Абетка

Абе́тка (А́збука, Алфаві́т) (англ. alphabet) — розташована в певному порядку сукупність букв, що застосовуються для запису певної мови.

Сучасна українська абетка послуговується 33 літерами. Вона виникла в результаті тривалої еволюції алфавіту під назвою «кирилиця», реформованого в 18 столітті на так звану «гражданку», яка після того зазнавала різних змін, що залежали від систем письма (виникали так звані «драгоманівка», «максимовичівка», «желехівка», «кулішівка», «панькевичівка», «ярижка»).

Етимологія

Абетка етимологічно означає «елементарний»; власне, українська назва азбуки, утворена за вимовою перших двох букв алфавіту (а, бе), очевидно, під впливом назв азбука, альфабет і польського abekadło (від вимови перших трьох букв a, be, ce).

Азбука — утворено в давньоруській мові за зразком слів на -а від др. азъбукы запозиченого з старослов'янської мови; старослов'яньське азьбоукы утворене за зразком грецького ἀλφάβητος «алфавіт» з назв двох перших літер абетки (про. грецьке άλφα — старослов'янське азъ, грецьке βήτα — старослов'янське боукы.

Алфавіт — запозичення з грецької мови; віз.-грецьке ἀλφάβητος утворено з назв двох перших літер грецької азбуки альфа (грец. άλφα) і бета (грец. βήτα).

Альфабет — запозичення з латинської мови; лат. alphabētum «алфавіт» походить від грецького ἀλφάβητος.

Проблеми укладання алфавітів

Ідеальний алфавіт мав би мати стільки літер, скільки є звуків у мові, причому кожна графема повинна позначати тільки один звук, а кожен звук на своє позначення мати тільки одну графему. Проте жоден алфавіт не відповідає цьому критерію, перш за все через те, що:

• В усіх мовах відбуваються фонетичні зміни, а орфографія залишається традиційною.
• При запозиченні алфавіту від іншої мови, для звуків мови-рецепієнта часто немає літер на позначення. Наприклад, 24 літерами латинської абетки, на основі якої створено алфавіти більшості мов світу, неможливо передати усі звуки (англійська абетка використовує 26 літер для 46 фонем).
• Звідси, співвідношення літер і фонем часто буває різне. За співвідношенням зі звуками букви бувають:
  • однозначні: наприклад, рос. ц, ш завжди позначають тверді звуки [ц] і [ш]
  • двозначні: напр. укр. т, д, н, с, з, л позначають тверді або м'які звуки в залежності від позиції.
  • такі, що позначають два звуки: наприклад, укр. я, ю, є, ї — силабографеми.
  • такі, що не позначають жодного звука: наприклад, укр. ь.

Історія

Письмо на Близькому Сході

Історія алфавіту починається у Давньому Єгипті. До 2700 року до Р. Х. єгипетське письмо мало 22 ієрогліфи, які позначали склади, що починалися з певного приголосного, а голосний додавав мовець. Ці знаки використовувалися як довідка до логограм, для запису граматичних флексій (закінчень), а, згодом і для транскрибування запозичених слів та іноземних імен.

Проте, такий запис не можна вважати системою і він ніколи не використовувся для запису власне єгипетських слів. Вважається, що у середньому бронзовму віці, близько 1700 року до Р. Х., частково алфавітне письмо, відоме як прото-сінаїтське, поширилося у Центральному Єгипті завдяки семітському населенню. Але лише перші твори цієї писемності вдалося розшифрувати і істинна його природа залишається вільною для інтерпретацій. На основі деяких літер і імен, можна зробити висновок, що воно походить від єгипетських ієрогліфів.

Згодом ця писемність розвинулася у прото-каннонітський алфавіт, а потім у фінікійський. На його основі також розвинувся південноаравійський алфавіт, від якого походить нинішня ефіопська абетка. Однак, вищенавдені писемності не вважаються повноцінними алфавітами, позаяк їх літери позначають лише приголосні звуки. Письмо, у якому не позначаються голосні звуки називається консонантним. Гебрейський, сирійський і арабський алфавіти є консонантними.

