Невіровський Дмитро Петрович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Рядок 48: | Рядок 48: | ||
Легендарним став двобій під містечком Красне (45 км від Смоленська) у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського зупинило 22-тисячний авангард [[Велика армія|Великої армії]]. 2 [[14 серпня|(14) серпня]] [[1812]] дивізія вчинила впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне каре і у такому порядку відступав на північ — до Москви. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верств. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів». |
Легендарним став двобій під містечком Красне (45 км від Смоленська) у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського зупинило 22-тисячний авангард [[Велика армія|Великої армії]]. 2 [[14 серпня|(14) серпня]] [[1812]] дивізія вчинила впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне каре і у такому порядку відступав на північ — до Москви. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верств. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів». |
||
На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром, але він не залишив поля бою. |
На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром, але він не залишив поля бою. Після Бородіно 31 жовтня, 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта. |
||
На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр. |
На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр. |
Версія за 01:11, 30 березня 2013
Ця стаття в процесі редагування певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Юрій Полтавець (внесок, журнали) о 01:11 UTC (5936198 хвилин тому). |
Невіровський Дмитро Петрович | |
---|---|
Народження | 1 листопада 1771 Прохорівка, Переяславський полк . Нині Черкаська область |
Смерть | 2 листопада 1813 (42 роки) Галле |
Поховання | Stadtgottesackerd |
Країна | Російська імперія |
Приналежність | Російська імператорська армія |
Роки служби | 1786–1813 |
Звання | генерал-лейтенант |
Командування | 27-ма піхотна дивізія |
Війни / битви | Смоленська битва (1812) і Наполеонівські війни |
Нагороди | |
Невіровський Дмитро Петрович у Вікісховищі |
Дмитро Петрович Невіровський (нар. 1 листопада 1771 — пом. 2 листопада 1813)— генерал-лейтенант, видатний полководець Франко-російської війни 1812.
Родина та юнацькі роки
Народився в селі Прохорівці, на території Переяславського полку. Глава сім'ї Петро Іванович тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до котрої належало троє сіл: Прохорівка, Сушки та Бубнівська Слобідка. 1783-го року його обрали городничим Золотоноші, службу закінчив у чині надвірного радника.
Родина була багатодітною — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Їх вихованню мати, Параска Іванівна, віддавала увесь свій час. Завдяки їй всі діти знали латинську мову, оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший, з семи років майбутній полководець чудово тримався у сідлі.
Військова служба
16 травня 1786 року Невіровського зарахували до лейб-гвардії Семенівського полку. Юнак терпляче опановував військову науку: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, влучати у ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися у походах. Через рік став сержантом. Під час Російсько-турецької війни 1787-го року, на початку жовтня, його було переведено на південний кордон. Дмитра зарахували поручиком Малоросійського кірасирського полку, згодом до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин він брав участь у війнах з Туреччиною та Польщею. Бойове хрещення молодий офіцер дістав 7 вересня 1788 року у бою на річці Сальче. Згодом брав участь у Російсько-польській війні 1792-го року. У грудні 1797-го року, вже у званні майора, Невіровський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку. Отримавши звання генерал-майора (березень 1804 р.) став шефом 3-го Морського полку, в 1809 р. — шефом Павловського гренадерського полку.
Під час Вітчизняної війни
У 1812-му році був командуючим 27-ї дивізії котра відзначилася у багатьох боях: під Красним, Смоленськом, Бородіно, Тарутино, Малоярославцем.
Легендарним став двобій під містечком Красне (45 км від Смоленська) у котрому 6-тисячне з'єднання Невіровського зупинило 22-тисячний авангард Великої армії. 2 (14) серпня 1812 дивізія вчинила впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Невіровський вишикував у величезне каре і у такому порядку відступав на північ — до Москви. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верств. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста. Ця рідкісна в історії воєн успішна битва відступаючої піхоти з переважаючою кіннотою увійшла в підручники військового мистецтва. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій «відступом левів».
На Бородінському полі дивізія Невіровського захищала центр: Шевардинський редут, а згодом Семенівські (Багратіонові) флеші — укріплення, що виявилися ключовими у двобої. Декілька разів генерал особисто підіймав своїх вояк у контрнаступ. Дивізія майже вся загинула, а командира було поранено ядром, але він не залишив поля бою. Після Бородіно 31 жовтня, 1812-го Невіровському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.
На Бородинському полі загинув рідний брат Дмитра Петровича — Олександр.
В кінці 1812 р. його дивізія, як зазнавша найбільших втрат під час кампанії, була залишена на відпочинок та для поповнення. У 1813 р. брав участь у боях при Кацбаху і Лейпцігу.
Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал 1 листопада 1813 року під Лейпцигом, під час закордонного походу російських військ. Поховали його в м. Галле, за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла.
Вшанування пам'яті
Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, на передньому плані одного з Багратіонівських флешей. На пам'ятнику з чорного лабрадориту викарбувано напис: «Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, був контужений у груди ядром 26 серпня 1812 року». Неподалік від пам'ятника, встановленого тут генералові, височіє ще один — з написом: «Безсмертній дивізії Неверовського…»
Також пам'ятник видатному генералові встановлено у Золотоноші[1].
Примітки
Література
- Федоренко П. «Красо Канівщини, Прохорівко моя» — Канів, 2003. — 77 с.
- Максимович М. «Сотник Петро Невіровський та його син, герой дванадцятого року» //«Черкаський край — земля Богдана і Тараса» — К., 2002. — С. 442–452.
- Бравада О. «Дмитро Неверовський — канівчанин, що створив „Московську гвардію“ і бив гвардійців Франції» //«Прес-Центр» — 2008 від 30 квітня — С. 29.
Посилання
- Полтава історична/Невіровський Дмитро Петрович
- Словник генералів (рос)
- Черкаський край — земля Богдана і Тараса (N20 у списку)
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |