Семен Климовський

український поет, філософ

Семен Климовський (кін. XVII або поч. XVIII ст. — кін. XVIII або поч. XIX ст.) — козак Харківського полку, філософ, поет, автор пісні «Їхав козак за Дунай».

Семен Климовський
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах

Цитати

ред.

Із послання «Про правосуддя начальних та бадьорість їхню», 1724 р.

ред.
  •  

Багато-бо лукавих людей од свого запаленого золотолюбством нутра чинять неправедний суд, творять неповинних винними і винних неповинними[1].

  •  

Як чужі пси на того, котрий годує їх, дико гавкотять, так і лихі та невдячні люди ненавидять того, хто корисне чинить, ніби ворога[1].

  •  

Кожен начальник сає уподобити себе Всевишньому, котрий не має озиру на лиця[2].

  •  

Ніхто не може учинити добра без правди, вона захована в будь-якому доброчинні[2].

  •  

Та ж людський суд Божим є; як Бог, бува, судить,
Всім належить так судить, суддя хай не блудить[2].

  •  

Смертний гріх у малу мить, була, учиняють,
Вічним мукам піддані за оте бувають[2].

  •  

Кожен, хто нещадно тут ображає Бога,
Щиро біди сам собі учиняє з того[2].

  •  

Та невинний в лікар, що вправний буває,
А мистецтвом болящих не всіх ізціляє[2].

  •  

Правда-бо із Богом мир справляє солодкий,
А без Бога не живе ані в час короткий[2].

  •  

Під рожею бува змій лихоотруйний[2].

  •  

Добрість є, що добротою звати не годиться,
А любов бува рабиня, не лише — цариця[2].

  •  

Чесно, славно не карати люд, що кожен гнобить,
Про людей хто не подбає, не як батько робить[2].

  •  

Як кривдителя від кари цар, бува, звільняє,
То кривдителю подібний цар тоді буває[2].

  •  

Як помилуваний буде навісний убивця,
То й тебе при тому стануть мати за злочинця[3].

  •  

За кривий суд цар престола, також і корони
Недостойний, щоб у світі жити чи в Сіоні[3].

  •  

Буде милість твоя зайва, коли суд лукавий[3].

  •  

Від тіла прогнилого здорове нидіє[3].

  •  

Краще вбогим голод-холод при правді пізнати,
Ніж володарем пробувши, все ж правди не мати[3].

  •  

Правда — лазня мисленна — нам душу змиває,
А почорнене лжею сумління вбіляє[4].

  •  

Правду злая утроба в світі не з'являє[4].

  •  

Як той може навчати, котрий сам лукавий,
Як він правити може, коли сам неправий[4]?

  •  

Як де хвалять, буває, тих, що творять правду,
Це лукавим — як рана, лож дає відраду[4].

  •  

Собі подібне
Любить кожен, відомо: злому зле підхлібне[5].

  •  

У людині-бо іншій, як би міг любити
Що в собі ненавидиш — годі те чинити[5].

  •  

Бути добрим без правди серце неспроможне[5].

  •  

Бог живе лише в правді, в брехні — біс одвіку,
В кому правда — Господь там, лжа — біс чоловіку[5].

  •  

Гірша крита в утробі печальная рана.
Аніж та, що від муки на тілі завдана.
Більш жорстокий мучитель — печаль із стогнанням.
Аніж тіло, що терпить численні страждання[5].

  •  

Смирення — думам владар, як ним володієш.
То у бурхливім морі поплисти зумієш[5].

  •  

У пеклі той, що любить свою кирпу гнути[5].

  •  

Смиряй належно волю, усі хай смиряють.
Тверезості розумній себе доручають[5].

  •  

Смирення — лікар мудрий, він справно лікує.
Бо рани марнославства і пиху ницує.

  •  

Смиренний найлюбіший для Бога буває[5].

  •  

Хоч світлим був, та порох земний очорняє[6].

  • Промінь слави навіки смерть гасить.
  • І неправда є свідок.
  • Добрий добре шанує, злий шанує злеє.
  • Правда — доброму дочка, а лихим — рабиня.

Примітки

ред.

Джерела

ред.