Вікіпедія

Орхан Памук

(Перенаправлено з Ферит Орхан Памук)
10 змін у цій версії очікують на перевірку. Стабільну версію було перевірено 20 травня 2023.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Памук (значення).

Орхан Феріт Памук
тур. Orhan Ferit Pamuk
Орхан Памук
Народився7 червня 1952(1952-06-07) (72 роки)
Стамбул
ГромадянствоТуреччина Туреччина
НаціональністьТурок
Місце проживанняСтамбул
Нью-Йорк
Діяльністьпрозаїк
Alma materIstanbul University Faculty of Communicationsd, Стамбульський технічний університетd, Роберт-колледжd і Стамбульський університет
ЗакладКолумбійський університет
Мова творівтурецька
Роки активності1974 — дотепер
Напрямокпостмодерна література
Жанрроман, автобіографія і есей
Magnum opusБіла фортецяd, Чорна книгаd, Нове життя[d], Мене називають Червонийd, Сніг, Стамбул: спогади та місто, Музей невинності[d], Джевдет-бей і його синиd і Чумні ночіd
ЧленствоАмериканська академія мистецтв і наук, Американська академія мистецтв та літератури і Chinese Academy of Social Sciencesd
Конфесіяsecular Islamd[1]
Брати, сестриШевкет Памукd
Автограф
НагородиОрден Почесного легіону
Премії Нобелівська премія з літератури (2006)
Премія миру німецьких книгарів
Сайт: www.orhanpamuk.net
CMNS: Орхан Памук у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Орха́н Фер́іт Паму́к (тур. Orhan Ferit Pamuk; нар. 7 червня 1952(19520607), Стамбул) — турецький письменник, прозаїк, володар найвищих світових премій, лавреат Нобелівської премії з літератури 2006 року.

Біографія

ред.

Памук народився 7 червня 1952 року в Стамбулі в заможній сім'ї, яка прибула в Туреччину з Кавказу, а прізвище (турецькою «памук» — бавовна) отримала за незвично білу шкіру. В заможній родині Памуків чоловіки належали до технічної інтелігенції: батько Орхана був першим виконавчим директором турецького відділення IBM, дід — інженером-залізничником.

  Моя сім'я завжди була орієнтована на Захід. Це була типова республіканська сім'я з типовими світськими цінностями: лібералізм, секуляризм, інтерес до чужих культур. Тому і мене виховивали з «західним» ухилом. І як «прозахідний» турок я всіляко вітаю турецьку «світськість»[4].  

Орхан з юних років цікавився західною літературою, мистецтвом живописом і мріяв стати художником. Навчався у американському коледжі Robert College, що знаходився у Стамбулі. Після закінчення коледжу вступив до технічного університету Стамбула, вивчав архітектуру (батьки хотіли, щоб він став інженером-будівельником). Через три роки кидає університет, щоб стати професійним письменником.

 
Орхан Памук та його кіт в домі пиьменника

У 1977 році Памук закінчив факультет журналістики Стамбульського університету. У 1985–1988 роках жив у США, працював в Колумбійському університеті (Нью-Йорк), але потім повернувся до Туреччини. Із 1982 по 2001 був одружений з Aylin Turegen, має доньку Rüya 1991 року народження (її ім'я в перекладі з турецької — Мрія). Дружина Памука (її батьки вихідці із Криму) захищала дисертацію в Колумбійському університеті (Нью-Йорк); цей університет виділив стипендію і для Орхана Памука[5].

12 жовтня 2006 року Орхану Памуку було присуджено Нобелівську премію з літератури з формулюванням: автору, «який у пошуках меланхолійної душі рідного міста знайшов нові символи для зіткнення і переплетіння культур»[6].

Того ж року, після висунутих проти нього кримінальних звинувачень за досить відверті висловлювлювання щодо геноциду вірмен і курдів Памук повертається до США, де знову на посаді позаштатного професора Колумбійського університету викладає порівняльну літературу. Деякий час Орхам Памук разом з індійською письменницею Кіран Десаї (англ. Kiran Desai) жив у Гоа. За словами самого письменника, Десаї з'явилася в його житті, коли він працював над своїм романом «Музей невинності». До речі, вона брала активну участь в роботі над англійським перекладом роману[7].

З 2010 року цивільна дружина Орхана Памука — Асла Акяваш.

Нагороди, титули, премії Орхана Памука

ред.
 
