Галицький сейм: відмінності між версіями

	Галицький сейм
	Загальна інформація:
Юрисдикція:	Австро-Угорщина
Тип:	однопалатний парламент
Дата заснування:	1861
Дата ліквідації:	1918
	Адреса:
Адреса:	Будинок Галицького сейму, Лемберг (Львів) ;
	Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Галицький сейм

Інтерактивний перегляд історії

[перевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 20:21, 30 листопада 2016

Га́лицький крайови́й сейм (сойм) — представницько-законодавчий орган австрійської провінції Королівство Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським, князівством Освенцімським і князівством Заторським. Діяв у 1861-1918 роках (реально працював до 1914, формально ліквідований 1920 року).

Будинок Галицького сейму нині є головним корпусом Львівського національного університету імені Івана Франка.

Попередник — Галицький становий сейм

Галицький становий сейм діяв у 1782-1790 і 1817-1845 роках. Ця установа була типовим представником шляхетського парламентаризму, притаманного тогочасній Західній і Центральній Європі. Його формували не на основі виборів, а за призначенням цісаря. До складу сейму входили тільки представники аристократії і духовенства: князі, графи, барони, єпископат римо-католицької, греко-католицької, вірменсько-католицької церков і шляхта, що платила щорічний податок не менше, ніж 75 золотих ринських. Міщанство представляли львівський бурґомістр, ректор Львівського університету та один (з 1817 — двоє) зі знатних львів'ян. З 1787 року у Галицькому становому сеймі засідали також представники Буковини. Головою сейму був губернатор. Компетенції сейму обмежувалися виключно рекомендаціями для адміністрації краю. Під час першого періоду свого існування цей орган збирався раз на два роки (у 1782, 1784, 1786, 1788 роках) лише на кілька днів, ухвалював заздалегідь текст подяки цісареві і обирав свій «виконавчий» орган — Станову управу. Ніяких законодавчих ініціатив посли не ухвалювали, зате влаштовували великі бали. Проте навіть така форма парламентаризму не була до вподоби деспотичному цісареві Францові II (1792—1835) і після 1788 року сейм не скликали аж до 1817.

На Віденському конгресі 1814—1815 років австрійський, німецький і російський монархи зобов'язалися надати автономію полякам у складі своїх держав. Від 1817 року сейм скликали щороку, посли обговорювали також політичні проблеми, з 1820-го почали друкувати звіти роботи сейму. Але, оскільки, дискусії були закритими, то зміст засідань не оприлюднювали. Одне з найзнаковіших досягнень у його діяльності — дебати про скасування панщини у середині 1840-х років. Востаннє Галицький становий сейм скликали 1845 року, хоча Станова управа діяла до 1861 р., коли її повноваження перейняла Крайова управа — виконавчий орган нового сейму.

Створення

«Весна народів», яка прокотилася Австрійською імперією в 1848—1849 роках, спричинила створення нових конституцій для народів, які жили на території монархії. У конституціях були статті про скликання провінційних сеймів на засадах виборчого права, проте цісарський патент від 31 грудня 1851 призупинив чинність конституції.

Поразка Австрії у війні з П'ємонтом і Францією 1859 року, внаслідок чого було втрачено більшість володінь у північній Італії, похитнула авторитет монарха Франца-Йосифа I як усередині імперії, так і за її межами. Щоб задобрити опозицію та національні рухи всередині держави імператор Франц-Йосиф I своїм дипломом від 20 жовтня 1860 року оголосив про відновлення конституції, скликання загальнодержавного парламенту та провінційних сеймів. У неугорській частині імперії права на власні сейми отримали 17 земель. Серед українських територій, окрім Галичини, власний сейм отримала Буковина. 26 лютого 1861 року цісар санкціонував новий проєкт конституції (відомий під назвою «лютневого патенту», який надавав сеймам ще ширші повноваження, ніж попередній проєкт. Правові підстави функціонування Галицького сейму регулював додаток до лютневого патенту № ІІ, літера «о».^[1]

Вибори

Порядок виборів визначала «Сеймова виборча ординація», яка була у додатку до лютневого патенту. Розділ І-й — «Про виборчі округи і місця вибору» — визначав виборчі округи. Розділ ІІ-й — «Про право вибору і обрання» — визначав майновий ценз. Заборонялося брати участь у виборах поза своєю курією. Віковий ценз — 24 роки, кандидувати можна було після 30-и років. Позбавлялися права голосу особи, що вчинили злочин, перебували під слідством, банкрути. Час виборів призначало намісництво. Спочатку були вибори у 4-й, потім 2-й, 3-й, наприкінці 1-й куріях. Списки виборців укладало намісництво, кожен виборець мав отримати посвідку із зазначенням часу і місця виборів. Для виграшу кандидат мав набрати абсолютну більшість голосів. Виборча комісія обирала зі свого складу старшого, котрий був зобовязаний процитувати напамять виборцям статті ординаціїпро права і обовязки виборців, закликати їх до голосування згідно власногог сумління і переконань.

Для виборців І-ї курії — не менше 100 золотих ринських податку з табулярних маєтків. Виборці з першої курії мали привілей голосування через довірену особу. Виборча комісія складалась з 3-х уповноважених до виборів, 2-х призначених адміністрацією.

У міській (3-й) курії у виборах брали участь перші 2/3 списку платників податків; як у І-й курії, вибори були безпосередніми. Виборча комісія складалась з бургомістра або його заступника, 2-х членів міської ради, 4-х призначених урядовим комісаром осіб. 2-х призначених адміністрацією.

У сільській (4-й) курії вибори були 2-степеневі, право голосу перші 2/3 списку платників податків. Сільські громади спочатку обирали виборців з розрахунку 1 виборець на 500 уповноважених до голосування; якщо їх було більше, дозволялося обрати ще 1-го виборця при умові, що уповноважених до голосування більше, ніж 250; менші громади обирали 1-ну особу. Виборча комісія складалась з 4-х уповноважених до виборів осіб, 3-х призначених урядовим комісаром.

