Маріуш Адам Щигел (пол. Mariusz Adam Szczygieł, 5 вересня 1966, Злотория) — польський журналіст і письменник.

Маріуш Щигел
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Думаю, люди люблять, коли щось цікаво написано. Чи про Мозамбік, чи про Японію, коли є захоплива розповідь про людину, її хочеться читати.
Андрій Бондар, перекладач «Зроби собі рай», колись сказав, що мої тексти нагадують стриптиз. Тобто що я спершу знімаю рукавичку, тоді блузку і так далі. Я не показую всього спочатку, дозовано подаю оповідь[1].

  •  

Комунізм був красивий тільки як ідея. Тому комуністи повинні тільки мріяти.
На мою думку, вони не мають права ні на що більше. Бо вони завжди все зіпсують і ще й знищать людей. Я не кажу, що капіталізм не нищить людей. Теж нищить. Але при капіталізмі можлива демократія, а при комунізмі вона неможлива[1].

  •  

Комунізм – це різновид хвороби. У Чехії 1948 року більшість прийняла комунізм з великою охотою і любов’ю, а в Польщі 1945 року більшість прийняла комунізм із ненавистю.
Тепер обидва суспільства бачать, що були хворі. Дякувати Богу, виходимо з хвороби, і обидві демократії розвиваються добре[1].

  •  

По-перше, я маю не ображати свого героя, а отже, мушу відфільтровувати те, що може його образити.
По-друге, не можу написати нудний текст, тож мушу фільтрувати речі нецікаві. Але весь текст мусить бути написаний чесно, себто мушу мати відчуття, що я не збрехав[1].

  •  

У світі немає нічого цікавішого, ніж інша людина[1].

  •  

Часом, коли журналістові не дозволять надрукувати щось в одній редакції, знаходиться інша, яка це надрукує. Свобода медій полягає в тому, що ми маємо можливість вибору.
Хіба що чийогось тексту не хоче друкувати жодна редакція, тоді це означає, що це просто нефаховий текст[1].

  •  

Часто чую, що кожен мій репортаж читається як детектив, хоча не пишу кримінальних історій. Я люблю розповідати. Дуже. Але тільки коли пишу. Говорити не аж надто люблю[1].

  •  

Я вважаю, що я репортер, але скрізь у Європі, де виходять мої книжки, мене називають письменником[1].

  •  

Я не уявляю собі життя без письма, просто вмію це. Думаю, що писання є моєю формою контакту з людьми, а крім того, воно лікує мої комплекси.
Я з дитинства хотів, щоб про мене говорили: «Це недурний хлопець». І письмо дає мені змогу довести людям, що я недурний. Але тут, здається, немає високої мети[1]?

Примітки

ред.