Гоголь Микола Васильович: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
м робот змінив: de:Nikolai Wassiljewitsch Gogol |
|||
| (Не показано 43 проміжні версії 22 користувачів) | |||
Рядок 1:
{{Особа
| ім'я = Микола Гоголь
| Зображення = Gogol3.jpg
| Опис =
| wikipedia = Гоголь Микола Васильович
| source =
| commons = Category:Nikolai Gogol}}
'''Мико́ла Васи́льович Го́голь''' (рос. ''Николай Васильевич Гоголь''; 1809–1852) — український письменник. Автор таких відомих творів як «Мертві душі», «[[Вечори на хуторі біля Диканьки]]», «Вій», «[[Пропала грамота (оповідання)|Пропала грамота]]», «[[Ревізор]]», «[[Тарас Бульба]]» та інші.
== Цитати ==
* Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.
* Безцінним даром є вміння чути душу людини<ref name="kalendar2"/>.
* Бути у світі й нічим не позначити свого існування — це здається мені жахливим.
* Варто тільки дотепному посміятися з одного боку справи, як слідом за ним тупіший і дурніший глузуватиме з усіх боків справи.
* Гнів скрізь недоречний, а більш за все у справі справедливій, тому що затемнює і каламутить її.
* Глупота є особливою принадою гарненької жінки.
* Дивіться на те, чи любите ви інших, а не на те — чи люблять вас інші.
* Зі [[сміх|сміхом]] слід поводитися обережно, бо він заразний<ref name="kalendar2">365 думок на добрий день / уклад.: А. Щепанська, Д. Лука SSP, Л. Кіндратович. — Львів: Видавництво Святого Павла, 2018; Видавництво "Свічадо", ISBN 978-966-938-245-0</ref>.
* Мерці так само втручаються у справи наші і діють разом з нами, як живі.
* Жінці легше поцілуватися з чортом, ніж назвати когось красунею.
{{Q
|Цитата = Мені нудно в хаті жить.
Ой, вези ж мене із дому,
Де багацько грому, грому,
Де гопцюють все дівки,
Де гуляють парубки!
|Коментар = «Вечори на хуторі біля Диканьки»}}
* Молодість щаслива тим, що в неї є майбутнє.
* Хоч які дурні слова дурня, а іноді буває і їх достатньо, щоб розумна людина зніяковіла.
* У кожнім слові безодня простору.
* Кожне [[слово]] неосяжне.
{{Q
|Цитата = ...Сам не знаю, яка в мене душа — хохлацька чи російська. Знаю лише те, що не дав би переваги ні малоросіянинові перед росіянином, ані росіянину перед малоросіянином{{sfn|Екстракт 150(1)|2009|с=627}}.
|Коментар = з листа до О.Смирнової}}
* Стражданнями і горем визначено нам добувати зернини мудрості, не видобуті із книг.
* Поети з'являються не звідкись з-за моря, а виходять зі свого народу.
* Навряд чи є вища з насолод, ніж насолода творити.
* Театр — це така кафедра, з якої можна багато сказати світу добра.
* Якщо навіть трапиться розгніватись на когось, тоді розгнівайся і на себе самого.
* У глибині холодного сміху можуть віднайтися гарячі іскри вічної могутньої любові.
* Часто крізь видимий світу сміх ллються невидимі світу сльози.
{{Q
|Цитата = Чиновники віку похилого і поважні кричать, що для мене нема нічого святого, коли я насмілився так говорити про служивих людей. Поліцейські проти мене, купці проти мене, літератори проти мене. Сварять і ходять на п’єсу... Найменша примара [[Істина|істини]] — і проти тебе повстають, і не одна людина, а цілі стани{{sfn|Екстракт 150(1)|2009|с=615}}.
|Коментар = з листа до М.С.Щепкіна в квітні 1836 року}}
{{Q
|Цитата = ...Чого міг чекати народ, такий відмінний від росіян, який дихав вольністю і молодецьким козацтвом, хотів пожити своїм життям? Йому загрожувала втрата національності, більше чи менше зрівняння прав з власним народом самодержця»{{sfn|Екстракт 150(1)|2009|с=614}}.
|Коментар = з начерку «Роздуми Мазепи»}}
* Потрібно зі сміхом бути дуже обережним, — тим більше, що він заразливий.
* Поріднитися душею, а не кров'ю, може лише людина.
* Слава не може наситити і дати насолоду тому, хто украв її, а не заслужив; вона викликає постійний трепет тільки в гідних їх.
* У письменника тільки один вчитель: самі читачі.
* У літературному світі немає смерті.
* У людській [[душа|душі]] так багато прекрасного, що треба, не сормлячись, відкривати її<ref name="kalendar2"/>.
* Що більше в людині зла, то більше треба її любити<ref name="kalendar2"/>.
* Стань спершу сам чистішим душею, а потім намагайся, щоб інші були чистіші.
* Якби не існувало смерті, життя не здавалося б нам таким прекрасним<ref name="kalendar2"/>.
* Якого горя не забирає час? Яка пристрасть вціліє у нерівній боротьбі з ним?