Розділ ІІІ-й — «Про організацію виборів сеймових послів». За організацію виборів відповідали старости (керівники повітових адм.).^[2]

У 1890-х роках почався процес ґрунтовної реформи виборчої системи, започаткований українськими послами, продовжений польською лівицею (не завжди в порозумінні). З 1907 р. діяла комісія для виборчої реформи, 1914 р. сейм прийняв ухвалу, внаслідок якої мала зрости кількість укр. репрезентації (не була реалізована через І-у світову, крах Австро-Угорщини).

Згідно неї, загальна кількість послів 228, курії зберігались. Вірилістів — 13, з них 4 українці (резервувалось 1 місце для ректора створюваного укр. університету у Львові). І-а курія 45 (зарезервоване 1 місце для представника великих землевласників-українців); 2-а — 7; 3-я — 58, в тому числі 9 українців (12 послів мали обиратись загальним виборчим правом, в тому числі 3 українці); 4-а — 105 (43 поляки, 34 українці, 14 округів були б 2-мандатові).^[3]

Структура

Сейм налічував 150 послів (за законом 1900 року їхню кількість збільшили до 161). 9 послів отримували мандати автоматично. Серед них так звані «вірилісти»: єпископат усіх 3 обрядів (римо-католицького, греко-католицького та вірменсько-католицького), обидва єпископи перемиські, єпископ тарнівський, єпископ станіславський (цісар наказав створити Станіславську єпархію Греко-Католицької Церкви ще 1850 року, але першого станіславського єпископа висвячено лише 1885 року^[4]); ректори Львівського та Краківського університетів, Львівської політехніки та українського університету, який мав постати в Галичині.

Депутатів обирали за куріальною системою терміном на 6 років, притому виборці не мали права відкликати депутата. Курій було 4 (з 1897 р. — 5). Обирали 141 посла:

44 — з курії великої земельної власності;
3 — від торгово-промислових палат (у Бродах, Кракові та Львові);
20 — з міської курії;
74 — з курії малої земельної власності (сільської).

Після підтвердження повноважень більшістю Сейму посол був зобов'язаний присягнути на вірність цісареві, також обіцяв дотримуватися законності та сумлінно виконувати свої обов'язки. Текст присяги: «Я, як крайовий посол для Королівства Галичини й Володимирії разом з Великим князівством Краківським присягаю його цісарсько-королівській Апостольській Милості Цісареві на вірність, послух, дотримуватися законності і сумлінно виконувати свої обов'язки. Так мені, Боже, допоможи!». Після присяги посол подавав маршалкові (маршалові) руку. Спочатку текст читали виключно польською, з 1895 українці домоглися права присягати українською мовою.

Щорічні сесії відбувалися у Львові, здебільшого упродовж місяця. Керували роботою сейму маршалок (спікер, зазвичай із польських аристократів) і віце-маршалок — як правило, українець. Їх призначав імператор. Часто віце-маршалком був галицький греко-католицький митрополит.

У перервах між сесіями постійно діяв Крайовий виділ (комітет). Для підготовки законопроектів створювалися галузеві комісії.

Більшість у сеймі мали польські консерватори. Першими руськими (українськими) депутатами Галицького крайового сейму 1861 року стали 49 осіб^[5]. У 1870-х роках кількість українських депутатів різко скоротилася. Згідно з виборчим законом, русини (українці) могли здобути до третини місць (щонайбільше 50). Але, в середньому, обирали від 15 до 30 українських послів.

На виборах у Галицький сейм, що відбулися 8 липня 1913 р., кількість українських депутатів збільшилася майже вдвічі (з 16 до 31). У лютому 1914 р. система виборів до Галицького сейму була ще раз реформована: згідно з новим законом українці мали право на 60 мандатів у сеймі^[6].

Законодавча компетенція сейму відкривала можливості для розвитку національних культур, упорядкування соціально-економічних відносин і системи місцевого самоврядування, узгодження інтересів різних суспільних груп.

Політичне значення сейму перевищувало його компетенцію: він обговорював усі актуальні питання державного та крайового життя, був головною ареною формування українсько-польських взаємин, сприяв утвердженню парламентаризму.

«Руський клуб», українські посли

Головна фракція, що об'єднувала українських послів сейму, називалася «Руський клуб»^[7]. Фракція регулярно проводила збори та ухвалювала позицію для голосування щодо тих чи інших питань.

Упродовж перших двох каденцій «Руський клуб» формально не мав голови. У першій половині XIX ст. склалася традиція, відповідно до якої найавторитетнішим представником галицьких українців був митрополит, тобто він мав би очолювати «Клуб». Проте, наприклад, Григорій Яхимович не приходив на засідання клубу. Як свідчать збережені протоколи засідань «Руського клубу», учасники вибирали щоразу нового голову та секретаря (протоколи писані різними почерками). Більшу активність проявляли митрополит Сильвестр Сембратович і єпископ Юліян Пелеш.

Уперше «Руський клуб» обрав свій постійний керівний орган 1870 року. Головою став крилошанин Йосиф Кульчицький, заступником — Василь Ковальський, секретарями — Федір Білоус і Гавриїл Крижановський. Потім керівництво обирали щоразу на час нового періоду скликання сейму.

До складу фракції належала більшість українських депутатів, але не всі. У 1861—1873 роках декілька селян належало до «Кола польського». Протоколи «Руського клубу» за 1871 р. показують, що перестали з'являтися на засідання прихильники порозуміння з поляками Юліян Лаврівський, Степан Качала, Іван Левицький, ще кілька послів. На знак протесту проти угоди народовців зі «станьчиками» (1890) восени 1892 року з «Руського клубу» вийшли москвофіли. 1894 року вони організували окрему фракцію на чолі з адвокатом Лонгином Рожанковським. 1897 р. троє представників Русько-Української Радикальної партії відмовилися ввійти до складу клубу на чолі з К. Чеховичем.

