«Дебют» — новела українського письменника Михайла Коцюбинського.

Цитати

ред.
  •  

Чому Бог не встидався, як творив людей голих, а людям сором ходить без сорочки?[1]

  •  

Жадна земля випила за літо сонце і воно стало бліде, анемічне. А земля мусила вмирати од голоду й спраги, бо чаша сонця стала порожня.[2]

  •  

Перший і кращий шматок трудящим рукам.[3]

  •  

Чого мені треба? Яка сила пхає мене в безодню і каже: грай роль — іменно, іменно я розумію, що це лиш гра! — і дає мені певність, що не покину гри і не обірву ролі, аж поки не доведу їх до самого краю, які б результати не були.[4]

  •  

Хіба своє «я» ми не сієм так само уперто, як смітниковий бур'ян насіння?[4]

  •  

Анелька, Анелька, Анелька… Мила і ненависна. Замилував би і розтоптав би ногами. Мрія й упир.[5]

  •  

Вона певно не уявляє собі, як я її кохаю. Довести силу мого чуття могла б лиш смерть. Мій труп.[6]

  •  

Зненависть до неї зростає в мені, стає така гостра, така яскрава часом, що я не знаю — чи це не кохання? І чи кохання у мене не є тільки зненависть?[7]

  •  

Вже третій день я п'ю життя на повне горло. Де треба переступити — я там стрибаю, голосніше сказати — я вже кричу.[8]

Примітки

ред.

Джерела

ред.

Коцюбинський М. Дебют // Твори (1903–1912 років). — Нью-Йорк: Книгоспілка, 1955. — Т. II. — С. 256–283.