Памук на Паризькому книжковому ярмарку у березні 2019 року.

У 2005 році Памук був нагороджений премією Річарда Гука, яка присуджується з 1978 року кожні три роки особам, які «самостійно думають і сміливо вступають в дію».

На Франкфуртському книжковому ярмарку в 2005 році Орхан Памук отримав Премію миру Німецької книготоргівлі, якою відзначені і його літературні досягнення і суспільна діяльність.

12 жовтня 2006 року Нобелівський комітет оприлюднив інформацію про присудження Нобелівської премії Орхану Памуку. Вручення премії та чеку на суму мільйон чотириста тисяч американських доларів, відбулось 10 грудня 2006 року (в день народження Альфреда Нобеля). Турецький письменник отримав Нобелівську премію з літератури, і став другою наймолодшою людиною, яка отримала нагороду за всю історію. У 2006 році журнал TIME включив Орхана Памука до списку 100 найвпливовіших людей світу.

26 жовтня 2012 року Памук нагороджений Sonning prize, найбільшою премією в галузі культури в Данії, яка вручається за внесок у європейську культуру. Письменник отримав грошову винагороду у розмірі мільйона данських крон (134 тисячі євро).

29 жовтня 2012 року турецький письменник став офіцером ордену Почесного легіону. Нагороду він отримав із рук міністра культури Франції[8].

У 2014 році О. Памук отримав європейську премію, яка «визнає винятковий внесок у зв'язок з культурною спадщиною та європейськими ідеалами». У 2016 році письменник отримав літературну премію ЯСНА ПОЛЯНА (з музею та маєтку Льва Толстого) за категорією «Зарубіжна література» за роман «Химерність моїх думок».

Творчість

ред.

Орхан Памук — володар найвищих світових премій, протягом років залишається авангардним письменником, а його проза відрізняється свободою стиля. Твори турецького письменника вийшли мільйонними тиражами в усьому світі, та перекладені на 63 мови (включаючи малайську, грузинську, чеську, данську, японську, каталонську), його п'ять книг входять до переліку ста бестселерів у США.[9].

Основні теми у творчості автора — співіснування Сходу і Заходу, конфлікт в сучасній Туреччині між ісламом і християнством, між минулим і майбутнім; проблеми пошуку самоідентифікації цілого народу і особистості.

Майже у всіх його книгах основні події відбуваються у Стамбулі. У всій творчості автора простежуються зв'язки з давниною (чи це сім'я, чи місто, чи країна).

Сімейний роман — сага «Джевдет-бей і його сини» (1982 р.) — перший великий твір Орхана Памука, був надрукований через 7 років після написання. Ця сімейна сага у стилі Томаса Манна, з рисою історико-філософського мислення, стала кроком до світової слави автора[10]. Романи «Мовчазний дім» (1984 р.) та «Біла фортеця» (1985 р.), для турецького письменника, стали виходом його творчості на європейські простори. «New York Times» тоді писала: «Нова зірка зійшла на сході — турецький письменник Орхан Памук»[11].

Найвідоміший роман Памука «Чорна книга» був опублікований у 1990 році й одразу став бестселером (перекладений 10 мовами світу). Більша частина роману була написана далеко від дому, за океаном (у Нью-Йорку) і це додало чіткості опису Стамбула, який завдяки цьому постав зі сторінок книги як повноцінний герой твору зі своїм обличчям, своєю історією і таємницею[12].

Книга «Нове життя» у Туреччині була видана в 1994 році й стала однією з найбільш популярних книг у турецькій літературі.

Роман Памука «Мене називають Червоний» (1998 р.) — про минуле й теперішнє, Захід і Схід, секуляризм та ісламізм.

«Інші кольори» — збірник статей про культуру та літературу, написані автором для різних турецьких та закордонних періодичних видань.

«Сніг» (2002 р.), як зізнається Памук, його єдиний політичний роман. «Відштовхнувшись» від роману А. Камю «Чума», автор також пише про місто, відрізане від світу величезним снігопадом, історію насильства і напруженості між політичними ісламістами, солдатами та курдськими націоналістами. За сюжетом, поет залишає Німеччину, щоб розслідувати серію самогубств, які охопили місто: молоді дівчата покінчили з життям, коли їх змушували зняти мусульманські хустки.

