Бугаївка (Ізюмський район): відмінності між версіями

село Бугаївка
Країна	Україна
Область	Харківська область
Район	Ізюмський район
Громада	Куньєвська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA63040110030022392
Облікова картка	Бугаївка
Основні дані
Засноване	1728
Населення	1245
Площа	2,37 км²
Густота населення	525,32 осіб/км²
Поштовий індекс	64320
Телефонний код	+380 5743
Географічні дані
Географічні координати	49°28′25″ пн. ш. 37°22′34″ сх. д. / 49.47361° пн. ш. 37.37611° сх. д.Координати: 49°28′25″ пн. ш. 37°22′34″ сх. д. / 49.47361° пн. ш. 37.37611° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	147 м
Водойми	р. Мокрий Ізюмець
Найближча залізнична станція	Закомельська
Відстань до; залізничної станції	18 км
Місцева влада
Адреса ради	64320, Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Бугаївка, пл. Центральна, 10
Сільський голова	Дикань Олександр Вікторович
Карта
	Бугаївка
	Бугаївка
Мапа
	Бугаївка у Вікісховищі

Інтерактивний перегляд історії

(Переглянути усі неперевірені зміни)

[перевірена версія]

[очікує на перевірку]

← Попереднє редагування

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Поточна версія на 10:10, 18 квітня 2023

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бугаївка.

Буга́ївка — село в Україні, у Куньєвській сільській громаді Ізюмського району Харківської області. Населення становить 1245 осіб.

Географія

Село Бугаївка розміщене майже на межі лісостепу і степу, на хвилястій рівнині, де переходить Придніпровська низовина в Оксько-Донську, у широкій долині Мокрого Ізюмця, нижче за течією на відстані 3 км розташоване село Боголюбівка. Річка в цьому місці пересихає, на ній кілька загат.

Відстань до Харкова 120 км, до найближчої залізничної станції Закомельська — 18 км, до Ізюма — 50 км.

Історія

Заснування села

Початково це село називалося, як "Ізюмець"^[1]. В «Історико-статистичному описі Харківської єпархії» Філарета є таке свідчення: В ревизской сказке 1732 года сказано, что «Кунье – Михаила Константиновича Захаржевского, поселено тому сорок лет (следовательно в 1692 году) на пожалованной Полковнику Захаржевскому земле», а Изюмец или «Изюмовка» - того же Захаржевского – «поселена четыре года тому назад»»^[2]. Отже, датою заснування є 1728 рік.

Перші поселенці села

В давнину через територію села проходив один із головних шляхів татарських набігів на українські та російські землі — Муравський шлях, який розділявся на два — Ізюмський та Кальміуський шляхи. Серед населення села Бугаївка і досі існує легенда щодо назви села: нібито багатий козак Бугай (Бугайов) був одним із перших поселенців цього населеного пункту. Назва не змінювалася, хоча в «Географічному словнику Російської імперії» (1863 рік видання) зазначена подвійна назва села — Бугаївка-Ізюмець. В архівних документах зазначено, що в 1800 році в Бугаївці було 211 дворів і 1893 жителі. Поселенці були переважно з Правобережної України, які тікали від польського гноблення, так звані «черкаси». Козаки з'їжджалися цілими сім'ями. Царський уряд заохочував такі переселення і звільняв від сплати податків та від панщини на 10 років. Для цього у поселенні закопувався дубовий стовп, у якому просвердлювали 10 отворів. Щороку один отвір забивався кілком, що означало зменшення волі на один рік.

Першою заселялася територія сучасного центру села — Слобода. Потім східна частина долини — Москалівка. На східній частині села оселялися росіяни, які вели сторожову службу за кілометр північніше Бугаївки. На бугрі було споруджене земляне укріплення, вирито глибокий колодязь. Дозорці спостерігали і при виявлені небезпеки подавали димовий сигнал, а самі готувалися до сутички з ворогом. Залишки таких укріплень збереглися й до наших днів. У самій слободі, навколо садиби поміщика Дмитра Андрійовича Донця-Захаржевського, було споруджено земельний рів і обладнано укріплення. Залишки рову збереглися на схід від села.

Одночасно зі слободою заселялася західна частина села — Міщанка. На цій частині села жили переважно торговці, вони збудували цегельню, повідкривали перші крамниці. У 1742 році був побудований дерев'яний храм Святого Іоанна Богослова (2 грудня 2005 року храм був відкритий повторно).

