Синестезія (стилістична фігура)

Синестезія (грец. synaesthesis — одночасне відчуття) — стилістична фігура, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій. Випливає із природної властивості людини переживати водночас враження, одержані від кількох органів чуття, що приводить до синтезу кількох відчуттів.

Найяскравіше синестезія проявилася у ліриці раннього П. Тичини — поета, схильного до «кольорового слуху» та «слухового кольору», здатного сприймати, скажімо, квінту як жовту густу барву тощо. Синтетичне взаємозумовлення цих чинників приводило до витворення одночасної «мальовничої музичності» як чільної ознаки «кларнетизму»: «За частоколом — / Зелений гімн»; «Мов золото-поколото, / Горить-тремтить ріка, / Як музика» тощо.

Ще одним яскравим прикладом є "Голосівки" Артюра Рембо:

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О, — про вас я нині б розповів:

А — чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп'яніле каяття або нестримний гнів;

У — жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —

Печать присвячених алхімії ночей;

О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

Література

• Циховська Е. Генеза синестетичних синтагм у літературному творі // Вісник Запорізького національного університету. Серія: Філологічні науки. - № 2. - 2009. - С.95-99.

Посилання

• Синестезія // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 396.