Примаченко Марія Оксентіївна

українська художниця в жанрі наївного мистецтва

Марі́я Оксе́нтіївна Примаче́нко, також Приймаче́нко (1908 — 1997) — українська народна художниця, представниця «наївного мистецтва». Лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний художник України. 2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Примаченко.

Марія Примаченко
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

А починалося все так. Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...[1]

  •  

Роблю сонячні квіти, бо люблю людей, роблю на щастя людям, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб усі народи один одного любили, щоб люди жили, як квіти б цвіли б на всій землі.[1]

  •  

Сижу, дивлюся на підлогу, бачу — то звір, а то людина коні.[1]

  •  

У мене все не так, але воно — живе![1]

  •  

Приснилося мені, неначе я на небі і так там гарно, яскраво, весело. Дивлюсь – стоїть стіл, а на ньому ватман і краски. І голос мені говорить: «Малюй». А я питаю: «А вихідні у вас є?» – мені кажуть: «Нема».[2]

  •  

За мною не плачте, я не пропаду на тому світі... У мене там теж буде робота, тільки треба взяти з собою гарні фарби та папір — я все пам'ятаю. Я вас ніколи не забуду і всім людям навіки заповідаю любов. Мені бачилося: ще така любов буде на землі! — лад буде. Живіть зі світом...[1]

Про неї

ред.
  •  

Чарівна казка в музиці злилася...
З картин зійшов чудний мрійливий світ.
Смішні, а інколи – сумні
Всі звірі так на диво схожі.
Пташки прозорі, неземні.
Крізь полотно звучить незрима пісня –
То гімн красі вкраїнської землі.
Її талант – творіння Боже,
Її душа – незвичні кольори[2]

 

«Присвята Марії Примаченко»

  — Софія Куць
  •  

Приймаченко — художник єдиний з-поміж свого роду. В ній уособлена естетика нашого народу.[1]

  — Микола Глущенко, художник[3].
  •  

Одного разу я сказав їй, що все життя вона малює рай. Благодатна обитель небачених, але поєднуваних між собою тварин, птахів, людей і рослин.[4]

  — Юрій Рост, фотограф і журналіст[5].

Восени 2019 року у Запоріжжі відбулася виставка «Неосяжний світ Марії та Федора Примаченків». З цієї нагоди місцеві журналісти спілкувалися з співробітниками Запоріжського обласного художнього музея:

  •  

Мені чогось дуже запам'яталося, як ми зайшли на веранду, вона стояла там, спершись на диван, вона жувала корочку чорного хліба. Вона з дитинства любила малювати, на печі малювала, за це її сварили. Але пристрасті і те бачення світу, яке вона мала не заважали їй в серці мати радісне світосприйняття. — Про перше знайомство з Марією Примаченко.[6]

  — Алла Параконьєва (протягом 20-ти років працювала завідувачкою відділом декоративно-прикладного мистецтва).
  •  

Наш музей підтримував довгі дружні стосунки з Марією Примаченко. Перша поїздка моїх колег до Марії Оксентьївни відбулась в 1980-му році і тоді Марія Примаченко подарувала 4 маленьких шедеври своїх звірів. Роботи останніх років виконані вже не на великому аркуші, а досить невеликі аркуші над якими зручно було працювати Примаченко. Творчість Марії та Федора - це не тільки народне мистецтво, це планетарне мистецтво, визнане в усьому світі.[6]

  — Тамара Гончаренко, кураторка виставки, старша наукова співробітниця.
  •  

З 2009-го року музей ввів для себе особий розділ музейної педагогіки з використанням творів Марії Примаченко. Діти дуже легко сприймають цю творчість. І, як ми бачимо, в них все виходить. В різних техніках представлені роботи. Ми бачимо тут і гуаш на папері, бачимо аплікації, бачимо і витинанки.[6]

  — Ольга Дворна, кураторка виставки дитячого малюнку «Неосяжний світ Марії Примаченко».

Примітки

ред.

Джерела

ред.