Лісова пісня

«Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки, написана у 1911 році.

Обкладинка першого видання.

Цитати

Найкраще для Русалки сидіти край рибалки, глядіти неборака від сома та від рака, щоб не відгризли чуба. Ото розмова люба! — «Той, що греблі рве» до Русалки

З якого часу тут русалки стали невільницями в озері? Я — вільна! Я вільна, як вода! — Русалка Водяникові

В моїй обладі вода повинна знати береги. — Водяник

То се тут люди будуть? Ой ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу! я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. — Русалка

Люблю старого. Таж якби не він, давно б уже не стало сього дуба, що стільки бачив наших рад і танців, і лісових великих таємниць. Вже німці міряли його, навколо втрьох постававши, обсягли руками — і ледве що стікло. Давали гроші, таляри биті, людям дуже милі, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба він повік не дасть рубати. Тоді ж і я на бороду заклявся, що дядько Лев і вся його рідня повік безпечні будуть в сьому лісі. — Лісовик

Ні, дитинко, я не держу тебе. То Водяник в драговині цупкій привик одвіку усе живе засмоктувати. Я звик волю шанувати. — Лісовик до Мавки

…минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля, — там жура тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тільки ступиш — і пропала воля! — Лісовик до Мавки

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала? Се так колись і вітер пропаде! — Мавка

Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї! — Мавка до Лукаша, коли той хотів наточити соку із берези

Німого в лісі в нас нема нічого. — Мавка

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить? Спить озеро, спить ліс і очерет. — Відповідь Мавки на запитання Лукаша, що вона робила взимку

Ей! не вчись брехати, бо ще ти молодий! Язика шкода! — Дядько Лев до Лукаша

…де ж є відьма в лісі? Відьми живуть по селах… — Дядько Лев

Що лісове, то не погане, сестро, — усякі скарби з ліса йдуть… — Дядько Лев

…треба тільки слово знати, то й в лісовичку може уступити душа така саміська, як і наша. — Дядько Лев

Щоб наші людські клопоти збагнути, то треба справді вирости не в лісі. — Лукаш

Хліб добрий, дівонько, а не людина. — Дядько Лев

Кохання — як вода, — плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал — воно кипить, а стріне холод — стає мов камінь. — Русалка

…ніяка туга краси перемагати не повинна. — Лісовик

Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає. — Мавка

Не гідна ти дочкою лісу зватись! бо в тебе дух не вільний лісовий, а хатній рабський! — Лісовик

О, вже й розвиднилось, а та все спить. Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же! Бодай навік заснула… Встань! А встань, бодай ти вже не встала! — Мати Лукашева

Та я б і цілий ліс продати рада або протеребити, — був би грунт, як у людей, не ся чортівська пуща. — Килина

І що нам з того лісу за добро? Стикаємось по нім, як вовкулаки, ще й справді вовкулаками завиєм! — Килина

І та вже відьма? — Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли. — Лукаш

Ну вже ж і матінка, Лукашу, в тебе! — залізо — й те перегризе! — Килина

Добро? А може, там згорить і лихо?.. — Лукаш

Чого боїшся? Дурня не боялась, а мудрого боїшся? — Лукаш до Килини

Ой скажи, дай пораду, як прожити без долі! Як одрізана гілка, що валяється долі! — діалог Лукаша і Долі

Про п'єсу

Взялась я до нової уліти — фантастичної на сей раз — voila! — Уривок листа Лесі Українки до Олена Пчілка (16 липня 1911)

А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!). Се, властиве, ein Märchendrama, по термінології Гауптмана (так він зве свій «Потоплений дзвін»), але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись. — Уривок листа Лесі Українки до Агатангела Кримського (27 жовтня 1911)

Мушу признатись, що таки й ся нова драма (що тепер посилаю — «Лісова пісня») стала мені трохи на заваді. Правда, писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам'яті». — Уривок листа Лесі Українки до сестри Ольги (9 листопада 1911)

Та не думай, однак, що я мало ціню уважне читання з руки ближчої родини, ні, я його ціню найбільше, це я зовсім щиро кажу, і успіх «Лісової пісні» серед вас вважаю за великий тріумф собі, тим більше що я його не сподівалась чогось. <…> Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам'ятаєш? — у дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» — я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік. <…> А от досада, що ніяк не можна по-нашому перекласти «Märchendrama» — «драма-феєрія» те, та не те. Як би його сказати? «Драма-казка» чогось незграбно, правда? <…> «Лісову пісню» я потім так відхорувала, що боялася повороту зимової історії, інші речі менших нападів коштували, але жадна не минула дарма, — вже нехай ніхто не скаже, що я «ні горівши, ні болівши» здобуваю собі «лаври», бо таки в буквальному значенні горю й болію кожнісінький раз. — Уривки листа Лесі Українки до Олени Пчілки (2 січня 1912)

