Валентина Хамайко

українська акторка, телеведуча

Валентина Хамайко (народилась 11 лютого 1982 року, м. Київ) — українська акторка та телеведуча.

Валентина Хамайко
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про роботу

ред.
  •  

Коли мене туди привели, я була сором'язлива й часто червоніла. Ця робота допомогла мені стати більш розкутою, але серйозно я до неї ніколи не ставилася. (про роботу в модельному бізнесі)[1]

  •  

Бувало, що я з одних зйомок я мчала на інші, а машина ставала тимчасовим нічлігом.[1]

Цитати про сім'ю

ред.
  •  

Психологічний відпочинок – це дуже важливо і правильно. Головне — працювати у зв'язці, як альпіністи.[1]

  •  

Я знаю, як це приємно – повертатися додому, де тебе чекають і всією юрбою зустрічають. Це всім приємно. Дім – це фортеця, за мурами якої повинні лишатися всі негаразди.[1]

  •  

У мене є маленьке правило: випічка у мене виключно недільна. У будні я займаюся дітьми і роботою, а на вихідних мені хочеться зробити щось приємне для сім'ї – і я печу.[1]

  •  

Я дуже люблю прокидатися з чоловіком і дітьми, але щосуботи в мене черговий ефір, тому діти залишаються з татом Андрієм і разом із ним готують сніданок. Любляча родина – це справжня радість. Щастя – коли тебе чекають вдома.[1]

  •  

Андрій(чоловік) отримує насолоду від того, що в суботу і неділю він прокидається з дітками, вони його цілують, всі разом готують сніданок і мама повертається додому.[2]

Цитати про дітей

ред.
  •  

Вони забавляють один одного, допомагають краще, ніж будь-яка няня. І, звичайно, чоловік допомагає.[1]

  •  

Навіть якщо діти не беруть участь, то просто вболівають. Вони бачать, як ми тренуємось, і це закарбовується у їх пам'яті. Спорт ніколи дітям не заважає.[1]

  •  

Кожна дитина для мене як учитель. З ними я змінювалася і росла як особистість, набиралася мудрості та терпіння. Наші діти – це наші вчителі![3]

  •  

Я не цураюся цієї(хатньої) роботи. Мені приємно показати своїм донькам, що жінка повинна вміти все робити, а не просто дивитися на процес. Я залучаю дітей. Мені не хочеться, щоб у мене росли принцеси і син, який не вміє нічого робити.[2]

Цитати про війну

ред.
  •  

Я відчувала свою відповідальність перед країною, не хотіла її залишати. Я – медик, лейтенант запасу і зараз, до речі, відновлюю свій військовий квиток. Я дуже сподівалася на наші ЗСУ. Я була серед тих, хто розумів, що росія здатна на все, але навіть у мене в голові не було думок, що вони почнуть зрівнювати наші місця з землею. Росіяни воюють не з військовими, а населенням, просто знищуючи. Це геноцид і цього я не очікувала! Чому не поїхала? Я не звикла тікати від ситуацій, а намагаюся їх вирішувати. У мене була і відповідальність перед колегами на роботі – я не могла просто розвернутись і втекти. Я просто намагалася бути корисною на роботі і тримати спокій.[4]

  •  

Перші тижні я проводила багато часу на кухні, бо займалася харчуванням і хлопців з самооборони. Продуктів було достатньо – у нас своя ферма, є сир і молоко. Ще до першого червня обіднє молоко ми вивозили в село і роздавали тим, кому воно потрібно. Чоловік допомагав військовим, яких у нас було достатньо по периметру – завдання для нього були завжди.[4]

  •  

Нещодавно зловила себе на думці, що моя нервова система стала абсолютно не стабільна. Я можу розплакатися, зірватися з будь-якого приводу. Якщо раніше я була, такою, стабільною всередині людиною, то зараз цієї стабільності немає. Мені трохи стало легше, коли до дому повернулися діти і над головою не літають ракети, у нас не стріляє артилерія і вночі я можу спати. Але, коли нещодавно у нас була гроза, я зрозуміла, що досі не стабільна. Від грому і блискавки я почала знову кричати, що по нам стріляють. Це було повторення тих жахів березня. Тому зараз я просто втратила почуття впевненості.[4]

  •  

Я вважаю, що війна – це щеплення для всіх нас – нашого покоління, дітей – від штучної любові до всього російського. Це важка, болюча вакцинація. Але ми її пройдемо і підемо далі. Я готую своїх дітей до того, що вони всі, як в Ізраїлі, будуть служити в армії і вміти володіти зброєю. Ми не повинні боятися, а бути готовими. Завжди…[4]

Цитати із книги «Сім’я: бізнес-проєкт ХХІ століття»

ред.
  •  

Скіл, якого потребує кожен чоловік, — уміння спілкуватися з жінкою.[5]

  •  

Жінка — тонка істота. Це інструмент, на якому потрібно вміти грати.[5]

  •  

Претензія — це початок війни.[5]

  •  

Те, що ощасливлює одну жінку, анітрохи не має ощасливити іншу.[5]

Джерела

ред.

Примітки

ред.