Загалом мандати до Галицького сейму здобували 185 українців (267 мандатів). Крім того, 14 українців отримали мандати автоматично як вірилісти. Загальний ідейний і партійний поділ українських депутатів усіх скликань:


	1870-76	1877-82	1883-89	1889-95	1895-01	1901-08	1908-13	1913-14
Москвофіли	35	17	5	8	-	6	9	1
Народовці	3	1	5	11	1	6	16	27
Радикали	-	-	-	1	3	1	3	6
КНРС, «Руська громада»	-	-	-	-	13	1	-	-
Безпартійні	3	1	5	3	5	6	-	-
Соціал-демократи	-	-	-	-	-	1	-	-

У таблиці не подано складу «Руського клубу» 1861—1869 років, оскільки політичний поділ тоді практично не існував або був дуже умовний і переважна більшість послів належала до москвофілів. Галицькі москвофіли підтримували ідеї консерватизму (серед депутатів перших скликань було особливо багато священиків), панславізму, антилібералізму та зближення з Росією. На початку XX століття москвофілів витіснили народовці, які боролися за визнання національної ідентичності українського народу.

Соціяльна структура українських мандатів:


	1861-66	1867-69	1870-76	1877-82	1883-89	1889-95	1895-01	1901-08	1908-13	1913-14
Духовенство	22	10	20	7	4	5	3	4	3	4
Селяни	22	22	11	2	-	2	3	5	8	6
Судді та інші урядники	4	3	5	4	4	5	5	4	6	5
Адвокати, нотаріуси	1	-	-	1	1	4	2	3	7	15
Педагоги	2	2	3	3	3	3	2	1	-	1
Дідичі	1	1	-	-	-	1	-	-	-	-
Лікарі	-	-	-	-	-	-	-	-	1	1

Каденції, маршалки Галицького сейму

Каденція	Роки	Маршалок	Термін
I каденція	1861-1867	Леон Людвік Сапега	11 квітня 1861—1867
II каденція	1867-1869		1867-1869
III каденція	1870-1876		1870-1876
		Альфред Потоцький	03.1875-12.1875
		Володимир Дідушицький	7.03.1876-1876
IV каденція	1877-1882	Людвік Водзицький	1877-1880
IV каденція	1877-1882	Миколай Зиблікевич	1880-1881
V каденція	1882-1889	Миколай Зиблікевич	1882-1886
V каденція	1882-1889	Ян Дзержислав Тарновський	1886-1889
VI каденція	1889-1895	Ян Дзержислав Тарновський	1886-1889
VI каденція	1889-1895	Евстахій Станіслав Сангушко	1890-1895
VII каденція	1895-1901	Станіслав Бадені	1895-1901
VIII каденція	1901-1907	Анджей Казімєж Потоцький	1901-1902
VIII каденція	1901-1907	Станіслав Бадені	1902-1907
IX каденція	1908-1913	Станіслав Бадені	1908-1913
X каденція	1913-1914	Адам Ґолуховський	1913-1914

Див. також

Галицький сейм у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Галичина»
	Галицький сейм у Вікісховищі^?

Примітки

↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 10.
↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 13-14.
↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 18.
↑ До висвячення першого Станіславського єпископа обов'язки посла виконував суфраґан (помічник) митрополита
↑ Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.). — Дрогобич : видавництво «Коло», 2009. — ISBN 978-966-7996-46-8.
↑ І. Погребінська. Єврейські політичні партії та рухи // Єврейська енциклопедія
↑ Варіації назви: 1895—1901 — «Клуб руських послів соймових», 1901—1907 — «Руський соймовий клуб», 1908—1913 — «Українсько-руський соймовий клуб», 1913—1914 — «Український соймовий клуб»

Література

Аркуша О. Г. Галицький крайовий сейм // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 31—32.
Аркуша О. Українське представництво в Галицькому сеймі (1889—1901). — Львів, 1997.
Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: Тріада плюс, 2010. — 228 с. — ISBN 978-966-486-089-2.
Олександр Стефанович. В якім напрямі має йти праця наших віч і послів // Дїло, 31.10.1913.
Кульчицкий В. С. Галицкий сейм в системе колониального аппарата Австро-Венгрии. — М., 1953. (рос.)

Посилання

О. Г. Аркуша. Виборча сеймова ординація для Галичини // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 501. — ISBN 966-00-0734-5.

[1] Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 10.

[2] Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 13-14.

[3] Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму… — С. 18.

[4] До висвячення першого Станіславського єпископа обов'язки посла виконував суфраґан (помічник) митрополита

[5] Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.). — Дрогобич : видавництво «Коло», 2009. — ISBN 978-966-7996-46-8.

[6] І. Погребінська. Єврейські політичні партії та рухи // Єврейська енциклопедія

[7] Варіації назви: 1895—1901 — «Клуб руських послів соймових», 1901—1907 — «Руський соймовий клуб», 1908—1913 — «Українсько-руський соймовий клуб», 1913—1914 — «Український соймовий клуб»

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
+{{Парламент
-[[Файл:Lviv university old.png|міні|праворуч|300пкс|Будинок Сейму (сучасний головний корпус [[ЛНУ|Університету ім. І. Франка]])]]
+ | name          = Галицький сейм
+ | coa_pic       = Wappen Königreich Galizien & Lodomerien.png
-'''Га́лицький крайови́й сейм''' ('''сойм''') — представницько-законодавчий орган австрійської провінції [[Королівство Галіції і Лодомерії]] з [[Велике Князівство Краківське|Великим князівством Краківським]], князівством Освенцімським і князівством Заторським. Діяв у [[1861]]-[[1918]] роках (реально працював до 1914, формально ліквідований 1920 року).
+ | coa_res       =
+ | session_room  = Diet of Galicia and Lodomeria.png
+ | session_res   = 250px
+ | house_type    = однопалатний
+ | members       = 161
+ | p_groups      =
+ | election3     =
+ | meeting_place = [[Будинок Галицького сейму]], [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Лемберг]] ([[Львів]])
+ | website       =
+}}
+'''Га́лицький крайови́й сейм''' ('''сойм''') — представницько-законодавчий орган австрійської провінції [[Королівство Галичини та Володимирії]] з [[Велике Князівство Краківське|Великим князівством Краківським]], князівством Освенцімським і князівством Заторським. Діяв у [[1861]]-[[1918]] роках (реально працював до 1914, формально ліквідований 1920 року).
-Будинок Галицького сейму нині є головним корпусом [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівського національного університету імені Івана Франка]].
+[[Будинок Галицького сейму]] нині є головним корпусом [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівського національного університету імені Івана Франка]].
 == Попередник — Галицький становий сейм ==
-[[Галицький становий сейм]] діяв у [[1782]]-[[1790]] і [[1817]]-[[1845]] роках. Ця установа була типовим представником шляхетського парламентаризму, притаманного тогочасній Західній і Центральній Європі. Його формували не на основі виборів, а за призначенням цісаря. До складу сейму входили тільки представники аристократії і духовенства: князі, графи, барони, єпископат римо-католицької, греко-католицької, вірменсько-католицької церков і шляхта, що платила щорічний податок не менше, ніж 75 золотих ринських. Міщанство представляли львівський бурґомістр, ректор Львівського університету та один (з 1817 — двоє) зі знатних львів'ян. З 1787 року у Галицькому становому сеймі засідали також представники [[Буковина|Буковини]]. Головою сейму був губернатор. Компетенції сейму обмежувалися виключно рекомендаціями для адміністрації краю. Під час першого періоду свого існування цей орган збирався раз на два роки (у 1782, 1784, 1786, 1788 роках) лише на кілька днів, ухвалював заздалегідь текст подяки цісареві і обирав свій «виконавчий» орган — Станову управу. Ніяких законодавчих ініціатив посли не ухвалювали, зате влаштовували великі бали. Проте навіть така форма парламентаризму не була до вподоби деспотичному цісареві Францові II (1792-1835) і після 1788 року сейм не скликали аж до 1817.
+[[Галицький становий сейм]] діяв у [[1782]]-[[1790]] і [[1817]]-[[1845]] роках. Ця установа була типовим представником шляхетського парламентаризму, притаманного тогочасній Західній і Центральній Європі. Його формували не на основі виборів, а за призначенням цісаря. До складу сейму входили тільки представники аристократії і духовенства: князі, графи, барони, єпископат римо-католицької, греко-католицької, [[Вірменська католицька церква|вірменсько-католицької церков]] і шляхта, що платила щорічний податок не менше, ніж 75 золотих [[Ринський|ринських]]. Міщанство представляли львівський бурґомістр, ректор Львівського університету та один (з 1817 — двоє) зі знатних львів'ян. З 1787 року у Галицькому становому сеймі засідали також представники [[Буковина|Буковини]]. Головою сейму був губернатор. Компетенції сейму обмежувалися виключно рекомендаціями для адміністрації краю. Під час першого періоду свого існування цей орган збирався раз на два роки (у 1782, 1784, 1786, 1788 роках) лише на кілька днів, ухвалював заздалегідь текст подяки цісареві і обирав свій «виконавчий» орган — Станову управу. Ніяких законодавчих ініціатив посли не ухвалювали, зате влаштовували великі бали. Проте навіть така форма парламентаризму не була до вподоби [[деспот]]ичному цісареві Францові II (1792—1835) і після 1788 року сейм не скликали аж до 1817.
-На [[Віденський конгрес|Віденському конгресі]] 1814–1815 років австрійський, німецький і російський монархи зобов'язалися надати автономію [[поляки|полякам]] у складі своїх держав. Від 1817 року сейм скликали щороку, посли обговорювали також політичні проблеми, з 1820-го почали друкувати звіти роботи сейму. Але, оскільки, дискусії були закритими, то зміст засідань не оприлюднювали. Одне з найзнаковіших досягнень у його діяльності — дебати про скасування панщини у середині 1840-х років. Востаннє Галицький становий сейм скликали 1845 року, хоча його Станова управа діяла до 1861 р., коли її [[повноваження]] перейняла [[Крайовий виділ|Крайова управа]] — виконавчий орган нового сейму.