Я і про «Лісову пісню» думала, що всі тільки сміятимуться з сеї «старомодної романтики», а її, здається, признано за мій chef d'oeuvre. — Уривок листа Лесі Українки до сестри Ольги (18 жовтня 1912)

Хочеться при тому відзначити, що, вихована, в безмежній пошані до Шевченка, Леся, ніколи тої пошани не зраджуючи, ще замолоду не стала на шлях епігонського наслідування Кобзаря, маючи з ним, проте, спільну рису — широке використання народнопоетичних елементів, які розцвіли пишним цвітом у перлині великої поетеси — «Лісовій пісні»… <…> І останні роки життя поетеси, роки створення «Лісової пісні», «Камінного господаря», «Оргії» — це роки найвищого титанічного зльоту великої поетеси і найповніше виявлення саме драматургічного, трагедійного її хисту. <…> Зовсім осібно, як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки драма-феєрія «Лісова пісня». <…> Чарівлива Мавка в «Лісовій пісні», фантастична істота, що має в собі востократ більше людського, ніж червонощока, дебела й моторна Килина, м'якосердий і слабодухий Лукаш з його глибоко артистичною натурою, мудрий друг природи дядько Лев, та навіть і такі міфічні персонажі, як «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить», Водяник, Русалка, Перелесник — усі вони живуть своїм повним життям, усі вони мають своє обличчя, свій голос, свою мову… <…> «Оргія», «Камінний господар», «Лісова пісня» — це такі зльоти творчого генія, що вищі за них важко собі уявити. Це — діамантовий вінець Лесі Українки. — Максим Рильський «Слово про Лесю Українку»

В Лесиній «Лісовій пісні» нема ні одного персонажа, ні одного повір'я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, — все то мої давні знайомі поліські, все те я чула і знала ще в Колодяжному. Для мене нема найменшого сумніву, що здогади різних літературознавців про те, під яким впливом Леся написала свою «Лісову пісню» (тут фігурує і Гоголь, і Гауптман, і навіть Римський-Корсаков), зовсім марні, бо написала вона її, як сама каже в листі до матері, тому, що затужила за рідними волинськими лісами і за всіми тими істотами, що ними заселяла ті ліси уява старих і молодих волиняків-поліщуків, Лесиних приятелів дитячих і юнацьких днів. <…> Коли перечитую «Лісову пісню» або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечімне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами. Коли бачу на сцені в «Лісовій пісні» чи в краєвиді, чи в постатях, чи в одежі, чи у вимові щось не так, як було в Нечімному, то воно мене аж мучить, настільки «Лісова пісня» пов'язана в моїй уяві з Нечімним і взагалі з нашим рідним Волинським Поліссям. — Ольга Косач-Кривинюк «З моїх споминів»

Сіра нитка поетичного песимізму сплітається в цій пісні з глибокою, ніжно зворушливою вірою в чудодійний вплив мистецтва на долю людини — явище, аналогічне сплетенню щирого романтизму в душі поетеси з ясним і рівним, неодноразово холодним, поглядом раціоналістки на людей і світ. — Степан Тудор «Вихід слова»

Як це не дивно на перший погляд — лісова царівна Мавка ближча до людей, ніж Долорес. Навіть більше, Мавці властивий справжній гуманізм — любов до людей, а не до одного тільки Лукаша. <…> Мавка органічно злита з персоніфікованою природою, що поділяє переживання героїні, прагне допомогти їй. Картини природи в «Лісовій пісні» завжди відповідають настроям Мавки і змінюються разом з ними. Символічними є навіть пори року, в які розквітає і в'яне її щастя. — Єлизавета Савельєва «Образ Долорес в драмі Лесі Українки „Камінний господар“»

Джерела

• Леся Українка.. Публікації, статті, дослідження / Відп. ред. А. А. Каспрук; АН УРСР. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. — Київ: Вид-во АН УРСР, 1960. — Т. ІІІ. — 358 с.
• Рильський М.. Зібрання творів : в 20 т. / за ред. О. І. Дея. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1986. — Т. 12. — 536 с.
• Українка Леся.. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. С. Д. Зубкова. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1976. — Т. 5. — 336 с.
• Українка Леся.. Зібрання творів: в 12 т. / за ред. В. Л. Микитася. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 1979. — Т. 12. — 696 с.