолу та улоговини океану  Улогови́на А́мундсена — океанічна котловина в Північному Льодовитому океані, між хребтами Ломоносова і Гаккеля. Разом з котловиною Нансена є складаючими Євразійського басейну..::::::::::::::::читати далі |
Обрані западини суходолу та жолоби океану Жолоб Літке — океанічний жолоб на північний схід від Гренландії, і близько 350 км північніше від Шпіцбергена, в Євразійському басейні, Північний Льодовитий океан. Найглибша точка у Північному Льодовитому океані — 5,449 м знаходиться у жолобі[3]. Жолоб займає 20-те місце з найглибших жолобів світу..::::::::::::::::читати далі |
 Корисні шаблони |
 Нові статті
|
Обрані геоморфологічні пам'ятки  Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу. Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити. Придністровське Поділля, багате печерами, давно приваблювало дослідників. В 1965 році львівські спелеологи з новоствореного клубу «Циклоп» проводили топозйомку печери «Вітрова» біля села Королівка Борщівського району, коли місцеві хлопчики показали на струмок, розташований неподалік, який іде під землю. У той раз розкопати нічого не вдалося, але повернувшись через рік, 8 травня 1966 року, Олексій Соляр і Мирон Петрович Савчин пройшли за глиняний сифон, який перегороджував їм шлях у минулому році, та обстежили близько 400 м печери.::::::::::::::::читати далі |
Добра стаття Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами. Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:
.::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки геоморфології
|
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України. Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 1985—1987 роках стажистом-дослідником, у 1990—1997 роках асистентом, у 1997—2002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис динамічної геоморфології Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року. Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт. Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці. У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету. Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку. У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу
|
| Обраний життєпис орфографії та морфографії Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918). Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис інженерної геоморфології
|
Геоморфологічна література
}} |
Геоморфологічні списки .jpg) Список найвищих гір Антарктики — це список усіх відомих (видатних, англ. prominence) найвищих вершин, «Ультра-піків» материка Антарктиди та деяких прилеглих островів в Південній Атлантиці які мають відносну висоту 1500 м і більше, за винятком найвищих вершин материка з абсолютною висотою 4000 м і більше і відносною висотою менше 1500 м, але більше 500 м[4], що за більшістю джерел[5], відносить їх до самостійних вершин. На планеті відомо близько 1515 таких «Ультра-піків»[6], на материку Антарктиді — близько сорока, ще кілька — на прилеглих до континенту, островах..::::::::::::::::читати далі
|
 Категорії
|
Геоморфологічна періодика
|
Джерела
ред.- ↑ (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
- ↑ Case Concerning Maritime Delimitation in the Black Sea (Romania v. Ukraine). Judgment. Міжнародний Суд. 3 лютого 2009. Архів оригіналу (PDF) за 23 червня 2013.
{{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри:|accessyear=та|accessmonthday=(довідка) - ↑ International Council of Scientific Unions, International Geophysical Committee (1969). Annals of the International Geophysical Year, Volumes 46-48 p.99 Oxford: Pergamon Press
- ↑ Вершини з відносною висотою від 500 до 1500 м відмічені знаком [*].
- ↑ Eberhard Jurgalski & 8000ers.com. Short History of Orometrical Prominence. 8000ers.com. Архів оригіналу за 18 вересня 2014. Процитовано 12 серпня 2015.
- ↑ The World Ultras Homepage (англ.)
| Чим Ви можете допомогти | Бібліотека |
|
|
| Сестринські проєкти і портали | ||
|
Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа: | ||
