Руданський Степан Васильович

український поет, перекладач (1834–1873)

Степа́н Васи́льович Руда́нський (*25 грудня 1833 (6 січня 1834), село Хомутинці, нині Калинівського району Вінницької області — †21 квітня (3 травня) 1873, Ялта) — український поет, перекладач, лікар.

Руданський Степан Васильович
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  • Лисий я, волосся спало,
    Решта білая як сніг,
    Недалеко моя яма,
    Та я в яму ще не ліг;
    Що збіліло — замалюю,
    Ще й нового накуплю:
    Полюби мене, дівчино,
    То-то я тебе люблю.
(«Полюби мене»)
  • Не кидай мене,
    Моя чарочко!
    Не жени мене
    Ти, шинкарочко!
(«Не кидай мене…»)
  • Повій, вітре, на Вкраїну,
    Де покинув я дівчину,
    Де покинув чорні очі…
    Повій, вітре, з полуночі!
(«Повій, вітре, на Вкраїну»)
  • Спи, дитя моє, ти життя моє!
    Тільки щастя і долі!
    Будеш цілий вік, як той чорний віл,
    У ярмі і неволі!
(«Над колискою»)
  • Та гей, бики! Чого ж ви стали?
    Чи поле страшно заросло?
    Чи лемеша іржа поїла?
    Чи затупилось чересло?
(«Гей, бики!»)
  • Та свиня таки свинею!
    Правду кажуть люде:
    Святи її, хрести її —
    Все свинею буде.
(«Свиня свинею»)
  • Ти не моя, дівчино молодая!
    І не мені краса твоя;
    Віщує думонька смутная,
    Що ти, дівчино, не моя!

(«Ти не моя…»)

  • Нехай гнеться лоза,
    А ти, дубе, кріпись,
    Ти рости та рости,
    Не хились, не кривись…
(«Нехай гнеться лоза…»)
  • Чи у небі, чи у пеклі
    Скажуть вікувати;
    Треба всюди, добрі люди,
    Приятелів мати.
(«Баба в церкві»)
  • Що конина, то конина!
    А щоб язик мала,
    То вона б вам, добрі люди,
    Всю правду сказала!
(«Циган з конем»)
  • Що, не віриш?— Мені якось один не повірив,—
    так я йому через те пику перемірив.
(«500 верст»)

Див. також

ред.