+На [[Віденський конгрес|Віденському конгресі]] 1814—1815 років австрійський, німецький і російський монархи зобов'язалися надати автономію [[поляки|полякам]] у складі своїх держав. Від 1817 року сейм скликали щороку, посли обговорювали також політичні проблеми, з 1820-го почали друкувати звіти роботи сейму. Але, оскільки, дискусії були закритими, то зміст засідань не оприлюднювали. Одне з найзнаковіших досягнень у його діяльності — дебати про скасування панщини у середині 1840-х років. Востаннє Галицький становий сейм скликали 1845 року, хоча Станова управа діяла до 1861 р., коли її [[повноваження]] перейняла [[Крайовий виділ|Крайова управа]] — виконавчий орган нового сейму.
 == Створення ==
-«[[Весна народів]]», яка прокотилася [[Австрійська імперія|Австрійською імперією]] в 1848–1849 роках, спричинила створення нових конституцій для народів, які жили на території монархії. У конституціях були статті про скликання провінційних сеймів на засадах виборчого права, проте цісарський патент від 31 грудня 1851 призупинив чинність конституції.
+«[[Весна народів]]», яка прокотилася [[Австрійська імперія|Австрійською імперією]] в 1848—1849 роках, спричинила створення нових конституцій для народів, які жили на території монархії. У конституціях були статті про скликання провінційних сеймів на засадах виборчого права, проте цісарський патент від 31 грудня 1851 призупинив чинність конституції.
-Поразка [[Австрійська імперія|Австрії]] у війні з [[П'ємонт]]ом і [[Франція|Францією]] 1859 року, внаслідок чого було втрачено більшість володінь у північній Італії, похитнула авторитет монарха Франца-Йосифа I як усередині імперії, так і за її межами. Щоб задобрити опозицію та національні рухи всередині держави імператор Франц-Йосиф I своїм дипломом від 20 жовтня 1860 року оголосив про відновлення конституції, скликання загальнодержавного парламенту та провінційних сеймів. У неугорській частині імперії права на власні сейми отримали 17 земель. Серед українських територій, окрім [[Галичина|Галичини]], власний сейм отримала [[Буковина]]. 26 лютого 1861 року цісар санкціонував новий проєкт конституції (відомий під назвою «лютневого патенту», який надавав сеймам ще ширші повноваження, ніж попередній проєкт. Правові підстави функціонування Галицького сейму регулював додаток до лютневого патенту № ІІ, літера «о».<ref>''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького сейму… с. 10</ref>
+Поразка [[Австрійська імперія|Австрії]] у війні з [[П'ємонт]]ом і [[Франція|Францією]] 1859 року, внаслідок чого було втрачено більшість володінь у північній Італії, похитнула авторитет монарха Франца-Йосифа I як усередині імперії, так і за її межами. Щоб задобрити опозицію та національні рухи всередині держави імператор Франц-Йосиф I своїм дипломом від 20 жовтня 1860 року оголосив про відновлення конституції, скликання загальнодержавного парламенту та провінційних сеймів. У неугорській частині імперії права на власні сейми отримали 17 земель. Серед українських територій, окрім [[Галичина|Галичини]], власний сейм отримала [[Буковина]]. 26 лютого 1861 року цісар санкціонував новий проєкт конституції (відомий під назвою «лютневого патенту», який надавав сеймам ще ширші повноваження, ніж попередній проєкт. Правові підстави функціонування Галицького сейму регулював додаток до лютневого патенту № ІІ, літера «о».<ref>''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького сейму…&nbsp;— С. 10.</ref>
 == Вибори ==
-[[Файл:Halyts'kyy Seym 1.jpg|міні|праворуч|300пкс|Посли Галицького сейму. 1-й р. [[Петрушевич Антоній Степанович|А.Петрушевич]], Я.Кульчицький, [[Яновський Амвросій Васильович|А.Яновський]], [[Михайло (Куземський)|М.Куземський]], С.Л-ч, [[Лаврівський Юліан Григорович|Ю.Лаврівський]], [[Качковський Михайло|М.Качковський]], [[Малиновський Михайло Іванович|М.Малиновський]], [[Юзичинський Антін|А.Юзичинський]]. 2-й. [[Шведицький Яків|Я.Шведицький]], [[Негребецький Юліян|Ю.Негребецький]], М.Демків, [[Гинилевич Григорій|Г. Гинилевич]], [[Королюк Олекса|О.Королюк]], ?, [[Фортуна Василь|В.Фортуна]], [[Дволінський Степан|С.Дволінський]] або [[Загоройко Ілько|І.Загоройко]], [[Могильницький Антін Любич|А.Могильницький]], [[Полевий Лев|Л.Полевий]], [[Борисикевич Іван Іванович|І.Борисикевич]], [[Стоцький Адам|А.Стоцький]]?, [[Трещаківський Лев|Л.Трещаківський]], [[Гушалевич Іван Миколайович|І.Гушалевич]], [[Грицак Михайло|М.Грицак]], [[Трохановський Симон|С.Трохановський]], [[Лозинський Йосип Іванович|Й.Лозинський]], [[Павенцький Антоній|А.Павенцький]], [[Добрянський Антін|А.Добрянський]], [[Павликів Теофіл|Т.Павликів]], [[Білоус Федір Іванович|Т.Білоус]]. 3-й. [[Качала Степан|С.Качала]], І. Н., [[Курилович Михайло|М.Курилович]], О.Кравців, [[Дзерович Іполіт|І.Дзерович]], [[Ковбасюк Микола|М.Ковбасюк]], [[Устиянович Микола Леонтійович|М.Устиянович]]. 4-й. [[Процак Гриць|Г.Процак]], [[Лапичак Яцко|Я.Лапичак]], К.Лепкалюк, [[Старух Михайло|М.Старух]], [[Лавринович Микола|М.Лавринович]], [[Карпинець Іван (посол)|І.Карпинець]]]].