* ... світ задрімав би без таких побасеньок, обміліло би життя, пліснявою й тиною покрились би душі ([https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%8A%D0%B5%D0%B7%D0%B4_(%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C) Театральный разъезд], 1842)
== Про Миколу Гоголя ==
{{Q|Цитата = Гоголь був полтавець, родом українець, прожив молоді літа на Україні; його вдача була українська і він не міг дати своїм типам кольориту національного великоруського, бо для того ще мало [[досвід]]у, мало назираючого виучування: тут потрібна ще своя суб'єктивна природа, бо художні поетичні твори – продукт обидводіяння художника й натури. Між його типами, ніби великоруськими, є багато типів зовсім українських, до котрих не догляділись великоруські критики, не розуміючи ні язика, ні характеру, ні національности українців<ref name="utoronto2">[http://sites.utoronto.ca/elul/Nechui/Ukrainstvo/ukrainstvo06.Nepotribnist-2.html Іван Нечуй-Левицький. Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини (Сьогочасне літературне прямування). Частина 2]</ref>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|Іван Нечуй-Левицький]]}}
{{Q|Цитата = Гоголів Манілов, м'який, делікатний, з багатими мріями в голові, ледачий і разом сердечний – це щирий українець, а не кацап. Таких солодких людей ми не знаходимо в великоруській літературі після Гоголя. Гоголева Коробочка нагадує скоріше старосвітську полтавську поміщицю, а ще більше стару попадю, а не кацапку, а його московська сваха в «Женитьбе» говорить і лається зовсім так, як київська або полтавська міщанка на базарі, а не московська сваха. Собакевич – це чисто полтавське або чернігівське неповертайло, тільки не великоруське. Так й хочеться вкласти в його уста [[Українська мова|українську мову]]<ref name="utoronto2"/>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = Іван Нечуй-Левицький}}
{{Q|Цитата = Гоголь наш!... Він є [[дзеркало]]м нашої неповторності<ref>О.М. Ніколенко, Т.М. Конєва, О.В. Орлова "Світова література" Підручник для 6 класу. Київ "Грамота" 2014 Микола Гоголь, стор. 92</ref>.
|Коментар =
|Оригінал =
|Автор = Дмитро Чижевський}}
* {{Q| Цитата =
<poem>Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате…</poem>
| Автор = ''[[Шевченко Тарас Григорович|Т. Шевченко]] «Гоголю»; 30. XII 1844, С.-Петербург''}}
*{{Q| Цитата = Гоголь — це безодня, а в безодню завжди зазирнути хочеться.
| Автор = [[Владислав Троїцький|В. Троїцький]]}}
*{{Q| Цитата = Жахливе нерозуміння Гоголя можна пояснити... тільки одним: за природою свого духу і творчості він був чужий для великоруської літератури.
| Автор = [[Абрам Перетц|А. Перетц]]}}
* {{Q
| Цитата = Випадково якось зайшла мова у мене з вами про «Мертві душі». І ви відгукнулися надзвичайно сухо. Мене це неприємно вразило, тому що я завжди читав Гоголя з насолодою і тому що я в глибині душі поважав ваш шляхетний розум, ваш смак і ваші ніжно піднесені почуття. Мені було боляче, я подумав, невже я настільки нерозумний і грубий, що не можу ні розуміти, ні відчувати прекрасного. Так, ви правду кажете, що упередження ні в якому раз не дозволено, як почуття без підстави. Мене захоплють ваші теперішні думки - і про Гоголя, і про його безсмертний твір! я в захваті, що ви зрозуміли істинно християнську мету його! так!.. Перед Гоголем потрібно благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю до людей! Сю, по-моєму, схожий на живописця, який, не вивчивши порядно анатомії, заходився малювати людське тіло, і щоб прикрити своє невігластво, він його напівосвітлює. Щоправда, подібне напівосвітлення ефектне, але враження від нього миттєве! - Так і твір Сю, поки читаєш - подобається і пам’ятаєш, а прочитав - і забув. Ефект і більше нічого! Не такий наш Гоголь - справжній знавець серця людського! Наймудріший філософ! і найбільш піднесений поет повинен благоговіти перед ним як перед людинолюбцем! Я ніколи не перестану шкодувати, що мені не вдалося познайомитися особисто з Гоголем. Особисте знайомство з такою людиною є неоціненним, в особистому знайомстві іноді випадково відкриваються такі принади серця, які не в силах жодне перо зобразити!