Південна сторона заселялася значно пізніше. Дно долини (навпроти Міщанки) було заболоченим, і городи людей підходили аж до болота. Тільки в середині XVIII століття почали заселятися за болотом. Та частина села отримала згодом назву Заболотівка. Довгий час там було усього одне подвір'я. За тих часів село належало генералу Д. М. Донець-Захаржевському. Генерал мав понад 20000 десятин угідь, де зараз розміщені села Бугаївка, Чистоводівка, Куньє, Олександрівка, аж до земель Волохового Яру. У 1840 році за наказом поміщика було збудовано кам'яну церкву на честь Охтирської ікони Божої Матері. Існує легенда стосовно будівництва цієї церкви. Дружина поміщика виряджала сина на навчання до Харкова і благословляла його іконою Охтирської Божої Матері. Син не дуже дорожив іконою і загубив її, навіть не пам'ятаючи де. Коли він признався матері, вона розхвилювалася і запропонувала іншу, але син відмовився. По дорозі, у районі села Бригадирівка, серед степу коні чогось понесли воза. На одному з поворотів панич вилетів з воза, кілька разів перекинувся, дістав незначні поранення. Кучер, який намотав віжки на руку, ледь не позбувся її. Коні повернулися додому вночі з самим дишлом і порваною збруєю. Батько послав верхових на розшуки сина та і сам виїхав бричкою. Під ранок таки відшукав сина. Набожна мати прийшла до висновку, що то Бог покарав сина за недбале ставлення до ікони. Кілька днів замолювала гріхи у каплиці, і в неї визріла думка: «Раз Бог покарав сина, але не до смерті та й не дуже покалічився, то в дяку за це треба побудувати храм Божий». Церкву будували два роки, а під нею був проритий підземний хід, який виходив до Трутового Яру, на іншу сторону села. Загинув генерал у Бугаївці в 1872 році від рук підкупленого вбивці. В 1910-1914 церкву розширили.

Подальша історія села

В XVII–XVIII століттях в селі налічувалося 2500 чоловік. У 1893 році — 211 дворів. В другій половині XIX століття на землях Бугаївки були поміщицькі економії Кандиби, Пасіки, Кондратської, Кузнєцова. На той час з'явилася нова категорія робітників — наймити-строковики, що наймалися на весь строк сіяти, доглядати посіви, збирати врожай. Їм платили по 33-35 карбованців за сезон, який тривав від 25 березня до 1 жовтня для жінок і до 1 листопада для чоловіків. Всі наймити жили у панських казармах. Тривалість робочого дня — весь світловий день. Інші поміщики здавали свої землі в оренду — Бугаївці належало на той час понад 6000 угідь. Були побудовані цегельня (зруйновали у 1918 році), винокурний і селітровий заводи, паровий млин, олійниця (збереглася і діє донині), школа-семирічка, лікарня на 35 ліжок, був театр та тюрма («холодна»). Млин та олійниця належали поміщикові Скрипникові. Млин мав декілька цехів: борошномельний, крупорушний, а також сукновальню. Існували ятки Семікіна, Кобзаря, Носика. До середини 20-х років XX століття село було волосним центром. До складу Бугаївської волості входили села Чистоводівка, Боголюбівка, Олександрівка, Чорнобаївка, Розсохувате, Гороховатка, Голубівка. До революції входила і Федорівка, а потім відкололася до Сенькова. У кожному хуторі був виборний, який мав при собі завжди печатку. Волостю керували старшина і писар. Землі Розсохуватого, Гороховатки, Голубівки поміщик Дмитро Захаржевський здав у банк. До революції у Бугаївці налічувалося 320 поміщицьких сімей та близько 180 селянських дворів.

Новітня історія села

Становлення радянської влади відбувалося у гострій боротьбі. Серед жителів села були як і прихильники Радянської влади, так і прихильники Директорії УНР. Керівником прихильників самостійності України був Скрипник Гаврило Семенович, торговець. У 1919 році на селі утворилася парторганізація. 9 січня 1920 року було створено волосний ревком. На початку травня у село увірвалися денікінці. На осиці були повішені комуністи Теницький Василь Мусійович, Ступак Дмитро Данилович і Сердюк Іван Терентійович. Згодом на селі з'явилася банда Калинки. 21 січня було обрано сільську раду, і з 20 чоловік організували загін самооборони від бандитизму. Застосувались заходи для відновлення занять у школі. У театрі, під виглядом вистав, відбувалися збори націоналістично спрямованих селян, але після розгрому Денікіна відверта пропаганда припинилася, а організатор зборів Гаврило Скрипник десь зник. На той час у селі налічувалося 398 дворів. У 1921 році закрилася церква. Приміщення церкви довгий час пустувало — навіть не було зачиненим. Всі надбання священиків зникли. А в 1926 році в переконструйованому приміщенні відкрився сільський клуб. Окрім клубу, у приміщенні знаходилося відділення РАГСу, бібліотека, у підвалі — пекарня, а згодом магазин. 1922 року у селі відкрилася лікувальна амбулаторія. В 1924 побудували новий млин, в 1930 році він був націоналізований, а в 1961 згорів. В 1926-1927 роках була хлібозаготівельна криза, селяни відмовлялися продавати зерно через зниження заготівельних цін. Подолання кризи сталінське керівництво бачило через суцільну колективізацію. У червні 1929 року була створена комуна «Незаможник», до якої входило 86 чоловік. За короткий термін осені цього року було розкуркулено в Бугаївці, на хуторах Розсохувате, Голубівці, Гороховатці, Залізнім Яру 62 сім'ї. Було створено 7 колгоспів.

