Урсула Ле Ґуїн

американська письменниця, літературна критикиня, перекладачка, феміністка та журналістка

Урсула Крьобер-Ле Ґуїн (англ. Ursula Kroeber Le Guin; (21 жовтня 1929 – 22 січня 2018) — американська письменниця-фантаст і критикиня, лауреатка премій Г'юґо, Небюла, Локус.

Урсула Ле Ґуїн
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Моя уява робить мене людиною і робить мене дурною; вона дає увесь світ і проганяє мене із нього. — «Істоти в моїй голові» (англ. «The Creatures on My Mind»)

 

My imagination makes me human and makes me a fool; it gives me all the world, and exiles me from it.[1]

  •  

Біда у тому, що у нас погана звичка, яку підтримують догматики і нібито умудрені досвідом, вважати щастя чимось дурнуватим. Тільки біль інтелектуальний, тільки зло цікаве. Це і зраджує митця: відмова визнати банальність зла і жахливу нудьгу болю. Якщо не можеш їх здолати, то приєднуйся до них. Якщо це ранить, то повторюй знову і знову. Але звеличувати розпач – це прирікати насолоду, охоплювати розумом насильство – це втрачати усе інше. Ми майже усе втратили; ми не можемо описати щасливу людину чи звеличувати втіхи[2][3]. — «Ті, хто покидають Омелас»

  •  

Великі митці прокладають дороги; добрі вчителі і товариші можуть показати їх. Але ними не можна проїхати безкоштовно. — «Мова ночі» (англ. «The Language of the Night»)

 

Great artists make the roads; good teachers and good companions can point them out. But there ain't no free rides.[4]

Про Урсулу Ле Ґуїн

ред.
  •  

Інколи складається враження, що Урсул Ле Ґуїн – дві. Перша авторка пише фентезійні цикли, творить ретельно продумані світи, схожі то на європейське пізнє середньовіччя, то на «легенди і казки корінних народів», де відбуваються захопливі чарівні й космічні пригоди. Друга пише різку соціальну прозу, цілком реалістичну, часом натуралістичну, відчутно феміністичну, в якій героїня долає себе і ламає систему, не годну прийняти її. Два численні табори фанатів ведуть безкінечні війни, яку з двох Ле Ґуїн треба любити, шанувати й читати[5]. — З есею «Урсула Ле Ґуїн»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

«Одна людина – вісник, дві – уже загарбники»: це принцип політики в світах Ойкумени Ле Ґуїн, але його можна розповсюджувати й далеко за межі міжпланетної співдружності, і вглиб людської душі, навіть душі не-людей за визначенням[3]. — З есею «Урсула Ле Ґуїн»

  — Ганна Улюра
  •  

Світи Ле Ґуїн збалансовані: хтось один у них щасливий тільки тому, що хтось інший мусить страждати. Такий от (а)моральний закон збереження енергії. Вона – не утопістка і не скептик, вона – еколог. У тому сенсі, що екологія – це різнорідні зв’язки між живими організмами й закономірності, які породжує ця взаємодія. Легке порушення балансу – і враз згортаються її продумані й виважені світи. Ну просто не заслуговують на них її незбалансовані люди[3]! — З есею «Урсула Ле Ґуїн»

  — Ганна Улюра
  •  

Ле Ґуїн потім говорила, що хотіла написати книжку про істот, які живуть у гармонії зі світом, але всередині весь час щось не дозволяло. Її істоти, навіть гармонізовані зі світом, завжди ворогують самі з собою: емоції, почуття, страхи – це те, що спричиняє в світах Ле Ґуїн «екологічні катаклізми». Кажуть тепер: вона не вигадувала світи, а відкривала їх, як той посланець із її Ойкумени. Отже, тепер її світам варто чекати на дві тисячі колоністів[6]? — З есею «Урсула Ле Ґуїн»

  — Ганна Улюра

Примітки

ред.
  1. Ursula K. Le Guin. Unlocking the Air and Other Stories. — 1996. — С. 65. — ISBN 9780060172602
  2. Пер. Орисі Божко
  3. а б в Ніч на Венері, 2020, с. 316
  4. Ursula K. Le Guin, Susan Wood. The Language of the Night: Essays on Fantasy and Science Fiction. — 1980. — С. 186. — ISBN 9780399504822
  5. Ніч на Венері, 2020, с. 315
  6. Ніч на Венері, 2020, с. 317

Джерела

ред.