| Автор = Лист Т. Шевченка до В. М. Рєпніної; 7. III 1850, Оренбург<ref>[http://cbs-en.ucoz.ru/ELEKTRONNAY_BIB/shevchenkova_krinicja_zbirnik_aforizmiv_iz_tvoriv_.pdf Збірник афоризмів із творів Тараса Шевченка] — Упорядн. В. Дорошенко, Т. В. Майданович. — К.: Криниця, 2003.— 224-225; 288 с.</ref>
| Коментар =
| Оригінал = Случайно как-то зашла речь у меня с вами о «Мертвых душах». И вы отозвались чрезвычайно сухо. Меня это поразило неприятно, потому что я всегда читал Гоголя с наслаждением и потому что я в глубине души уважал ваш благородный ум, ваш вкус и ваши нежно возвышенные чувства. Мне было больно, я подумал, неужели я так груб и глуп, что не могу ни понимать, ни чувствовать прекрасного. Да, вы правду говорите, что предубеждение ни в каком случае не позволительно, как чувство без основания. Меня восхищает ваше теперешнее мнение — и о Гоголе, и о его бессмертном создании! я в восторге, что вы поняли истинно христианскую цель его! да!.. Перед Гоголем должно благоговеть как перед человеком, одаренным самым глубоким умом и самою нежною любовью к людям! Сю, по-моему, похож на живописца, который, не изучив порядочно анатомии, принялся рисовать человеческое тело, и чтобы прикрыть свое невежество, он его полуосвещает. Правда, подобное полуосвещение эффектно, но впечатление его мгновенно! — так и произведение Сю, пока читаешь — нравится и помнишь, а прочитал — и забыл. Эффект и больше ничего! Не таков наш Гоголь — истинный ведатель сердца человеческого! Самый мудрый философ! и самый возвышенный поэт должен благоговеть перед ним как перед человеколюбцем! Я никогда не перестану жалеть, что мне не удалося познакомиться лично с Гоголем. Личное знакомство с подобным человеком неоцененно, в личном знакомстве случайно иногда открываются такие прелести сердца, что не в силах никакое перо изобразить!}}
{{Q
|Цитата = Микола Гоголь надто глибоко перейнявся вірою в своє покликання, у свою місію — ставив собі надмету, досягти якої було неможливо. Особливо коли власна душа роздвоєна, ніяк не могла пройти безболісно процес асиміляції в системі іншої — інонаціональної — культури. Його світовідчуття базувалося на духовних формах освоєння світу і вимагало чуттєвої достовірності пізнання, а це неминуче приводило до зазирання у безодню{{sfn|Екстракт 150(1)|2009|с=627}}.
|Коментар = «Дві половинки українського серця: Шевченко і Гоголь»
|Оригінал =
|Автор = [[Жулинський Микола Григорович|Микола Жулинський]]}}
{{Q|Цитата = Художні до високого ступіня '''типи''' він списав з натури (окрім декотрих типів). Всі впізнали в тих типах живих людей, дармоїдів-панів, хабарників-урядників. Пани й урядники розсердились і почали лаяти Гоголя і в книжках і просто в вічі: то був знак, що його твори реальні, коли зачепили за душу живих людей. Але не можна того сказати про національність Гоголевих художніх типів; його типи в тих творах, де описується великоруська жизнь, тільки пополовині національні, великоруські<ref name="utoronto2"/>.
|Коментар = З трактату «Непотрібність великоруської літератури для України і для слов'янщини. (Сьогочасне літературне прямування)».
|Оригінал =
|Автор = Іван Нечуй-Левицький}}
=== З п'єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша ===
{{Q
| Цитата = '''Тьотя Мотя:''' Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. [[Тарас Бульба]], наприклад…
'''Дядько Тарас:''' Хто?
'''Тьотя Мотя:''' Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Єто… Єто ж просто безобразіє!
'''Дядько Тарас:''' Тарас Бульба? Бульба Тарас? Остап? Андрій? Га?
'''Тьотя Мотя:''' Що?
'''Дядько Тарас:''' Говорили [[російська мова|по-московському]]?
'''Тьотя Мотя:''' Що з вами?
'''Дядько Тарас:''' По-московському, га?
'''Тьотя Мотя:''' А ви думали по-вашому, по-хохлацькому?
'''Дядько Тарас:''' Тарас Бульба?.. Ніколи в світі! Тільки [[українська мова|по-вкраїнському]]! Чуєте? виключно по-вкраїнському…
'''Тьотя Мотя:''' Єтого нє может бить!
'''Дядько Тарас:''' Га?
'''Тьотя Мотя:''' Єтого нє может бить!
'''Дядько Тарас:''' Доводи?
'''Тьотя Мотя:''' Доводи? Будь ласка,— доводи. Да єтого нє может бить, потому што єтого нє может бить нікада.
'''Рина Мазайло:''' Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли.
'''Тьотя Мотя:''' Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..
'''Дядько Тарас:''' Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш.<ref>Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 130-131. — ISBN 5-308-00654-7</ref>
| Коментар = [[Куліш Микола Гурович|Микола Куліш]] «[[Мина Мазайло]]» (третя дія, 4).}}
== Примітки ==
{{reflist|2}}
== Джерела ==
* [http://ukrlife.org/main/afor/gogol.html Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001]
* {{книга|автор =|заголовок = Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сюндюков |місто =Київ |ЗАТ «Українська прес-група» |рік=2009 |сторінок = 1040 |isbn = 978-966-8152-15-3 |ref = Екстракт 150(1)}}
{{Поділитися}}
[[Категорія:Автори-Г]]
[[Категорія:Російські письменники]]
[[Категорія:Українські письменники]]
[[Категорія:Драматурги]]
| |||