Голод 1932-1933 років не оминув села. Типовою їжею в ті часи була так звана баланда, яку варили з картопляних лушпайок, мерзлого буряка та забілювали висівками. Кожен колгоспник обов'язково отримував миску такої юшки. Своїх дітей рятували тим, що вивозили на станцію Закомельську в надії, що їх там підберуть залізничники і відвезуть до Харкова десь до притулку. Із доповідної записки Ізюмського районного партійного комітету від 27 травня 1933 року секретарю облнаркому товаришу Шелехесу: «На сьогодні Ізюмському району лишилося ще засіяти 8000 га, а з закінченням посівів одразу переходимо до прополювання. Тут потрібно більше робочих рук, ніж на посівній, але із 118 колгоспників мало хто перебуває не у важкому стані. Нам потрібна термінова допомога…» Всього за даними, що збереглися, померло під час голоду 238 чоловік.

В передвоєнні роки ліквідували неписьменність, було відкрито бібліотеку, пекарню. Коли почалася війна, на фронт із Бугаївки пішло 500 чоловік, 280 загинуло. 11 хлопчиків і дівчат було відправлено до Німеччини на роботи. У 1941-1942 роках на території Бугаївки розміщалися частина 38 армії. Визволення села від окупантів було 4 лютого 1943 року.

В післявоєнні роки всі невеликі колгоспи було об'єднано в один — «Перемога», який у 1962 році перейменовано на «Восток».

Типова обрядовість

Навіть за комуністичних часів у селах Ізюмського району зберігалася народна обрядовість. Типовим обрядом були зажинки, або свято першого снопа. В основі обряду, як і колись, лишилася урочистість, оформлення початку жнив, в основі якого лежить народна традиція зажинків. Найпочесніша людина серпом скошувала оберемок колосся, з соломи спліталося перевесло, обкручували сніп і ставили в «червоному куточку» до нового урожаю. Після того, як перший сніп скошувався, рушали комбайни, машини. А ввечері колгоспники святкували день зажинків.

Село у сучасні часи

У 1982 році побудована нова двоповерхова школа, в якій навчаються діти із сіл Бугаївка, Сухий Яр, Розсохувате, Попасне, Підвисоке і Калинове. Всього 217 учнів. У селі є новий двоповерховий садок, який розрахований на 80 дітей. Сьогодні Бугаївська сільська рада — це майже 10600 га землі. Населені пункти: Бугаївка, Розсохувате, Попасне, Сухий Яр, Чорнобаївка. Окрім Чорнобаївки всі села газифіковані, мають вуличне освітлення. Значних природних водоймищ не має, але є багато ставків. Бугаївка розміщена в степовій зоні, але в балках збереглися острівці лісів, де ростуть дуби, клени, липи, дикі груші та яблуні-дички, береста. На узліссях росте терен, глід, шипшина. З трав поширені шипчак, тонконіг, горицвіт, пирій, подекуди ковила. З тварин водиться заєць, лисиця, вовк, крапчастий ховрах, сліпак, їжак, кріт, ласка, єнот, борсук, вепр, сарна. Із пташиного світу на території села водяться кібці, яструби, шуліки. За ініціативи СК «Восток» у 2000 році був укладений договір оренди землі на 283 га із Сподобівською сільською радою Шевченківського району, та в 2004 році — з Підвисочанською сільською радою Борівського району було приєднано 1575 га земель. На селі працюють аптека, мед амбулаторія, ветеринарна аптека, відділення зв'язку, ощадна каса, 2 продуктові магазини, 2 господарчі магазини, кафе, міні-пекарня, перукарня, «Салон краси». З 5 жовтня 2008 року на стадіоні села Бугаївка було започатковано футбольний турнір на кубок скрипаля О. С. Суботи^[3]

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1204 особи, з яких 569 чоловіків та 635 жінок^[4].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1234 особи^[5].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[6]:

Мова	Відсоток
українська	94,78 %
російська	4,42 %
білоруська	0,72 %

Економіка

Молочно-товарна, птахо-товарна і вівце-товарна ферми, машинно-тракторні майстерні.
ТОВ «Восток», сільськогосподарський кооператив (голова — Ровчак Андрій Яковлевич — Герой України).
«Аграрник», СП.

