Білий птах з чорною ознакою: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Hjvfy (обговорення | внесок)
19 792 редагування
Немає опису редагування
Рядок 22: Рядок 22:


== Сюжет ==
== Сюжет ==
{{Виписка|«Наше діло дзвонити. А буде світанок чи ні – це вже Його діло…»}}
У центрі розповіді — бідна й багатодітна буковинська родина. Розійшлися шляхи синів Леся Дзвонаря: старший іде до Червоної Армії, середній — в ліс, до УПА, молодший — залишається осторонь. Але не раз зустрінуться вони і не раз перетнуться їх долі — то в коханні, то в горах зі зброєю в руках. Події фільму відбуваються у [[1937]]-[[1947|47]] р.
Події фільму відбуваються в період з [[1937]] по [[1947]] рік у [[Буковина|Буковині]], нині [[Чернівецька область]] Західної України, в українському прикордонному з Румунією селищі на річці [[Черемош]].

В цьому селі живе багатодітна сім'я Леся Дзвонаря. [[Голодомор в Україні 1932—1933|Голод 30-х років]] і [[румунізація]] населення привели до повсюдного зубожіння населення. Щоб вижити, Дзвонар приймає рішення продати синів в батраки. На ярмарку старшого, Петра, заарештовують румунські солдати; молодшого, Богдана, бере в працівники місцевий священик, отець Мирон; решта розходяться по багатих господарствам, займаються сільськогосподарськими роботами, валять ліс.

У священика зростає красуня дочка Дана, в яку закохані троє старших братів. Вона ж не може вибрати когось одного, що спричиняє сварку братів. Ця любов буде відігравати велику роль в житті кожного з них, але щастя любові не отримає ніхто.

[[Бесарабсько-буковинський похід 1940|У 1940 році територія переходить до СРСР]], солдати прибирають прикордонний стовп, в селі свято. Дана виходить заміж за солдата радянської армії — тракториста.

Початок війни розділяє братів, вони опинилися по різні боки барикад: Петро (Миколайчук) служить у Червоній Армії, а Орест (Ступка) прилучився до українських націоналістів. Георгій залишився осторонь. Закохується в місцеву чаклунку Вівдя, яку незабаром вбиває румунський офіцер. Георгій біжить шукати правду, іде на війну.

Кінець війни, в село повертається Петро Дзвонар. Повертається до дружини Дани тракторист, але його вона не приймає. Петро не знає, як сказати матері, що батька вбили, не наважується входити в будинок. Зустрів тракториста, покликав його жити в свій дім. Орест продовжує партизанити в лісах. Прийшовши уночі додому до матері, застає тракториста, якого пізніше прив'язують до трактора з наміром спалити живцем. Петро намагається врятувати його. Трактор вибухнув, обидва гинуть.

Повернувся додому Георгій. Контузія позбавила його голосу. Орест сходиться з Даною, вони живуть у лісі. Але вона йде від нього, оскільки втомилася від життя в лісі, і повертається до батька.

Орест також втомився ховатися в горах, одного разу він виходить на свято в село. Один, озброєний. Люди його цураються, занадто багато людської крові на ньому. Не звертаючи ні на кого уваги, шукає в натовпі Дану. Танцює з нею. Виходить і Георгій, звинувачує його у вбивстві Петра. Орест біжить, селяни женуть його як дикого звіра в гори. Ореста вбиває Георгій.

Настають мирні дні. Георгій став лікарем, повертається в село. Ставить згорілий трактор пам'ятником. Лікує людей. Життя триває.


== Акторський склад ==
== Акторський склад ==
Рядок 42: Рядок 59:
* У фільмі брали участь жителі сіл [[Буковина|Буковини]].
* У фільмі брали участь жителі сіл [[Буковина|Буковини]].


