Крістіна Россетті

англійська феміністська поетеса

Крістіна Джорджина Россетті (англ. Christina Georgina Rossetti; *5 грудня 1830 — †29 грудня 1894) — англійська поетка, сестра художника й поета Данте Ґабрієля Россетті.

Крістіна Джорджина Россетті
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  • Моя душа — пташиний спів,
    Лунає дзвінко у лісах.
    Моя душа — гілки в саду:
    Схилились у рясних плодах.
(День народження / Марія Малкова // Всесвіт. — С. 49)
  • My heart is like a singing bird
    Whose nest is in a water'd shoot;
    My heart is like an apple-tree
    Whose boughs are bent with thick-set fruit.
(A Birthday).
  •  

Чи тільки вгору буде шлях вести?
Веде він, друже, тільки вгору.
Чи буду я весь довгий день іти?
Так, - щоб ввійти в ніч сувору[1][2].

«Вгору»
  • Чи хтось бачив, як вітер гуляє?
    Жоден з нас — ані ти, ані я.
    Як дерева голівки схиляють,
    Значить вітер минає поля.
(Хто бачив вітер? / Юлія Якимчук // Всесвіт. — С. 48)
  • Who has seen the wind?
    Neither you nor I:
    But when the trees bow down their heads
    The wind is passing by.
(Who Has Seen the Wind?).
  •  

Якщо б мене ти часом призабув,
і згадував лиш часом – не журись,
як темнота окутає колись

останній слід, де образ мій – мутний,
волію, щоб ти в радості забув[3][4].

«Згадай мене»

Про Крістіну Россетті

ред.
  •  

«Базар гоблінів» мав погану репутацію вже в рік першого видання. Один із перших рецензентів поеми попередив: «Це просто казка, алегорія проти насолод гріховної любові – чи що це? Давайте не будемо цікавитися»[2]. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

«Базар гоблінів» насторожив сучасників «неохайним віршем». Россетті грається з метрикою вправно, але для того часу незвично – стрибає від довгих елегійних рядків до викриків. До того всього додається слабка рима. Два фрагменти твору – довгий, майже порнографічний у своїй надлишковості опис фруктів, які гобліни пропонують сестрам. Кілька рядків поспіль у цих фрагментах закінчуються словом «ягода» (berry). Читати незручно, і не дивно: ті «ягода»-повтори з вуст гоблінів звучать чистісінько як заклинання[5]. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»

  — Ганна Улюра
  •  

Смерть для неї – не втрата, а набуття. «Згадай мене» трактують як романтичний видих «усе марнота марнот», але це не так: Россетті – авторка навдивовижу оптимістична, відкидання життя і смерть для неї нагорода, за самозречення в цьому житті мають нагородити в наступному, мусять-бо[2]. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»

  — Ганна Улюра
  •  

Стриманість поезії як стриманість у молитві, бо закони поезії є суто законами молитви (сама авторка про це не раз скаже). Часом здається (і недарма), що в ліриці Россетті молитися – значить жити з запитаннями, відповіді на які можна знайти вже за межею смерті. Саме так, жити з запитаннями, померти з відповідями. О, мріє втішна – ні, занадто гірко втішна[6][2]! — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»

  — Ганна Улюра
  •  

Поезія Россетті дуже еротична. «Це серце - мушля веселкових барв, /Яку нігує море полуденне[7]». Часом здається (і знову ж таки небезпідставно), що вона концентрує еротизм, сексуальні імпульси саме для того, щоби притлумлювати шалену напругу[2]. — З есею «Крістіна Джорджина Россетті»

  — Ганна Улюра

Примітки

ред.
  1. Пер. Михайла Ореста
  2. а б в г д Ніч на Венері, 2020, с. 124
  3. Пер. Марти Тарнавської
  4. Ніч на Венері, 2020, с. 123
  5. Ніч на Венері, 2020, с. 125
  6. Пер. Михайла Ореста
  7. Пер. Михайла Ореста

Джерела

ред.