Об'єкти соціальної сфери

Навчально-виховний комплекс (Школа і дитячий садок).
Клуб.
Лікарня.

Пам'ятки

На території села знаходяться об'єкти природно-заповідного фонду: «Бугаївський» та «Круглий».
Церква Охтирської Ікони Божої Матері

Відомі люди

Александров Степан Васильович — український поет, автор поеми «Вовкулака»
Александров Володимир Степанович — український письменник, лікар, музикант, фольклорист, краєзнавець. Доктор медицини з 1859 року.
Павленко Андрій Якович — народився 11 березня 1928 року. Під час війни допомагав госпіталю доглядати за пораненими. В 1943 році добровільно служив у винищувальному батальйоні при Савинському РВ НКВС, брав участь у бойових операціях по знешкодженню диверсантів. Полковник у відставці. Брав участь у багатьох інтернаціональних місіях, має ряд державених нагород. Письменник, автор збірки віршів «Зорі для Бугаївки».
Субота Олексій Сидорович — скрипаль-самородок, народився у 1922 році. Ще навчаючись у місцевій школі, він організував музичний гурток. У 1942 закінчив військове училище і звідти потрапив на фронт. Через тяжкі поранення демобілізувався у 1943 році і працював у школі вчителем. З 1973 року йде працювати до колгоспу «Восток» інструктором зі спорту, згодом, разом з головою сільради Рівчаком А. Я. керують будівництвом стадіону, згодом споруджується і тир. У 2002 році Олексій Сидорович помер.^[7]

Див. також

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Харківська область)

Джерела

↑ http://etomesto.com/map-ukraine_trehverstka-kharkov/?x=37.379618&y=49.470244
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 вересня 2021. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ «Ізюмщина Краєзнавча», видавництво «Кроссроуд», Харків, 2009. Укладачі: П. Т. Журова, Ю. Ю. Шелест, В. М. Лисаченко, Н. В. Федосенко, К. В. Малютіна, Л. І. Щибря, Є. В. Гевліч, В. Е. Воронін, І. Г. Гончаренко. с 6-13(укр.)
↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Харківська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Харківська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
↑ Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
↑ «Ізюмщина Краєзнавча», видавництво «Кроссроуд», Харків, 2009. Укладачі: П. Т. Журова, Ю. Ю. Шелест, В. М. Лисаченко, Н. В. Федосенко, К. В. Малютіна, Л. І. Щибря, Є. В. Гевліч, В. Е. Воронін, І. Г. Гончаренко. с 13-14, 174(укр.)

Посилання

Погода в селі Бугаївка [Архівовано 25 травня 2022 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії Харківської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Харківщина Україна Слобідська Україна Географія

[1] ttp://etomesto.com/map-ukraine_trehverstka-kharkov/?x=37.379618&y=49.470244

[2] Архівована копія. Архів оригіналу за 27 вересня 2021. Процитовано 27 вересня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

[3] «Ізюмщина Краєзнавча», видавництво «Кроссроуд», Харків, 2009. Укладачі: П. Т. Журова, Ю. Ю. Шелест, В. М. Лисаченко, Н. В. Федосенко, К. В. Малютіна, Л. І. Щибря, Є. В. Гевліч, В. Е. Воронін, І. Г. Гончаренко. с 6-13(укр.)

[населення_1989-4] Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Харківська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001-5] Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Харківська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[населення_2001_мова-6] Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

[7] «Ізюмщина Краєзнавча», видавництво «Кроссроуд», Харків, 2009. Укладачі: П. Т. Журова, Ю. Ю. Шелест, В. М. Лисаченко, Н. В. Федосенко, К. В. Малютіна, Л. І. Щибря, Є. В. Гевліч, В. Е. Воронін, І. Г. Гончаренко. с 13-14, 174(укр.)