+[[Файл:Halyts'kyy Seym 1.jpg|міні|праворуч|400пкс|Посли Галицького сейму. 1-й р. [[Петрушевич Антоній Степанович|А.Петрушевич]], Я.Кульчицький, [[Яновський Амвросій Васильович|А.Яновський]], [[Михайло (Куземський)|М.Куземський]], С.Л-ч, [[Лаврівський Юліан Григорович|Ю.Лаврівський]], [[Качковський Михайло|М.Качковський]], [[Малиновський Михайло Іванович|М.Малиновський]], [[Юзичинський Антін|А.Юзичинський]]. 2-й. [[Шведицький Яків|Я.Шведицький]], [[Негребецький Юліян|Ю.Негребецький]], М.Демків, [[Гинилевич Григорій|Г. Гинилевич]], [[Королюк Олекса|О.Королюк]], ?, [[Фортуна Василь|В.Фортуна]], [[Дволінський Степан|С.Дволінський]] або [[Загоройко Ілько|І.Загоройко]], [[Могильницький Антін Любич|А.Могильницький]], [[Полевий Лев|Л.Полевий]], [[Борисикевич Іван Іванович|І.Борисикевич]], [[Стоцький Адам|А.Стоцький]]?, [[Трещаківський Лев|Л.Трещаківський]], [[Гушалевич Іван Миколайович|І.Гушалевич]], [[Грицак Михайло|М.Грицак]], [[Трохановський Симон|С.Трохановський]], [[Лозинський Йосип Іванович|Й.Лозинський]], [[Павенцький Антоній|А.Павенцький]], [[Добрянський Антін|А.Добрянський]], [[Павликів Теофіл|Т.Павликів]], [[Білоус Федір Іванович|Т.Білоус]]. 3-й. [[Качала Степан|С.Качала]], І. Н., [[Курилович Михайло|М.Курилович]], О.Кравців, [[Дзерович Іполіт|І.Дзерович]], [[Ковбасюк Микола|М.Ковбасюк]], [[Устиянович Микола Леонтійович|М.Устиянович]]. 4-й. [[Процак Гриць|Г.Процак]], [[Лапичак Яцко|Я.Лапичак]], К.Лепкалюк, [[Старух Михайло|М.Старух]], [[Лавринович Микола|М.Лавринович]], [[Карпинець Іван (посол)|І.Карпинець]]]]
 Порядок виборів визначала «Сеймова виборча ординація», яка була у додатку до лютневого патенту. Розділ І-й — «Про виборчі округи і місця вибору» — визначав виборчі округи. Розділ ІІ-й — «Про право вибору і обрання» — визначав майновий ценз. Заборонялося брати участь у виборах поза своєю курією. Віковий ценз — 24 роки, кандидувати можна було після 30-и років. Позбавлялися права голосу особи, що вчинили злочин, перебували під слідством, банкрути. Час виборів призначало намісництво. Спочатку були вибори у 4-й, потім 2-й, 3-й, наприкінці 1-й куріях. Списки виборців укладало намісництво, кожен виборець мав отримати посвідку із зазначенням часу і місця виборів. Для виграшу кандидат мав набрати абсолютну більшість голосів. Виборча комісія обирала зі свого складу старшого, котрий був зобовязаний процитувати напамять виборцям статті ординаціїпро права і обовязки виборців, закликати їх до голосування згідно власногог сумління і переконань.
@@ Рядок 25: / Рядок 36: @@
 У сільській (4-й) курії вибори були 2-степеневі, право голосу перші 2/3 списку платників податків. Сільські громади спочатку обирали виборців з розрахунку 1 виборець на 500 уповноважених до голосування; якщо їх було більше, дозволялося обрати ще 1-го виборця при умові, що уповноважених до голосування більше, ніж 250; менші громади обирали 1-ну особу. Виборча комісія складалась з 4-х уповноважених до виборів осіб, 3-х призначених урядовим комісаром.
-Розділ ІІІ-й&nbsp;— «Про організацію виборів сеймових послів». За організацію виборів відповідали старости (керівники повітових адм.).<ref>''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького сейму… с. 13-14</ref>
+Розділ ІІІ-й&nbsp;— «Про організацію виборів сеймових послів». За організацію виборів відповідали старости (керівники повітових адм.).<ref>''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького сейму…&nbsp;— С. 13-14.</ref>
-У 1890-х роках почався процес грунтовної реформи виборчої ситеми, започпткований укр. послами, продовжений польською лівицею (не завжди в порозумінні). З 1907 р. діяла комісія для виборчої реформи, 1914 р. сейм прийняв ухвалу, внаслідок якої мала зрости кількість укр. репрезентації (не була реалізована через І-у світову, крах Австро-Угорщини).
+У 1890-х роках почався процес ґрунтовної реформи виборчої системи, започаткований українськими послами, продовжений польською лівицею (не завжди в порозумінні). З 1907 р. діяла комісія для виборчої реформи, 1914 р. сейм прийняв ухвалу, внаслідок якої мала зрости кількість укр. репрезентації (не була реалізована через І-у світову, крах Австро-Угорщини).
-Згідно неї, загальна кількість послів 228, курії зберігались. Вірилістів&nbsp;— 13, з них 4 українці (резервувалось 1 місце для ректора створюваного укр. університету у Львові). І-а курія 45 (зарезервоване 1 місце для представника великих землевласників-українців); 2-а&nbsp;— 7; 3-я&nbsp;— 58, в тому числі 9 українців (12 послів мали обиратись загальним виборчим правом, в тому числі 3 українці); 4-а&nbsp;— 105 (43 поляки, 34 українці, 14 округів були б 2-мандатові).<ref>''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького сейму… с. 18</ref>
+Згідно неї, загальна кількість послів 228, курії зберігались. Вірилістів&nbsp;— 13, з них 4 українці (резервувалось 1 місце для ректора створюваного укр. університету у Львові). І-а курія 45 (зарезервоване 1 місце для представника великих землевласників-українців); 2-а&nbsp;— 7; 3-я&nbsp;— 58, в тому числі 9 українців (12 послів мали обиратись загальним виборчим правом, в тому числі 3 українці); 4-а&nbsp;— 105 (43 поляки, 34 українці, 14 округів були б 2-мандатові).<ref>''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького сейму… — С. 18.</ref>
 == Структура ==
@@ Рядок 46: / Рядок 57: @@
 У перервах між сесіями постійно діяв [[Крайовий виділ]] (комітет). Для підготовки законопроектів створювалися галузеві комісії.
-Більшість у сеймі мали польські консерватори. Першими руськими (українськими) депутатами Галицького крайового сейму 1861 року стали 49 осіб<ref> Нариси з [[Історія Дрогобича|історії Дрогобича]] (від найдавніших часів до початку XXI&nbsp;ст.).&nbsp;— [[Дрогобич]]: [[Засоби масової інформації та видавництва Дрогобича|видавництво «Коло»]], 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8</ref>. У 1870-х роках кількість українських депутатів різко скоротилася. Згідно з виборчим законом, русини (українці) могли здобути до третини місць (щонайбільше 50). Але, в середньому, обирали від 15 до 30 українських послів.
