Косач Михайло Петрович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
доповнення |
||
Рядок 7:
}}
{{othernames|Косач}}
'''Михайло Петрович Косач''' (псевдонім ''Михайло Обачний'' та інші; {{нар}} (13) 25 липня 1869, Новоград-Волинський — 16 жовтня 1903, [[Харків]]) — український
== Цитати ==
Рядок 20:
{{Q|Цитата = Чим далі од тебе я, тим більше я за тебе боюся і шкодую тебе, і тобою горджуся, бо ти справді можеш сказати: feci quod potui, faciant meliora potentes<ref>Я зробив усе, що міг; хай хто може, зробить краще (Овідій)</ref>. А тра багато могти, щоб зробити краще од тебе. Пісня твоя не вмре, не загине{{sfn|М.Косач|2017|с=39}}.
|Коментар = з листа до Л. Українки від 18 серпня 1891 р.}}
{{Q|Цитата = Взагалі мені здається, що несправедливе нарікають на наше століття і останні часи, що героїзм, сила волі і характеру перевелися. Вони єсть, але в інших формах, інакше виявляються, а люде, що привикли бачити нарядженого в героїчний костюм, не бачать героїзму під звичайною одежею сучасного чоловіка. Минуть віки, і потомки бачитимуть в XIX ст. героїзм, а в свої часи не убачатимуть його{{sfn|М.Косач|2017|с=357}}.
|Коментар = з листа до Л. Українки від 9 березня 1897 р.}}
{{Q|Цитата = Nemo estprofeta in patria sua<ref>ніхто не пророк у своїй вітчизні (лат.)</ref>. Psevdo prophet'a зараз признають усі, а настоящого — трудно. Psevdo-пророки — це вже неминуча пошесть, зло «неизбежное», так як і галичане, которими, як ти справедливо кажеш, нас Бог покарав за гріхи дідівські. Справді, не так тії вороги, як добрії люде{{sfn|М.Косач|2017|с=357}}.
|Коментар = з листа до Л. Українки від 9 березня 1897 р.}}
{{Q|Цитата = Час лине хутко, дуже хутко. В Дорпаті я оце скоро 8 літ, а почуття од них, немов я тут лише 8 тижнів. Я й досі не вважаю його своєю власною домівкою, містом, де я мешкаю. Домівка настояща властива для мене, принаймні по тому почуттю, яке зв'язане з цим словом, лише в Колодяжному. Колодяжне — оце власне дома, а решта, то це все так собі — межи іншим{{sfn|М.Косач|2017|с=382}}.
|Коментар = з листа до Косач О. П. (матері) від 19 лютого 1898 р.}}
{{Q|Цитата = Знай, мамо, що аби ти од мене не одцуралася, а я од тебе нігде-нігде не одцураюсь, з радістю своєю піду до тебе ділитись і в лихові та горірозваги шукати. Кожна дрібниця з твого життя, твоїх справ, твоєї роботи й клопоту мені більше цікаві, ніж свої власні.<br/>Мені руки тремтять кожен раз, як я твого листа беру, серце колотиться, поки його читаю. Невже ти мене не знаєш, адже ж, чим глибше яке у мене почуття, тим менше я про нього говорю, тим глибше його у серці ховаю. Я сам боюсь доторкатись до нього, я почуваю його в собі, але говорити не смію. [...] Знаю тілько, що серце у мене кров'ю обливається з-за тебе, з-за твого горя, з-за твоєї образи на мене{{sfn|М.Косач|2017|с=390}}...
|Коментар = з листа до Косач О. П. (матері) від 2 квітня 1898 р.}}
{{Q|Цитата = Мамо, мамо, годі буде з нас того лиха, того горя, — берім факти так, як вони єсть, розуміймо слова так, як вони говоряться, — а якщо здасться не так, то говорім зараз, вияснюймо справу, мовчати не добре, не хороше; виплакані сльози в тисячу раз легші сліз задушених, перегорілих{{sfn|М.Косач|2017|с=391}}...
|Коментар = з листа до Косач О. П. (матері) від 2 квітня 1898 р.}}
{{Q|Цитата = Оренду я завше вважав і вважаю яко ліквідацію захованого у землю власною господаркою капіталу. То, що господар клав на проценти в землю, то орендар витягне сак чи так, це вже діло свято. Невизискуючої оренди нема, це аксіома. Питання може бути лише в ступені визискування і в розумності його{{sfn|М.Косач|2017|с=401}}.
|Коментар = з листа до Косач О. П. (матері) від 29 травня 1898 р.}}
{{Q|Цитата = Власне тепер, коли goldene Jugend-Zeit<ref>золотий час юності (нім.)</ref> йде поза плечі, я особливе почуваю, наскілько воно менідороге. цеє Колодяжно, зі своїм полем, своїм лісом та сіножатями, з старим домом, каштаном і усім, що в ньому й коло нього{{sfn|М.Косач|2017|с=401}}.
|Коментар = з листа до Косач О. П. (матері) від 29 травня 1898 р.}}
== Цитати з творів ==
| |||