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 {{Otheruses|Бугаївка}}
-{{Село
+{{Село України
  | назва           = Бугаївка
- | область         = {{Хрк}}
+ | область         = [[Харківська область]]
  | район           = [[Ізюмський район]]
- | рада            = Бугаївська сільська рада
+ | громада         = [[Куньєвська сільська громада]]
  | код КОАТУУ      = 6322882001
  | розташування    =
  | mapx            =
  | mapy            =
- | засновано       = 1675
+ | засновано       = [[1728 в Україні|1728]]
  | населення       = 1245
  | територія       =
@@ Рядок 16: / Рядок 16: @@
  | ref-площа       =
  | щільність       = 525,32
  | поштовий індекс = 64320
  | телефонний код  = 5743
  | координати      = {{coord|49|28|25|N|37|22|34|E|scale:100000_region:UA|display=inline,title}}
    | lat_deg = 49 || lat_min = 28 || lat_sec = 25
@@ Рядок 24: / Рядок 24: @@
  | ref-висота      =
  | водойма         = р. [[Мокрий Ізюмець]]
- | адреса          = 64320, Харківська обл., Ізюмський р-н, с.Бугаївка, пл.Центральна,10, тел. 63-2-17
+ | адреса          = 64320, Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Бугаївка, пл. Центральна, 10
  | голова          = Дикань Олександр Вікторович
- | облікова картка = [http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=09.01.2009&rf7571=33236 Бугаївка]
+ | облікова картка = [http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rdat1=09.06.2009&rf7571=33236 Бугаївка]
  | прапор          =
  | герб            =
@@ Рядок 33: / Рядок 33: @@
  | відстань р      =
  | ref-відстань р  =
- | станція         =
+ | станція         = [[Закомельська]]
- | відстань ст     =
+ | відстань ст     = 18
- }}
+}}
+'''Буга́ївка''' — [[село]] в Україні, у [[Куньєвська сільська громада|Куньєвській сільській громаді]] [[Ізюмський район|Ізюмського району]] [[Харківська область|Харківської області]]. Населення становить 1245 осіб.
-'''Буга́ївка''' — [[село]] в Україні, [[Ізюмський район|Ізюмському районі]] [[Харківська область|Харківської області]].
-== Населення ==
+== Географія ==
+Село Бугаївка розміщене майже на межі лісостепу і степу, на хвилястій рівнині, де переходить Придніпровська низовина в Оксько-Донську, у широкій долині [[Мокрий Ізюмець|Мокрого Ізюмця]], нижче за течією на відстані 3 км розташоване село [[Жовтневе (Ізюмський район)|Боголюбівка]]. Річка в цьому місці пересихає, на ній кілька загат.
-Населення становить 1245 осіб.
+Відстань до [[Харків|Харкова]] 120 км, до найближчої залізничної станції [[Закомельська]] — 18 км, до [[Ізюм]]а — 50 км.
-== Орган місцевого самоврядування ==
-Бугаївська сільська рада. Голова Ровчак Андрій Яковлевич
-== Місцерозташування села ==
-Село Бугаївка розміщене майже на межі лісостепу і степу, на хвилястій рівнині, де переходить Придніпровська низовина в Оксько-Донську, в широкій долині [[Мокрий Ізюмець|Мокрого Ізюмця]]. Село є центром сільської ради. Відстань до Харкова 120 км, до найближчої залізничної станції Закомельська — 18 км, до Ізюма — 50 км. Землі межують із Шевченківським, Куп’янським, Борівським та Балакліївським районами.
 == Історія ==
+=== Заснування села ===
+Початково це село називалося, як "Ізюмець"<ref>http://etomesto.com/map-ukraine_trehverstka-kharkov/?x=37.379618&y=49.470244</ref>. В «Історико-статистичному описі Харківської єпархії» Філарета є таке свідчення: В ревизской сказке 1732 года  сказано, что «Кунье – Михаила Константиновича Захаржевского, поселено тому сорок лет (следовательно в 1692 году) на пожалованной Полковнику Захаржевскому земле», а Изюмец или «Изюмовка» - того же Захаржевского – «поселена четыре года тому назад»»<ref>{{Cite web |url=http://dalizovut.narod.ru/filaret/fila5_09.htm |title=Архівована копія |accessdate=27 вересня 2021 |archive-date=27 вересня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210927062640/http://dalizovut.narod.ru/filaret/fila5_09.htm }}</ref>. Отже, датою заснування є 1728 рік.
 === Перші поселенці села ===