+Більшість у сеймі мали польські консерватори. Першими руськими (українськими) депутатами Галицького крайового сейму 1861 року стали 49 осіб<ref> Нариси з [[Історія Дрогобича|історії Дрогобича]] (від найдавніших часів до початку XXI&nbsp;ст.).&nbsp;— [[Дрогобич]] : [[Засоби масової інформації та видавництва Дрогобича|видавництво «Коло»]], 2009. — ISBN 978-966-7996-46-8.</ref>. У 1870-х роках кількість українських депутатів різко скоротилася. Згідно з виборчим законом, русини (українці) могли здобути до третини місць (щонайбільше 50). Але, в середньому, обирали від 15 до 30 українських послів.
-На виборах у Галицький сейм, що відбулися [[8 липня]] [[1913]]&nbsp;р., кількість українських депутатів збільшилася майже вдвічі (з 16 до 31). У лютому [[1914]]&nbsp;р. система виборів до Галицького сейму була ще раз реформована: згідно з новим законом українці мали право на 60 мандатів у сеймі<ref>[http://holocaust-ukraine.net/ru/razdel_ii.htm ''І.Погребінська''. Єврейські політичні партії та рухи // Єврейська енциклопедія]</ref>.
+На виборах у Галицький сейм, що відбулися [[8 липня]] [[1913]]&nbsp;р., кількість українських депутатів збільшилася майже вдвічі (з 16 до 31). У лютому [[1914]]&nbsp;р. система виборів до Галицького сейму була ще раз реформована: згідно з новим законом українці мали право на 60 мандатів у сеймі<ref>[http://holocaust-ukraine.net/ru/razdel_ii.htm ''І. Погребінська''. Єврейські політичні партії та рухи // Єврейська енциклопедія]</ref>.
 Законодавча компетенція сейму відкривала можливості для розвитку національних культур, упорядкування соціально-економічних відносин і системи [[Місцеве самоврядування в Україні|місцевого самоврядування]], узгодження інтересів різних суспільних груп.
@@ Рядок 56: / Рядок 67: @@
 == «Руський клуб», українські посли ==
 [[Файл:Безголов'я Руського клубу у Відні.png|thumb|right|220px|Карикатура на «Руський клуб» з часопису «Зеркало» за 1883 рік]]
-Головна фракція, що об'єднувала українських послів сейму, називалася «[[Руський клуб]]»<ref>Варіації назви: 1895–1901&nbsp;— «Клуб руських послів соймових», 1901–1907&nbsp;— «Руський соймовий клуб», 1908–1913&nbsp;— «Українсько-руський соймовий клуб», 1913–1914&nbsp;— «Український соймовий клуб»</ref>. Фракція регулярно проводила збори та ухвалювала позицію для голосування щодо тих чи інших питань.
+Головна фракція, що об'єднувала українських послів сейму, називалася «[[Руський клуб]]»<ref>Варіації назви: 1895—1901&nbsp;— «Клуб руських послів соймових», 1901—1907&nbsp;— «Руський соймовий клуб», 1908—1913&nbsp;— «Українсько-руський соймовий клуб», 1913—1914&nbsp;— «Український соймовий клуб»</ref>. Фракція регулярно проводила збори та ухвалювала позицію для голосування щодо тих чи інших питань.
 Упродовж перших двох [[Каденція (політика)|каденцій]] «Руський клуб» формально не мав голови. У першій половині XIX ст. склалася традиція, відповідно до якої найавторитетнішим представником галицьких українців був митрополит, тобто він мав би очолювати «Клуб». Проте, наприклад, [[Григорій Яхимович]] не приходив на засідання клубу. Як свідчать збережені протоколи засідань «Руського клубу», учасники вибирали щоразу нового голову та секретаря (протоколи писані різними почерками). Більшу активність проявляли митрополит [[Сильвестр Сембратович]] і єпископ [[Юліан (Пелеш)|Юліян Пелеш]].
-Уперше «Руський клуб» обрав свій постійний керівний орган 1870 року. Головою став крилошанин [[Кульчицький Йосиф|Йосиф Кульчицький]], заступником — [[Ковальський Василь Даміанович|Василь Ковальський]], секретарями — [[Білоус Федір Іванович|Федір Білоус]] і [[Крижановський Гавриїл|Гавриїл Крижанівський]]. Потім керівництво обирали щоразу на час нового періоду скликання сейму.
+Уперше «Руський клуб» обрав свій постійний керівний орган 1870 року. Головою став крилошанин [[Кульчицький Йосиф|Йосиф Кульчицький]], заступником — [[Ковальський Василь Даміанович|Василь Ковальський]], секретарями — [[Білоус Федір Іванович|Федір Білоус]] і [[Крижановський Гавриїл|Гавриїл Крижановський]]. Потім керівництво обирали щоразу на час нового періоду скликання сейму.
-До складу фракції належала більшість українських депутатів, але не всі. У 1861–1873 роках декілька селян належало до «Польського кола». Протоколи «Руського клубу» за 1871 р. показують, що перестали з'являтися на засідання прихильники порозуміння з поляками Юліян Лаврівський, Степан Качала, Іван Левицький, ще кілька послів. На знак протесту проти угоди народовців зі «станьчиками» (1890) восени 1892 року з «Руського клубу» вийшли москвофіли. 1894 року вони організували окрему фракцію на чолі з адвокатом Лонгином Рожанковським. 1897 р. троє представників Русько-Української Радикально партії відмовилися ввійти до складу клубу на чолі з К. Чеховичем.
