Де́санка Ма́ксимович (серб. Десанка Максимовић / Desanka Maksimović; 1898 — 1993) — сербська поетка, професор літератури, дійсний член Сербської академії наук і мистецтв.

Десанка Максимович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Десанки Максимович

ред.
  • Замолоду я чітко бачила у навколишньому непереборну суперечність: з одного боку — безбережність вічності, з другого — швидкоплинність, тлінність усього, що створюється людьми та природою… Сьогодні, озираючись на все, написане мною, я розумію, що гостре відчуття цієї суперечності й становило осердя моєї поезії.[1]
  • Я йду дорогою життя, в душі у мене люстро — як душа, тепле, мов осика, трепетне, як джерело, прозоре та сріблясте.[2]
  • Чорна людина йде
    вгору зеленим шляхом
    і перших розквітлих зірок
    торкає плечима…[3]
  • Кров… наче в термометрі ртуть,
    опускається нижче нуля,
    і вище її вже ніяк не вернуть.[4]

Примітки

ред.
  1. Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: "Навчальна книга-Богдан", 2006. — С. 95
  2. Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: "Навчальна книга-Богдан", 2006. — С. 96
  3. Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: "Навчальна книга-Богдан", 2006. — С. 96
  4. Зарубіжні письменники: енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.2: Л-Я / ред. Н. Михальська. — Тернопіль: "Навчальна книга-Богдан", 2006. — С. 97