Сухомлинський Василь Олександрович: відмінності між версіями

Вилучено вміст Додано вміст
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Albedo (обговорення | внесок)
мНемає опису редагування
 
Рядок 1:
{{Особа}}
'''Васи́ль Олекса́ндрович Сухомли́нський''' (1918–1970) — відомий український педагог.
 
{{АБВ}}
Рядок 39:
== Н ==
{{Q|Цитата = Надзвичайна мова наша є таємницею. В ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших... Дивуєшся дорогоцінності мови нашої в ній що не звук, то подарунок, все крупно, зернисто, як самі перла. І справді, інше слово часом дорогоцінніше самої речі.
Пригадаймо такі слова, як «оксамит», «перла», «намисто», «рушник», «хустка», «знамено»... Кожне слово має свій сенс, свою красу. У мене особисто народжується велике почуття радості при згадці таких слів, як «світанок», «сонячний промінь», «весняний струмок», «голуба далечінь», «блакитна високість»... А скільки таких слів існує, і за кожним глибинна суть і краса!
У величезному мовному запасі вибрати потрібне слово — то велике вміння, і, навпаки, якщо ви користуєтеся словом неточним, то це, власне, те саме, коли б замість відточеного олівця на уроці малювання ви користувалися б цвяхом.
Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком<ref>Мово рідна, слово рідне!.. / Упорядн.: І. Бойко. — Київ: Видавництво "Веселка", 1989. — С.196</ref>}}
* Нікчемність — рідна сестра підлості.
* {{Q|Цитата = Найголовніше для вчителя – насамперед бачити дитяче горе, сум, страждання. Бачити і відчувати дитячу душу. В тому, як учитель ставиться до горя дитини, наскільки здатний він розуміти й відчувати дитячу душу, полягає основа педагогічної майстерності.<ref>Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям Т.3., 1977. – С. 229</ref>}}