Розенко Петро Якимович
Петро Яки́мович Розе́нко (7 (20) грудня 1907, місто Горлівка, нині Донецька область — 19 серпня 1991, місто Київ) — працівник вугільної промисловості Донбасу, український радянський політичний та громадський діяч, Голова Держплану Української РСР, заступник Голови Ради Міністрів Української РСР. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1956—1960 р. Член ЦК КПУ в 1960—1981 р. Депутат Верховної Ради УРСР 4—9-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 5—9-го скликань (у 1959—1979 роках). Член ЦК КПРС у 1961—1966 р. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1966—1981 р. Герой Соціалістичної Праці (6.12.1977).
| Розенко Петро Якимович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 7 (20) грудня 1907 місто Горлівка, Донецька область |
| Помер | 19 серпня 1991 (83 роки) Київ |
| Країна |  СРСР |
| Діяльність | політик |
| Alma mater | ДВНЗ ДонНТУ |
| Знання мов | російська |
| Членство | ЦК КПРС |
| Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] |
| Партія | КПРС |
| Автограф |  |
| Нагороди |        |
Біографія
ред.Народився в родині робітників 20 грудня (7 грудня по старому стилю) 1907 року в Горлівці (нині Донецької області, Україна). Українець.
З 1924 року працював на шахтах Донбасу. У 1924—1927 роках — гірничий робітник, кріпильник, вибійник на шахтах міста Горлівки, зокрема на шахті № 1 «Кочегарка». З 1927 року — студент Донецького гірничого інституту.
Закінчив Донецький гірничий інститут[1] в 1931 році.
У 1931—1934 роках — інженер, начальник вентиляції, начальник капітальних робіт горлівської шахти № 1 «Кочегарка».
У 1934—1937 роках — змінний інженер, начальник дільниці, помічник начальника шахти на будівництві метрополітену у місті Москві.
У 1937—1943 роках — на керівних посадах в «Головвугіллі» Народного комісаріату паливної промисловості СРСР. Працював заступником начальника виробничо-розпорядного відділу «Далекосхідного вугілля».
У 1943—1948 роках — начальник комбінатів «Хабаровськвугілля», «Сахалінвугілля» РРФСР.
У 1948—1949 роках — начальник Головного управління по шахтному і житловому будівництву Міністерства вугільної промисловості східних районів СРСР.
У 1949—1950 роках — заступник начальника Головного управління по будівництву шахт в Донбасі («Головдонбасшахтобуду») Міністерства вугільної промисловості СРСР.
У 1950—1952 роках — заступник директора комбінату «Сталінвугілля» Сталінської області.
У 1952 — липні 1954 року — начальник комбінату «Сталіношахтобуд» Сталінської області.
З травня по липень 1954 року — член колегії і начальник Головного управління по будівництву в Сталінській області Міністерства вугільної промисловості Української РСР.
З липня по жовтень 1954 року — член колегії і заступник міністра вугільної промисловості Української РСР.
12 жовтня 1954 — 20 травня 1957 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР.
17 липня 1957 — квітні 1959 року — 1-й заступник голови Держплану Української РСР — міністр Української РСР.
У квітні 1959 — 16 січня 1979 року — заступник голови Ради Міністрів Української РСР.
У квітні 1959 — березні 1963 року — голова Держплану Української РСР.
9 березня 1963 — 23 жовтня 1965 року — голова Української Ради народного господарства (Укрраднаргоспу).
У березні 1967 — 16 січня 1979 року — голова Держплану Української РСР.
Делегат з'їздів КПРС.[2][3][4].
З січня 1979 року — на пенсії в місті Києві.
Діти: Людмила Петрівна, Галина Петрівна, Валерій Петрович.
Онуки: Ірина Валеріївна, Розенко Павло Валерійович, Катерина, Петро.
Нагороди
ред.- Герой Соціалістичної Праці (6.12.1977)
- чотири ордени Леніна (1966, 6.12.1977)
- орден Жовтневої Революції
- два ордени Трудового Червоного Прапора
- орден «Знак Пошани»
- медалі
- медаль «За трудову відзнаку» (1939).[5]
- Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (3.12.1967)
- заслужений працівник промисловості Української РСР (1976)
Посилання
ред.- Библиотека — Люди и книги [Архівовано 6 грудня 2012 у WebCite]
Примітки
ред.- ↑ 80-річчя Донецького державного технічного університету. Архів оригіналу за 6 грудня 2012. Процитовано 15 серпня 2011.
- ↑ Материалы 21 съезда КПСС (внеочередной) Стенографический отчет. Архів оригіналу за 6 грудня 2012. Процитовано 15 серпня 2011.
- ↑ XXIII-й съезд Коммунистической партии Советского Союза 29.3-8.4.1966. Архів оригіналу за 06.12.2012. Процитовано 15.08.2011.
- ↑ Материалы 25 съезда КПСС. Стенографический отчет. Архів оригіналу за 6 грудня 2012. Процитовано 15 серпня 2011.
- ↑ Комбинат «Сталинуголь»[недоступне посилання з червня 2019]
Література
ред.- Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання — 1975 р.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — Т. 3 : Плюс — Ь. — 856 с.
- Українська Радянська Енциклопедія — т.9