У книзі «Стамбул: спогади та місто» особисті спогади про дитинство та юність самого автора, переплітаються з думками над турецьким, візантійським та римським минулим міста. Книга ілюстрована фотографіями із власного альбому Орхана, та картинами західних художників.

У 2008 році вийшов роман Орхана Памука «Музей невинності» про захоплення чоловіка молодою жінкою та його спробу побудувати музей, що вміщує об'єкти, пов'язані з його коханням. 28 квітня 2012 році у Стамбулі Памук відкрив Музей невинності. У тому ж році був виданий каталог музею «Невинність об'єктів».

Роман Орхана Памука «Рудоволоса жінка» (2016) — історія землероба та його учня, що шукає воду на безплідній землі. У романі зображенні ідеї про батьків і синів, авторитаризм та індивідуальність, державу та свободу, читання та бачення. Це реалістичний текст, що розслідує вбивство, яке відбулося тридцять років тому поблизу Стамбула, і вигадане дослідження літературних основ цивілізацій, порівнюючи два основні міфи про Захід та Схід. Протягом всього часу проходить демонічний голос однойменної рудоволосої жінки.

Твори Орхана Памука відзначені преміями

ред.

Перший роман «Пан Джевдет і його сини»(1982 р.) отримав премію провідної турецької газети «Міллієт», та відзначений літературним призом Орхана Кемаля.

Роман «Біла фортеця» (1985 р.) — перший роман, опублікований за межами Туреччини, зробив Памука відомим у всьому світі. За цей твір британська газета «The Independent» в 1990 році нагородила його премією.

Роман «Мене називають Червоним»(1988 р.), перекладений 24 мовами, в 2001 р. отримав премію у Франції як найкращий іноземний роман, а у 2003 році, переклад книги англійською мовою, був відзначений Дублінською літературною премією — The IMPAC Dublin Literary Awards.

Роман «Сніг» (2002 р.), який перекладений 40 мовами світу, New YourK Times Book Reviev назвав кращою книгою 2004 року. Компетентне журі на книжковому ярмарку в Парижі в 2006 році присудило роману «Сніг» премію «Кращий роман Середземномор'я».

У 1999 р. британською газетою Observer Орхан Памук був зачислений у список «21 найкращий письменник ХХІ ст.».

Французький переклад роману «Чорна книга» отримав приз — Кубок Франції.

Бібліографія

ред.
 
Памук регулярно бере участь у міжнародних літературних заходах. На фото знято його виступ під час перебування на `` Fronteiras do Pensamento , в 2011 році (Бразилія).
  • Темрява та світло / тур. Karanlık ve Işık (1974) (також під назвою Джевдет-бей та його сини / тур. Cevdet Bey ve Oğulları, 1982)
  • Мовчазний дім / тур. Sessiz Ev (1983, укр. переклад 2015)
  • Біла фортеця / тур. Beyaz Kale (1985, укр. переклад 2011)
  • Чорна книга / тур. Kara Kitap (1990, укр. переклад 2012)
  • Таємне обличчя / тур. Gizli Yüz (1992)
  • Нове життя / тур. Yeni Hayat (1994, укр. переклад 2024)
  • Мене називають Червоний / тур. Benim adım Kırmızı (1998, укр. переклад 2007)
  • Інші кольори / тур. Öteki Renkler (1999)
  • Сніг / тур. Kar (2002, укр. переклад 2006)
  • Стамбул. Спогади та місто / тур. İstanbul: Hatıralar ve Şehir (2003, укр. переклад 2011)
  • Музей невинності / тур. Masumiyyet müzesi (2008, укр. переклад 2009)[13]
  • Химерність моїх думок / тур. Kafamdi Bir Tuhaflık (2014, укр. переклад 2017)
  • Рудоволоса жінка / тур. Kırmızı Saçlı Kadın (2016, укр. переклад 2020)
  • Чумні ночі / тур. Veba Geceleri (2021, укр. переклад 2023)