== Знімальна група ==
== Знімальна група ==
* Сценаристи: [[Іллєнко Юрій Герасимович|Юрій Іллєнко]], [[Миколайчук Іван Васильович|Іван Миколайчук]]
* Сценаристи: [[Іллєнко Юрій Герасимович|Юрій Іллєнко]], [[Миколайчук Іван Васильович|Іван Миколайчук]]
* Режисер-постановник: [[Іллєнко Юрій Герасимович|Юрій Іллєнко]]
* Режисер-постановник: [[Іллєнко Юрій Герасимович|Юрій Іллєнко]]
Рядок 81: Рядок 98:
Фільм знімався на кольорову широкоформатну плівку 70 мм.
Фільм знімався на кольорову широкоформатну плівку 70 мм.
Вийшов у прокат :
Вийшов у прокат :
* на широкоформатній плівці 70 мм ORWO,(формат 2,2:1) з 6 канальним стереозвуком — магнітна фонограма, 11 частин — 6 роликів.
* на широкоформатній плівці 70 мм ORWO, (формат 2,2:1) з 6 канальним стереозвуком — магнітна фонограма, 11 частин — 6 роликів.
* на 35 мм плівці з монозвуком 11 частин (формат 1:2.35 та 1:1,37 оптичний друк),
* на 35 мм плівці з монозвуком 11 частин (формат 1:2.35 та 1:1,37 оптичний друк),
* на 16 мм плівці, монозвук, 1,34:1 (оптичний друк).
* на 16 мм плівці, монозвук, 1,34:1 (оптичний друк).

Версія за 18:11, 14 серпня 2014

Білий птах з чорною ознакою
Білий птах з чорною ознакою
ЖанрХудожній
РежисерЮрій Іллєнко
ПродюсерТарасов Петро Іванович
СценаристЮрій Іллєнко
Іван Миколайчук
У головних
ролях		Лариса Кадочникова
Іван Миколайчук
Богдан Ступка
ОператорВілен Калюта
КомпозиторМиколайчук Іван Васильович
ХудожникАнатолій Мамонтов
КінокомпаніяКіностудія імені Олександра Довженка
Тривалість93 хв.
Моваросійська, українська і румунська
КраїнаСРСР
Рік1970
IMDbID 0165636
Q: Білий птах з чорною ознакою у Вікіцитатах

«Бі́лий птах з чо́рною озна́кою» — український художній фільм режисера Юрія Іллєнка відзнятий 1970 року на кіностудії імені Довженка. Українське поетичне кіно.

Історія

2011 року в статті «Фільм як результат чаклунства» (до 40-річчя виходу фільму на екран) кінокритик Лариса Брюховецька відзначила, що «як стверджують Марія Євгенівна Миколайчук та Лариса Кадочникова, ідея фільму належала Іванові Миколайчуку. Влітку 1969 року сценарій фільму був готовий. У № 5 за 1971 рік (у лютому) польський журнал Ekran, який регулярно писав про події в українському кіно, повідомив, що зйомки фільму вже завершено і відбулися його перші покази — на кіностудії та в московському Будинку кіно і що його прийняли з ентузіазмом, визнавши одним з найвидатніших творів радянського кіно останніх років».[1]

Сюжет

«Наше діло дзвонити. А буде світанок чи ні – це вже Його діло…»

Події фільму відбуваються в період з 1937 по 1947 рік у Буковині, нині Чернівецька область Західної України, в українському прикордонному з Румунією селищі на річці Черемош.

В цьому селі живе багатодітна сім'я Леся Дзвонаря. Голод 30-х років і румунізація населення привели до повсюдного зубожіння населення. Щоб вижити, Дзвонар приймає рішення продати синів в батраки. На ярмарку старшого, Петра, заарештовують румунські солдати; молодшого, Богдана, бере в працівники місцевий священик, отець Мирон; решта розходяться по багатих господарствам, займаються сільськогосподарськими роботами, валять ліс.

У священика зростає красуня дочка Дана, в яку закохані троє старших братів. Вона ж не може вибрати когось одного, що спричиняє сварку братів. Ця любов буде відігравати велику роль в житті кожного з них, але щастя любові не отримає ніхто.