-В давнину через територію села проходив один із головних шляхів татарських набігів на українські та російські землі — [[Муравський шлях]], який розділявся на два — [[Ізюмський шлях|Ізюмський]] та [[Кальміуський шлях|Кальміуський]] шляхи. Серед населення села Бугаївка і досі існує легенда щодо назви села: нібито багатий козак Бугайов був одним із перших поселенців цього населеного пункту. Назва не змінювалася, хоча в «Географічному словнику Російської імперії» (1863 рік видання) зазначена подвійна назва села — Бугаївка-Ізюмець. Село Бугаївка засноване в другій половині XVII століття. В архівних документах зазначено, що в [[1800]] році в Бугаївці було 211 дворів і 1893 жителі. Поселенці були переважно з Правобережної України, які тікали від польського гноблення, так звані черкаси. Козаки з'їжджалися цілими сім'ями. Царат заохочував такі переселення і звільняв від сплати податків та від панщини на 10 років. Для цього у поселенні закопувався дубовий стовп, у якому просвердлювали 10 отворів. Щороку один отвір забивався кілком, що означало зменшення волі на один рік.
+В давнину через територію села проходив один із головних шляхів татарських набігів на українські та російські землі — [[Муравський шлях]], який розділявся на два — [[Ізюмський шлях|Ізюмський]] та [[Кальміуський шлях]]и. Серед населення села Бугаївка і досі існує легенда щодо назви села: нібито багатий козак Бугай (Бугайов) був одним із перших поселенців цього населеного пункту. Назва не змінювалася, хоча в «Географічному словнику Російської імперії» (1863 рік видання) зазначена подвійна назва села — Бугаївка-Ізюмець. В архівних документах зазначено, що в [[1800]] році в Бугаївці було 211 дворів і 1893 жителі. Поселенці були переважно з Правобережної України, які тікали від польського гноблення, так звані «черкаси». Козаки з'їжджалися цілими сім'ями. Царський уряд заохочував такі переселення і звільняв від сплати податків та від панщини на 10 років. Для цього у поселенні закопувався дубовий стовп, у якому просвердлювали 10 отворів. Щороку один отвір забивався кілком, що означало зменшення волі на один рік.
-Першою заселялася територія сучасного центру села — Слобода. Потім східна частина долини — Москалівка. На східній частині села оселялися росіяни, які вели сторожову службу за кілометр північніше Бугаївки. На бугрі було споруджене земляне укріплення, вирито глибокий колодязь. Дозорці спостерігали і при виявлені небезпеки подавали димовий сигнал, а самі готувалися до сутички з ворогом. Залишки таких укріплень збереглися й до наших днів. У самій слободі, навколо садиби поміщика Дмитра Андрійовича Донця-Захаржевського, було споруджено земельний рів і обладнано укріплення. Залишки рову збереглися на схід від села.
-Одночасно зі слободою заселялася західна частина села – Міщанка. На цій частині села жили переважно торговці, вони збудували цегельню, повідкривали перші крамниці. У [[1742]] році був побудований дерев’яний храм Святого Іоанна Богослова ([[2 грудня]] [[2005]] року храм був відкритий повторно).
+Першою заселялася територія сучасного центру села — ''Слобода''. Потім східна частина долини — ''Москалівка''. На східній частині села оселялися росіяни, які вели сторожову службу за кілометр північніше Бугаївки. На бугрі було споруджене земляне укріплення, вирито глибокий колодязь. Дозорці спостерігали і при виявлені небезпеки подавали димовий сигнал, а самі готувалися до сутички з ворогом. Залишки таких укріплень збереглися й до наших днів. У самій слободі, навколо садиби поміщика [[Донець-Захаржевський Дмитро Андрійович|Дмитра Андрійовича Донця-Захаржевського]], було споруджено земельний рів і обладнано укріплення. Залишки рову збереглися на схід від села.
-Південна сторона заселялася значно пізніше. Дно долини (навпроти Міщанки) було заболоченим, і городи людей підходили аж до болота. Тільки в середині XVIII століття почали заселятися за болотом. Та частина села отримала згодом назву Заболотівка. Довгий час там було усього одне подвір'я. За тих часів село належало генералу Д. М. Донець-Захаржевському. Генерал мав понад 20000 десятин угідь, де зараз розміщені села Бугаївка, Чистоводівка, [[Куньє]], Олександрівка, аж до земель [[Волохів Яр|Волохового Яру]]. У [[1840]] році за наказом поміщика було збудовано кам'яна церква на честь Охтирської ікони Божої Матері. Існує легенда стосовна будівництва цієї церкви. Дружина поміщика виряджала сина на навчання до Харкова і благословляла його іконою Охтирської Божої Матері. Син не дуже дорожив іконою і загубив її, навіть не пам'ятаючи де. Коли він признався матері, вона розхвилювалася і запропонувала іншу, але син відмовився. По дорозі, в районі села [[Бригадирівка (Ізюмський район)|Бригадирівка]], серед степу коні чогось понесли воза. На одному з поворотів панич вилетів з воза, кілька разів перекинувся, дістав