Самійленко Володимир Іванович

український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач

Володимир Іванович Самійленко (1864–1925) — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.

Самійленко Володимир Іванович
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  • В біді твоїй рідніша ти мені;
    Тобі несу я сили всі, що маю;
    І працю тиху, і мої пісні
    На вівтар твій побожно я складаю.
(«Україні»)
  • Люде добрі! Пожалійте
    Бідолашного піїту,
    Що від горя, від наруги
    За слізьми не бачить світу.
(«Горе поета»)
  • Невже, крім пишних фраз та поривів дрібних
    Нічого вже нема в найвищої істоти?
(«Людськість!»)
  • Так усе колись минеться,
    Все, що вдіє людський дух,
    Неодмінним зістається
    Лиш невпинний, вічний рух.
(«Дві планети»)
  • Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
    Але завше я був патріотом, —
    За Вкраїну мою чи то вдень, чи вночі
    Моє серце сповнялось клопотом.
(«На печі»)
  • Я дуже сміливий: я не боюсь нікого
    Слабого;
    За правду битися готов я до загину
    З-за тину.
(«Сміливий чоловік»)
  •  

Там живе племін усяких
Престрашенна мішанина,
І за те той край зоветься —
Русь єдина, Русь єдина.
 — «Ельдорадо» (1886)

«З українського життя в Києві в 80-х роках XIX ст.» (спогади)

ред.
  •  

Але чи можна було робити щось більше в ті часи безпросвітної ночі?..
Не маючи змоги запалити ясне світло, дбали про те, щоб хоч каганчик блідий де-не-де блимав у тій темряві.
Не маючи змоги і не наважуючись вести темний і ще цілком несвідомий український народ на боротьбу за свою волю, старалися, щоб хоч не забувалася в народі його національна індивідуальність та щоб збереглась і поважалась його мова, той ключ од в'язниці поневоленого народу[1].

Про Володимира Самійленка

ред.
  •  

При тім він українець, свідомий українець, усею душею відданий своїй країні і своєму народові — і се в Росії тип поки що свіжий, мало ще розповсюджений, тип, можна сказати, будущини. Оттим-то він такий дорогий і любий кождому українському серцю, такий саморідний та національний — не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі — на жаль, такі нечисленні — радощі рідного народу. Нема такої народної болячки, яка б не збудила відгуку в його серці, яка б у тім чудотворнім серці не скристалізувалася в ясну, чисту перлину — перлину правдивої поезії.
 — «Володимир Самійленко (Проба характеристики)» Іван Франко (1907)

  •  

Від першого свого виступу на літературнім полі він послугується мовою чистою, ясною, наскрізь народною і при тім наскрізь інтелігентною. Він не украшує і не насилує її, вона ллється у нього як природне джерело. Він не афектує мужицького говору, не послугується для декорації стилю мужицькими приказками, а говорить попросту як інтелігент до інтелігента, певний, що засіб його рідної мови без ніяких натягань вистарчить йому до висловлення всіх ідей і всіх поривів душі. Мова його поезій — се один великий комплімент для будущої національної і літературної мови України, нехибна вказівка, куди мусить іти її розвій. І завважте: ся мова однаково зрозуміла, з однаковим залюбуванням читається над Сяном, Дніпром і Доном; вона вже тепер зв'язує вузлом співчуття та симпатії всі частини нашого народу. Ні про якого іншого сучасного українського письменника не можемо сього сказати.
 — «Володимир Самійленко (Проба характеристики)» Іван Франко (1907)

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • Вячеслав Чорновіл. Твори у 10-ти томах. Том Уклад. Валентина Чорновіл. — Київ: 2002. — 680 с. — ISBN 966-7332-87-X