Фінікійський алфавіт можна вважати першим фонемним письмом. На відміну від інших тоді широкорозповсюджених писемностей, таких як єгипетські ієрогліфи і клинопис, фінікійський алфавіт мав лише близько 25 окремих літер, що давало змогу легко його вивчити іноземним купцям. Інша суттєва перевага цієї абетки в тому, що нею можна записати і слова інших мов, оскільки вона базувалася на звучанні.

Писемність поширилися фінікійцями на все Середземномор'я. Згодом, греки пристосували алфавіт до своєї мови, додавши голосні, змінивши значення літер, які позначали приголосні, що не існували в грецькій мові на голосні. Таким чином, грецька абетка стала першою, яка позначала і голосні, і приголосні звуки. У цей час, правда, існували різні її варіанти, позаяк у різних частинах Греції по-різному інтерпретували фінікійські знаки.

Європейське письмо

Латинська абетка виникла на основі грецької. Вона здобула поширення у Римській імперії, але пережила її ставши системою письма більшості європейських мов. Пристосування латиниці для конкретної мови часто супроводжувалося запровадженням нових літер та діакритичних знаків для вираження звуків, що не мали аналогі в латині. Поряд із латиницею існувало також інше, рунічне письмо.

Латиниця стала основою для абеток численних мов Азії, Африки та Латинської Америки. Зокрема, в Азії латиницею користуються в Туреччині та В'єтнамі, Малайзії, Індонезії тощо. На основі кирилиці створені системи письма численних народів, що жили на території Радянського Союзу та Монголії.

Типологія

За походженням розрізняють 4 сім'ї алфавітів:

• латинська (латиниця) — бл. 30 %
• слов'янська (кирилиця) — 10 %
• арабська — 10 %
• індійська — 20 %

Алфавітний порядок

Абетка передбачає, що літери в ній розташовані у певному порядку. Проте, досі невідомо, чи мали перші абетки певний порядок. У ханунській абетці такий порядок є обов'язковим.

Порядок букв у латинському алфавіті походить із угаритського письма, де було два основні алфавітні порядки. Перший, ABCDE, згодом використовувався у фінікійському, гебрейському, грецьому, вірменському, кириличному, готичному алфавітах.

Інший порядок букв — HMĦLQ — використовувався у південній Аравії і зберігся нині в ефіопській абетці.

Український алфавіт

Український алфавіт, як і більшість інших слов'янських: (російський, білоруський, болгарський, сербський, македонський тощо) розвинулися на основі кириличної абетки. Кирилиця була розроблена у свою чергу на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13 букв для позначення специфічних слов'янських літер — Ж, Ц, Ч, Ш, Щ, Ъ, Ы, Ь, Ѫ, Ѭ, ѧ, Ю, ѣ. Букви ц і ш було взято з єврейського так званого квадратного письма, а інші винайдено спеціально.

На Русі кирилиця була введена в 10 столітті у зв'язку з прийняттям християнства. Однак, як свідчать давні пам'ятки, окрім кирилиці використовувалося і інше слов'янське письмо — глаголиця. Також, задовго до Хрещення Русі в Україні були спроби запису українських текстів на основі грецької абетки.

Графіка кирилиці змінювалася з 10 по 18 століття. Спершу писали уставом, відтак напівуставом, і нарешті, в'яззю, де букви поєднувалися у неперервний орнамент, допускалися скорочення і зменшення певних букв. Сучасні кириличні системи письма пережили з 18 століття кілька реформ (1708—1710, 1735, 1758, 1918), внаслідок яких графіка спростилася і наблизилася до латинської.

Див. також

• Абетковий вірш
• Арабська абетка
• Гебрейська абетка
• Грецька абетка
• Грузинська абетка
• Латинська абетка
• Російська абетка
• Українська абетка
• Рукопис Войнича

Література

1. Coulmas, Florian (1989). The Writing Systems of the World. Blackwell Publishers Ltd.. ISBN 0-631-18028-1. http://books.google.com/?id=VOywmavmZ3UC.
2. Daniels, Peter T.; Bright, William (1996). The World's Writing Systems. Oxford University Press. ISBN 0-19-507993-0. — (Overview of modern and some ancient writing systems).