У 1940 році територія переходить до СРСР, солдати прибирають прикордонний стовп, в селі свято. Дана виходить заміж за солдата радянської армії — тракториста.

Початок війни розділяє братів, вони опинилися по різні боки барикад: Петро (Миколайчук) служить у Червоній Армії, а Орест (Ступка) прилучився до українських націоналістів. Георгій залишився осторонь. Закохується в місцеву чаклунку Вівдя, яку незабаром вбиває румунський офіцер. Георгій біжить шукати правду, іде на війну.

Кінець війни, в село повертається Петро Дзвонар. Повертається до дружини Дани тракторист, але його вона не приймає. Петро не знає, як сказати матері, що батька вбили, не наважується входити в будинок. Зустрів тракториста, покликав його жити в свій дім. Орест продовжує партизанити в лісах. Прийшовши уночі додому до матері, застає тракториста, якого пізніше прив'язують до трактора з наміром спалити живцем. Петро намагається врятувати його. Трактор вибухнув, обидва гинуть.

Повернувся додому Георгій. Контузія позбавила його голосу. Орест сходиться з Даною, вони живуть у лісі. Але вона йде від нього, оскільки втомилася від життя в лісі, і повертається до батька.

Орест також втомився ховатися в горах, одного разу він виходить на свято в село. Один, озброєний. Люди його цураються, занадто багато людської крові на ньому. Не звертаючи ні на кого уваги, шукає в натовпі Дану. Танцює з нею. Виходить і Георгій, звинувачує його у вбивстві Петра. Орест біжить, селяни женуть його як дикого звіра в гори. Ореста вбиває Георгій.

Настають мирні дні. Георгій став лікарем, повертається в село. Ставить згорілий трактор пам'ятником. Лікує людей. Життя триває.

Акторський склад

Знімальна група

Музика

  • Музика у виконанні народного оркестру села Глиниця Кіцманського району[2].
  • Під час фільму декілька разів звучить уривок з української народної пісні (музична тема головного героя): «Причисавси, прилизавси, в білі штани вбравси, як увидів дівчиноньку на дорозі…».

Нагороди[3]

Зі статті Лариси Брюховецької «Фільм як результат чаклунства»: «„Білий птах з чорною ознакою“ купили чимало країн, він здобув різні міжнародні нагороди: премію „Срібні сирени“ в Соренто, Італія, гран-прі „Золота пектораль шаха Ірану“ МКФ в Тегерані, дипломи МКФ у Сан-Франциско, Бєлграді, Токіо, Сіднеї, Мельбурні та ін.».[1]

Технічні дані

Фільм знімався на кольорову широкоформатну плівку 70 мм. Вийшов у прокат :

  • на широкоформатній плівці 70 мм ORWO, (формат 2,2:1) з 6 канальним стереозвуком — магнітна фонограма, 11 частин — 6 роликів.
  • на 35 мм плівці з монозвуком 11 частин (формат 1:2.35 та 1:1,37 оптичний друк),
  • на 16 мм плівці, монозвук, 1,34:1 (оптичний друк).

Критика

„«Білий птах...» тогочасні зарубіжні критики порівнювали з майстерно виписаною фрескою, у якій є багаті, барвисті національні строї, архітектура, музика, танець, живопис, різьблення, народні пісні й поезія. Він зітканий з історичної правди і творчої фантазії, з любові й болю за українців, які на рідній землі були позбавлені безжурно-щасливого життя.

«Білий птах з чорною ознакою», як справжній класичний твір, залишається і сьогодні вражаючим і свіжим, як і сорок років тому!

... як справжній класичний твір, він відкриває нові й нові смисли...“
— Лариса Брюховецька[1]

Примітки

  1. ↑ а б в Газета «День». Лариса Брюховецька: «Фільм як результат чаклунства» (№ 95, 3 червня 2011)
  2. ↑ Старе місто — с. Глиниця
  3. ↑ «Енциклопедія вітчизняного кіно» (рос.)

Посилання

Фільми Це незавершена стаття про український фільм.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білий_птах_з_чорною_ознакою&oldid=14669044