Польсько-литовська війна

Польсько-литовська війна
Війна за незалежність Литви
Парад польської кавалерії в Сейнах
Дата: Литовська історіографія: весна 1919 — 29 листопада 1920 Польська історіографія: 1 вересня — 7 жовтня 1920 Місце: Віленський край Результат: Перемога Польщі
Сторони
Польща (де-юре до 7 жовтня 1920; де-факто протягом всієї війни) Серединна Литва (з 12 жовтня 1920)	Литва
Командувачі
Адам Неневський Люціан Желіговський	Сільвястрас Жукаускас
Військові сили
Польські дані: 20.000 Литовські дані: 30.000	Польські дані: 8.000 Литовські дані: 7.000

Польсько-литовська війна 1920 року — збройний конфлікт між Польщею і Литвою через територіальні суперечки з привиду Віленського краю.

Під час наступу польської армії в союзі з частинами Симона Петлюри в Україні під час радянсько-польської війни радянський уряд уклав Московський договір про визнання незалежної литовської держави (зі столицею у м. Вільнюсі і великими територіями на південному сході від міста, включаючи Гродно, Ошмяни, Ліду) 12 липня 1920 року. 14 липня 1920 року Червона армія (3-й кавалерійський корпус Р. Гая) повторно зайняла м. Вільно, 19 липня — м. Гродно, однак формально передані Литві території контролювалися радянськими воєначальниками. Лише після евакуації червоних частин (26 серпня) у м. Вільно 28 серпня вступили литовські війська.

22 вересня польські війська розпочали новий наступ, що місцями супроводжувався сутичками між польськими та литовськими частинами. Після форсування річки Німан в районі міста Друскінінкай польські частини 25 вересня зайняли м. Гродно. Для запобігання подальших зіткнень під тиском військової контрольної комісії Ліги Націй в м.Сувалки 7 жовтня 1920 року був підписаний договір, що передбачав припинення бойових дій, обмін полоненими і демаркаційну лінію, що розмежовує литовські та польські території. Отже, більша частина Віленського краю опинялася під контролем Литви.

Договір мав вступити в дію 10 жовтня 1920 року, але напередодні, 9 жовтня, польські війська 1-ї литовсько-білоруської дивізії генерала Люціана Желіговського зайняли м. Вільно. 12 жовтня Люціан Желіговський проголосив себе верховним правителем створеної ним же держави «Серединна Литва» (до проведення виборів в орган, повноважний вирішувати долю краю). Бойові дії на вимогу Ліги Націй були припинені після битв під Гедройцами (19 листопада) і Ширвінтами (21 листопада). Після цього Ліга Націй намагалася врегулювати конфлікт шляхом створення федерації (План Гіманса), але безрезультатно.

За резолюцією Віленського сейму, утвореного виборами 8 січня 1922 року, прийнятому 20 лютого 1922 року, і Акту возз'єднання Віленського краю, прийнятого Установчим сеймом у Варшаві 22 березня 1922 року, Віленський край в односторонньому порядку увійшов до складу Польщі.

Литва визнала анексію Віленського краю Польщею тільки 1937 року. 10 жовтня 1939 року, після ліквідації Польської держави, СРСР повернув Вільно (частина Віленського краю) незалежній Литві. У жовтні 1940 року до складу Литви була передана частина Віленського краю та частина території БРСР.

Див. також

• Список війн XX століття