Як писати історію

«Як писати історію» — сатирико-епідейктичний твір давньогрецького письменника Лукіана.

Лукіан.

Цитати

Всі у нас переважно Тукидіди, Геродоти й Ксенофонти: скидається на те, що правдивим був вислів «Війна – мати всього», якщо за одним махом вона наплодила ще й стількох істориків.

Я збираюся дати історикам певну настанову і кілька порад, щоб і собі взяти участь у спорудженні їхньої будівлі. Нехай і без підпису, а все-таки кінчиком пальця торкнуся глини.

…багато хто думає, що їм не потрібно для цієї справи жодної настанови, так само як не потрібно особливої майстерності, щоб ходити, дивитися чи їсти. Вони думають, що писати історію – легко, просто й доступно кожному, якщо тільки хтось може викласти зрозуміло те, що йому приходить на думку. Але ти, мій друже, добре знаєш, що це не належить до речей, які можна просто схопити і легко пов'язати докупи.

Передусім гляньмо, як далеко заходять історики у своїх помилках: більшість із них, не дбаючи про те, щоб описувати події, вдаються до вихваляння начальників і воєначальників, підносячи їх до небес, а ворогів надмірно принижуючи. Вони й гадки не мають, що від похвального слова історію відділяє й відмежовує не вузька стежка, а висока стіна – як мовиться серед музикантів, одне віддалене від іншого на два діапазони.

Це насправді великий, можна сказати гіпервеликий недолік, якщо хтось не вміє відрізняти історію від поезії і вносить в історію прикраси, притаманні поезії – йдеться про вимисел, похвальне слово і характерні для них гіперболи.

Я не заперечую – інколи в історії можна й похвалити. Але робити це треба доречно і з відчуттям міри, щоб ця похвала не була неприємною для майбутніх читачів. І взагалі правила слід встановлювати з огляду на оцінку наступних поколінь.

Адже історія має одне завдання й одну ціль – корисне, яке починається тільки з істини. А щодо приємного – дуже добре, якщо й воно супроводжує історію.

…історію не прикрашає художній вимисел. Також випадки прославляння, з якого боку вони б не надходили – осоружна річ для слухачів, якщо тобі йдеться, звичайно, не про чисельний неосвічений натовп, а про людей, що вміють бути строгими суддями і прискіпливі, як сикофанти, від яких нічого не приховаєш, тому що зір у них гостріший, ніж в Аргоса, і вони бачать всіма частинами тіла.

…похвала приємна тільки одному – кого вона стосується, а для інших – вона нестерпна, особливо якщо перегинають палицю у цій справі. Саме до таких крайнощів часто вдаються історики, бо вони запобігають ласки в тих, кого вони прославляють, а відтак не можуть зупинитися, і їхнє запобігання виходить на яв. Такі люди не знають тонкощів ремесла і не вміють приховувати лестощів: вони розповідають неймовірні нісенітниці, що зливаються в один безперервний потік.

…ті, кого вони вихваляють, ненавидять їх і відвертаються, як від підлабузників, − та й добре роблять! – особливо якщо ці люди вміють рішуче мислити.

Дбаючи про день нинішній, вигоди й власний пожиток, вони сподіваються отримати все це шляхом писання історії. І правильно, коли їх ненавидять, бо для сучасників – вони явні та невмілі підлабузники, а для майбутніх читачів вони своїми перегинами ставлять під сумнів всю працю історика.

А ще ти можеш побачити і таких істориків, які складають блискучі, драматичні й надміру довгі передмови, що налаштовують слухача на всілякі дивовижні історії. Але основна частина твору виходить короткою і нічим не примітною – нагадує радше дитину, ну хоч би Ерота, який для жарту натягнув на себе маску Геракла чи Титана.

Ти можеш зауважити скільки завгодно таких істориків, які готові причепити голову Родоського Колоса до карликового тіла – і без жодного вступного слова одразу ж приступають до викладу подій, заручаючись прикладом Ксенофонта.

Зрештою, все це, допоки воно стосується огріхів у способі вислову й подачі матеріалу, ще якось можна витримати. Але якщо історики помиляються щодо місцевості, і похибка вимірюється навіть не парасангами, а цілими денними переходами, то про яку красу вислову тут доводиться говорити?

Є люди, що обходять мовчанкою важливі й цікаві події або тільки побіжно згадують про них, натомість через неосвіченість, брак смаку й невігластво, не знаючи, про що треба говорити, а про що змовчати, вони застрягають на дрібницях і довго та наполегливо їх описують.

…бувають такі люди, які не бачать самої ружі, зате добре зауважують колючки на її стеблі.

Багато таких ось речей клепають через своє невігластво історики – вони навіть не вміють побачити, що варте уваги, а якби й бачили, однаково не вміли б достойно розповісти. Вони вигадують, придумують і верзуть, що тільки збреде їм на язик. Пишаються кількістю книг і особливо їхніми заголовками, які знову ж таки бувають просто смішні…

…справді доброму історикові притаманні дві речі, вони ж найважливіші: він має володіти державним чуттям і вмінням висловлюватися. Першому неможливо навчити – воно є вродженим даром, тоді як вміння висловлюватися здобувається постійною вправою, безупинною працею і бажанням наслідувати давніх авторів.

Передусім хай судження його будуть вільними, щоб він нікого не боявся і ні на що не розраховував, інакше він уподібниться поганим суддям, які продають судові рішення, керуючись прихильністю чи ненавистю.

Джерела

• Лукіан.. Як писати історію / перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, Олександр Маханець, Назар Різун. — Львів: 2014. — 88 с. — ISBN 978-966-2778-28-1