незначні поранення. Кучер, який намотав віжки на руку, ледь не позбувся її. Коні повернулися додому вночі з самим дишлом і порваною збруєю. Батько послав верхових на розшуки сина та і сам виїхав бричкою. Під ранок таки відшукав сина. Набожна мати прийшла до висновку, що то Бог покарав сина за недбале ставлення до ікони. Кілька днів замолювала гріхи у каплиці, і в неї визріла думка: «Раз Бог покарав сина, але не до смерті та й не дуже покалічився, то в дяку за це треба побудувати храм Божий». Церкву будували два роки, а під нею був проритий підземний хід, який виходив до Трутового Яру, на іншу сторону села. Загинув генерал у Бугаївці в [[1872]] році від рук підкупленого вбивці. В [[1910]]-[[1914]] церкву розширили.
+Одночасно зі слободою заселялася західна частина села — ''Міщанка''. На цій частині села жили переважно торговці, вони збудували цегельню, повідкривали перші крамниці. У [[1742]] році був побудований дерев'яний храм Святого Іоанна Богослова ([[2 грудня]] [[2005]] року храм був відкритий повторно).
+Південна сторона заселялася значно пізніше. Дно долини (навпроти Міщанки) було заболоченим, і городи людей підходили аж до болота. Тільки в середині XVIII століття почали заселятися за болотом. Та частина села отримала згодом назву ''Заболотівка''. Довгий час там було усього одне подвір'я. За тих часів село належало генералу Д. М. Донець-Захаржевському. Генерал мав понад 20000 десятин угідь, де зараз розміщені села Бугаївка, Чистоводівка, [[Куньє]], Олександрівка, аж до земель [[Волохів Яр|Волохового Яру]]. У [[1840]] році за наказом поміщика було збудовано кам'яну церкву на честь Охтирської ікони Божої Матері. Існує легенда стосовно будівництва цієї церкви. Дружина поміщика виряджала сина на навчання до Харкова і благословляла його іконою Охтирської Божої Матері. Син не дуже дорожив іконою і загубив її, навіть не пам'ятаючи де. Коли він признався матері, вона розхвилювалася і запропонувала іншу, але син відмовився. По дорозі, у районі села [[Бригадирівка (Ізюмський район)|Бригадирівка]], серед степу коні чогось понесли воза. На одному з поворотів панич вилетів з воза, кілька разів перекинувся, дістав незначні поранення. Кучер, який намотав віжки на руку, ледь не позбувся її. Коні повернулися додому вночі з самим дишлом і порваною збруєю. Батько послав верхових на розшуки сина та і сам виїхав бричкою. Під ранок таки відшукав сина. Набожна мати прийшла до висновку, що то Бог покарав сина за недбале ставлення до ікони. Кілька днів замолювала гріхи у каплиці, і в неї визріла думка: «Раз Бог покарав сина, але не до смерті та й не дуже покалічився, то в дяку за це треба побудувати храм Божий». Церкву будували два роки, а під нею був проритий підземний хід, який виходив до Трутового Яру, на іншу сторону села. Загинув генерал у Бугаївці в [[1872]] році від рук підкупленого вбивці. В [[1910]]-[[1914]] церкву розширили.
 === Подальша історія села ===
-В [[XVII]]-[[XVIII]] століттях в селі налічувалося 2500 чоловік. У [[1893]] році – 211 дворів. В другій половині [[XIX]] століття на землях Бугаївки були поміщицькі економії Кандиби, Пасіки, Кондратської, Кузнєцова. На той час з’явилася нова категорія робітників – наймити-строковики, що наймалися на весь строк сіяти, доглядати посіви, збирати врожай. Їм платили по 33-35 карбованців за сезон, який тривав від 25 березня до 1 жовтня для жінок і до 1 листопада для чоловіків. Всі наймити жили у панських казармах. Тривалість робочого дня – весь світловий день. Інші поміщики здавали свої землі в оренду – Бугаївці належало на той час понад 6000 угідь. Були побудовані цегельня (зруйновали у [[1918]] році), винокурний і селітровий заводи, паровий млин, олійниця (збереглася і діє донині), школа-семирічка, лікарня на 35 ліжок, був театр та тюрма («холодна»). Млин та олійниця належали поміщикові Скрипникові. Млин мав декілька цехів: борошномельний, крупорушний, а також сукновальню. Існували ятки Семікіна, Кобзаря, Носика. До середини 20-х років ХХ століття село було волосним центром. До складу Бугаївської волості входили села [[Чистоводівка]], [[Жовтневе (Ізюмський район)|Жовтневе]], [[Олександрівка (Ізюмський район)|Олександрівка]], [[Чорнобаївка (Ізюмський район)|Чорнобаївка]], [[Розсохувате (Ізюмський район)|Розсохувате]], [[Гороховатка (село)|Гороховатка]],  [[Голубівка (Борівський район)|Голубівка]]. До революції входила і [[Федорівка (Ізюмський район)|Федорівка]], а потім відкололася до Сенькова. У кожному хуторі був виборний, який мав при собі завжди печатку. Волостю керували старшина і писар. Землі Розсохуватого, Гороховатки, Голубівки поміщик Дмитро Захаржевський здав у банк. До революції у Бугаївці налічувалося 320 поміщицьких сімей та близько 180 селянських дворів.
