Сухопутні війська Тунісу

Туніська національна армія (сухопутні війська) Armée nationale tunisienne
Емблема СВ Тунісу
На службі	з 1956
Країна	Туніс, Збройні сили Тунісу
Належність	Міністерство оборони Тунісу
Вид	Сухопутні війська
Чисельність	27000 чол.
Гарнізон/Штаб	Туніс

Туніська національна армія (фр. Armée nationale tunisienne: араб. جيش البر التونسي‎) — сухопутні війська Тунісу, один з трьох видів національних збройних сил.

Історія

Сучасні сухопутні війська Тунісу мають свої витоки від часів французького протекторату (1881–1956). Французи охоче брали до лав армії тунісців. Ними як правило укомплектовувалися підрозділи спагів (легка кавалерія) і тиральєрів (легка піхота). Ці частини брали участь в Наполеонівських війнах, Першій і Другій світових війнах, а також у військових діях Франції в Індокитаї до 1954 року включно.

Сухопутні війська — перший з трьох видів збройних сил Тунісу. Створені 24 червня 1956 року відповідно до одного з перших актів уряду Хабіба Бурґіби, після здобуття незалежності Тунісу від Франції: першою частиною Туніської національної армії став сформований 30 червня 1956 року загальновійськовий полк. Необхідне озброєння і спорядження молода держава взяла з французьких запасів. На початку збройні сили Тунісу були нечисленні і включали в основному піхотні частини, сформовані з колишніх військовослужбовців французьких колоніальних військ і особистої гвардії бея, що був номінальним правителем країни в період французького протекторату. Нова туніська армія спочатку включала 25 офіцерів, 250 унтер-офіцерів і 1250 особового складу, що перейшли зі служби в збройних силах Франції, а також 850 колишніх бейських гвардійців. Основу нової армії складали колишні солдати колоніальних військ, які мали добру підготовку і реальний бойовий досвід, отриманий в битвах Другої світової війни і війни в Індокитаї, де брали участь три туніських батальйони. Однак при формуванні національних збройних сил Туніс зіткнувся з великими труднощами, зокрема відсутністю офіцерських кадрів і технічних фахівців, низькою дисципліною, недостачею сучасного озброєння. Крім того, на території Тунісу продовжували залишатися французькі війська. Близько чотирьох тисяч тунісців продовжували службу в ЗС Франції до 1958 року.

Новоствореній туніській армії довелося майже відразу після формування вступити в бойові дії проти них в південних районах уздовж кордону з Алжиром. До 1959 року майже всі французькі військові формування з території Тунісу були виведені, а туніські підрозділи поповнили національні збройні сили — чисельність армії зросла до 6000. Обов'язковий призов введений у січні 1957 року, а також дозволив до 1961 року збільшити чисельність збройних сил до 20 тисяч осіб і сформувати дванадцять батальйонів.

Першим серйозним випробуванням для туніської армії стала бізертинська криза. Небажання військово-політичного керівництва Франції евакуювати військово-морську базу в Бізерті — одному з найбільших міст і портів країни призвело до військового конфлікту 19 — 22 липня 1961. Франко-туніська війна 1961 року стала першою великою операцією ЗС Тунісу, які зазнали в ході неї значних втрат. Досвід цих боїв показав необхідність реорганізації та переоснащення національних збройних сил Тунісу.

Структура Туніської національної армії

Чисельність сухопутних військ ЗС Тунісу складає близько 27 тис. осіб. Основним тактичним з'єднанням в СВ Тунісу є бригада. Всього в сухопутних військах три мотопіхотні і одна піхотна (Сахарська) бригади. Дислокацію частин і підрозділів кожного із з'єднань визначає військово-адміністративний поділ території країни на військові округи з штабами бригад у містах Беджа, Кайруан, Габес, Ремада. Військові підрозділи, дислоковані в столиці країни місті Туніс, ряд інших частин і підрозділів центрального підпорядкування входять в Центральний військовий округ. Ці військові формування мають свої зони відповідальності, відповідна взаємодія організована при цьому через штаб сухопутних військ.

Бойовий склад сухопутних військ Тунісу

• Військові округи — 5;
• Бригади — 4:
  • мотопіхотні — 3,
  • піхотна (Сахарська) — 1
• Окремі полки — 7:
  • танкові — 2,
  • розвідувальний — 1,
  • протитанковий — 1,
  • інженерний — 1,
  • зв'язку — 1,
  • автотранспортний — 1,
  • військової поліції — 1
• Група спеціального призначення — 1;
• Центр зв'язку — 1;
• Навчальні центри — 5.

Джерела

• M. М. Юрьев. Вооруженные силы Туниса (рос.). Інститут Близького Сходу.