Українські переклади

ред.
Твір Перекладач Видавництво Дата виходу перекладу ISBN
Сніг Олесь Кульчинський Фоліо 2006 ISBN 966-03-3681-0
Мене називають Червоний Олесь Кульчинський Фоліо 2007 ISBN 978-966-03-3851-7
Біла фортеця Ганна Рог Фоліо 2011 ISBN 978-966-03-5044-1
Стамбул. Спогади та місто Юрій Григоренко
Переклад з англійської		 Фоліо 2011 ISBN 978-966-03-5738-9
Чорна книга Олесь Кульчинський Фоліо 2012 ISBN 978-966-03-5920-8
Музей невинності Олесь Кульчинський, Ганна Рог Фоліо 2012 ISBN 978-966-03-4708-3
Мовчазний дім Тетяна Філоненко Фоліо 2015 ISBN 978-966-03-7253-5
Химерність моїх думок Наталія Третякова Фоліо 2017 ISBN 978-966-03-7623-6
Рудоволоса жінка Олесь Кульчинський Фоліо 2020 ISBN 978-966-03-9262-5
Чумні ночі Наталя Талалай Фоліо 2023 ISBN 978-617-551-273-9
Нове життя Олесь Кульчинський Фоліо 2024 ISBN 978-617-551-366-8

Публіцистика

ред.
  • Фрагменти ландшафту: життя, вулиця, література / тур. Manzaradan Parçalar: Hayat, Sokaklar, Edebiyat (2010)-збірка статей
  • Наївний і сентиментальний романіст/ тур. Saf ve Düşünceli Romancı (2011)

Екранізації

ред.

За сценарієм Орхана Памука зняті фільми:

  • Химерність моїх думок /тур. Kafamdi Bir Tuhaflık- 1991 рік. Сценарій фільму був написаний Памуком на основі тристорінкової історії у «Чорній книзі».
  • тур. Mandarin — 2008 рік
  • Кузей Ґюней серіал /тур. Kuzey Güney — 2011 рік
    Спершу автори серіалу хотіли екранізувати роман Орхана Памука «Джевдет-бей і його сини», але Нобелівському лавреатові сценарій не сподобався[14], тому від екранізації довелося відмовитися, концепція серіалу була змінена.


Література

ред.
  1. Матіяш Б. Орхан Памук: червоно-чорні кольори турецької літератури// Книжковий клуб плюс.-2005.-№ 2.
  2. Памук Орхан«Я дуже скромна людина». Бесіда з письменником К.Ботанової та А.Бондаря// Всесвіт.-2005.-№ 3-4.
  3. Циховська Е. «Музей невинності» Орхана Памука як історія кожного // Актуальні проблеми слов'янської філології. Лінгвістика і літературознавство: зб. наук. праць. — Бердянськ: БДПУ, 2010. — Вип.XXIII. — Ч.ІІІ. — С. 72-77.

Примітки

ред.
  1. ↑ https://www.spiegel.de/international/spiegel/frankfurt-book-fair-special-orhan-pamuk-and-the-turkish-paradox-a-380858.html — Шпіґель.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  4. ↑ Шульпяков Г.В. В моем Стамбуле всегда идет снег. Беседа с О. Памуком // Иностранная литература. — Вип. №3 2004. — С. 103.
  5. ↑ Бульвінська О.І. Орхан Памук: Зіткнення цивілізацій чи міст між Сходом і Заходом // Зарубіжна література в школах України. — Вип. №12 2006. — С. 23.
  6. ↑ The Nobel Prize in Literature 2006. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 24 червня 2012.(англ.)
  7. ↑ Orhan Pamuk: Can Dündar tutuklanırken oturup romanını yazamıyorsun. radikal.com.tr. Архів оригіналу за 25 квітня 2018.(тур.)
  8. ↑ Турецкий писатель Орхан Памук стал офицером ордена Почетного легиона. podrobnosti.ua. Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018 року.(рос.)
  9. ↑ За матеріалами ЗМІ. Нобелівський лауреат 2006 – Орхан Памук // Зарубіжна література. — Вип. №41(489) 2006. — С. 2.
  10. ↑ Редакція. Орхан Памук // Зарубіжна література. — Вип. 14 квітня (№ 51) 2007. — С. 23.
  11. ↑ Шкляр Л.Є., Шпиталь А.Г. Під знаком Нобелівської премії з літератури 1901 – 2006. — Київ : Грамота, 2006. — С. 500.
  12. ↑ Шульпяков Г. Интервью с Орханом Памуком // Новая юность. — Вип. №49(4)2001.-№49(4). — С. 178.
  13. ↑ Його ім’я Щасливий. Український тиждень. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 24 червня 2012.(укр.)
  14. ↑ Ekranın dizi dizi romanları (англ.). Yeni Şafak. 10 жовтня 2023. Процитовано 04 серпня 2024.

Посилання

ред.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Орхан Памук


  Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Орхан_Памук&oldid=43217497