+До складу фракції належала більшість українських депутатів, але не всі. У 1861—1873 роках декілька селян належало до «[[коло польське|Кола польського]]». Протоколи «Руського клубу» за 1871 р. показують, що перестали з'являтися на засідання прихильники порозуміння з поляками Юліян Лаврівський, Степан Качала, Іван Левицький, ще кілька послів. На знак протесту проти угоди народовців зі «станьчиками» (1890) восени 1892 року з «Руського клубу» вийшли москвофіли. 1894 року вони організували окрему фракцію на чолі з адвокатом Лонгином Рожанковським. 1897 р. троє представників Русько-Української Радикальної партії відмовилися ввійти до складу клубу на чолі з К. Чеховичем.
 Загалом мандати до Галицького сейму здобували 185 українців (267 мандатів). Крім того, 14 українців отримали мандати автоматично як вірилісти. Загальний ідейний і партійний поділ українських депутатів усіх скликань:
@@ Рядок 92: / Рядок 103: @@
 |}
 <br style="clear:both;"/>
-У таблиці не подано складу «Руського клубу» 1861–1869 років, оскільки політичний поділ тоді практично не існував або був дуже умовний і переважна більшість послів належала до москвофілів. Галицькі [[москвофіли]] підтримували ідеї [[консерватизм]]у (серед депутатів перших скликань було особливо багато священиків), [[панславізм]]у, [[антилібералізм]]у та зближення з [[Російська імперія|Росією]]. На початку XX століття москвофілів витіснили [[народовці]], які боролися за визнання національної ідентичності [[українці|українського народу]].
+У таблиці не подано складу «Руського клубу» 1861—1869 років, оскільки політичний поділ тоді практично не існував або був дуже умовний і переважна більшість послів належала до москвофілів. Галицькі [[москвофіли]] підтримували ідеї [[консерватизм]]у (серед депутатів перших скликань було особливо багато священиків), [[панславізм]]у, [[антилібералізм]]у та зближення з [[Російська імперія|Росією]]. На початку XX століття москвофілів витіснили [[народовці]], які боролися за визнання національної ідентичності [[українці|українського народу]].
 Соціяльна структура українських мандатів:
@@ Рядок 135: / Рядок 146: @@
 | [[I каденція Галицького сейму|I каденція]]
 | 1861-1867
-| rowspan=3 |[[Лєон Людвік Сапєґа]]
+| rowspan=3 |[[Леон Людвік Сапега]]
-| 11 квітня 1861–1867
+| 11 квітня 1861—1867
 |-
 | [[II каденція Галицького сейму|II каденція]]
@@ Рядок 149: / Рядок 160: @@
 | 03.1875-12.1875
 |-
-| [[Дідушицький Володимир|Володимир Дідушицький]]
+| [[Володимир Дідушицький]]
 | 7.03.1876-1876
 |-
 | rowspan=2 |[[IV каденція Галицького сейму|IV каденція]]
 | rowspan=2 |1877-1882
-| [[Людвік Водзіцкі]]
+| [[Людвік Водзицький]]
 | 1877-1880
 |-
-| rowspan=2|[[Миколай Зиблікевич|Миколай Зиблікєвіч]]
+| rowspan=2|[[Миколай Зиблікевич]]
 | 1880-1881
 |-
@@ Рядок 164: / Рядок 175: @@
 | 1882-1886
 |-
-| rowspan=2|[[Тарновскі Ян Дзєржислав|Ян Дзєржислав Тарновскі]]
+| rowspan=2|[[Ян Дзержислав Тарновський]]
 | rowspan=2|1886-1889
 |-
@@ Рядок 170: / Рядок 181: @@
 |  rowspan=2|1889-1895
 |-
-| [[Санґушко Евстахій Станіслав|Евстахій Станіслав Санґушко]]
+| [[Санґушко Евстахій Станіслав|Евстахій Станіслав Сангушко]]
 | 1890-1895
 |-
@@ Рядок 180: / Рядок 191: @@
 | rowspan=2 |[[VIII каденція Галицького сейму|VIII каденція]]
 | rowspan=2 |1901-1907
-| [[Анджей Потоцький|Анджей Казімєж Потоцький]]
+| [[Анджей Казімєж Потоцький]]
 | 1901-1902
 |-
@@ Рядок 192: / Рядок 203: @@
 | [[X каденція Галицького сейму|X каденція]]
 | 1913-1914
-| [[Ґолуховський Адам|Адам Ґолуховський]]
+| [[Адам Ґолуховський]]
 | 1913-1914
 |-
@@ Рядок 219: / Рядок 230: @@
 == Література ==
-* ''Кульчицкий В. С.'' Галицкий сейм в системе колониального аппарата Австро-Венгрии. — М., 1953.
-* ''[[Аркуша Олена Георгіївна|Аркуша О.]]'' Українське представництво в Галицькому сеймі (1889–1901). — Львів, 1997.
 * ''Аркуша О. Г.'' Галицький крайовий сейм // [[Енциклопедія історії України]]. — Т. 2. — К., 2005. — С. 31—32.
+* ''[[Аркуша Олена Георгіївна|Аркуша О.]]'' Українське представництво в Галицькому сеймі (1889—1901). — Львів, 1997.
-* ''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. — 228 с. ISBN 978-966-486-089-2
+* ''Чорновол І.'' 199 депутатів Галицького сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: Тріада плюс, 2010. — 228 с. — ISBN 978-966-486-089-2.
-* [http://zbruc.eu/node/14847  ''Олександр Стефанович.'' В якім напрямі має йти праця наших віч і послів // Дїло, 31.10.1913]
+* [http://zbruc.eu/node/14847  ''Олександр Стефанович.'' В якім напрямі має йти праця наших віч і послів // Дїло, 31.10.1913].
+* ''Кульчицкий В. С.'' Галицкий сейм в системе колониального аппарата Австро-Венгрии. — М., 1953. {{ref-ru}}
+== Посилання ==
+* ''О.&nbsp;Г.&nbsp;Аркуша''. [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Vyborcha_sejmova Виборча сеймова ординація для Галичини] // {{ЕІУ|1|501}}
 {{Королівство Галичини та Володимирії}}
+[[Категорія:Галицький сейм|*]]
 [[Категорія:Історичні парламенти]]
 [[Категорія:Королівство Галичини та Володимирії]]

Галицький сейм: відмінності між версіями

Версія за 20:21, 30 листопада 2016

Зміст

Попередник — Галицький становий сейм

Створення

Вибори

Структура

«Руський клуб», українські посли

Каденції, маршалки Галицького сейму

Див. також

Примітки

Література

Посилання

Навігаційне меню

Галицький сейм: відмінності між версіями

Версія за 20:21, 30 листопада 2016

Попередник — Галицький становий сейм

Створення

Вибори

Структура

«Руський клуб», українські посли

Каденції, маршалки Галицького сейму

Див. також

Примітки

Література

Посилання

Навігаційне меню

Пошук