+В [[XVII]]–[[XVIII століття]]х в селі налічувалося 2500 чоловік. У [[1893]] році — 211 дворів. В другій половині [[XIX століття]] на землях Бугаївки були поміщицькі економії Кандиби, Пасіки, Кондратської, Кузнєцова. На той час з'явилася нова категорія робітників — наймити-строковики, що наймалися на весь строк сіяти, доглядати посіви, збирати врожай. Їм платили по 33-35 карбованців за сезон, який тривав від 25 березня до 1 жовтня для жінок і до 1 листопада для чоловіків. Всі наймити жили у панських казармах. Тривалість робочого дня — весь світловий день. Інші поміщики здавали свої землі в оренду — Бугаївці належало на той час понад 6000 угідь. Були побудовані цегельня (зруйновали у [[1918]] році), винокурний і селітровий заводи, паровий млин, олійниця (збереглася і діє донині), школа-семирічка, лікарня на 35 ліжок, був театр та тюрма («холодна»). Млин та олійниця належали поміщикові Скрипникові. Млин мав декілька цехів: борошномельний, крупорушний, а також сукновальню. Існували ятки Семікіна, Кобзаря, Носика. До середини 20-х років XX століття село було волосним центром. До складу Бугаївської волості входили села [[Чистоводівка]], [[Жовтневе (Ізюмський район)|Боголюбівка]], [[Олександрівка (Ізюмський район)|Олександрівка]], [[Чорнобаївка (Ізюмський район)|Чорнобаївка]], [[Розсохувате (Ізюмський район)|Розсохувате]], [[Гороховатка (село)|Гороховатка]], [[Голубівка (Борівський район)|Голубівка]]. До революції входила і [[Федорівка (Ізюмський район)|Федорівка]], а потім відкололася до Сенькова. У кожному хуторі був виборний, який мав при собі завжди печатку. Волостю керували старшина і писар. Землі Розсохуватого, Гороховатки, Голубівки поміщик Дмитро Захаржевський здав у банк. До революції у Бугаївці налічувалося 320 поміщицьких сімей та близько 180 селянських дворів.
 === Новітня історія села ===
 Становлення радянської влади відбувалося у гострій боротьбі. Серед жителів села були як і прихильники Радянської влади, так і прихильники Директорії [[УНР]]. Керівником прихильників самостійності України був Скрипник Гаврило Семенович, торговець.
-У [[1919]] році на селі утворилася парторганізація. [[9 січня]] [[1920]] року було створено волосний ревком. На початку травня у село увірвалися денікінці. На осиці були повішені комуністи Теницький Василь Мусійович, Ступак Дмитро Данилович і Сердюк Іван Терентійович. Згодом на селі з’явилася банда Калинки. [[21 січня]] було обрано сільську раду, і з 20 чоловік організували загін самооборони від бандитизму. Застосувались заходи для відновлення занять у школі. У театрі, під виглядом вистав, відбувалися збори націоналістично спрямованих селян, але після розгрому [[Денікін Антон Іванович|Денікіна]] відверта пропаганда припинилася, а організатор зборів Гаврило Скрипник десь зник. На той час у селі налічувалося 398 дворів. У [[1921]] році закрилася церква. Приміщення церкви довгий час пустувало – навіть не було зачиненим. Всі надбання священників зникли. А в [[1926]] році в переконструйованому приміщенні відкрився сільський клуб. Окрім клубу, в приміщенні знаходилося відділення РАГСу, бібліотека, у підвалі – пекарня, а згодом магазин. [[1922]] року у селі відкрилася лікувальна амбулаторія. В [[1924]] побудовали новий млин, в [[1930]] році він був націоналізований, а в [[1961]] згорів. В [[1926]]-[[1927]] роках була [[Хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр.|хлібозаготівельна криза]], селяни відмовлялися продавати зерно через зниження заготівельних цін. Подолання кризи сталінське керівництво бачило через суцільну колективізацію. У червні [[1929]] року була створена комуна «Незаможник», до якої входило 86 чоловік. За короткий термін осені цього року було розкуркулено в Бугаївці, на хуторах Розсохувате, Голубівці, Гороховатці, Залізнім Яру 62 сім’ї. Було створено 7 колгоспів.
+У [[1919]] році на селі утворилася парторганізація. [[9 січня]] [[1920]] року було створено волосний ревком. На початку травня у село увірвалися денікінці. На осиці були повішені комуністи Теницький Василь Мусійович, Ступак Дмитро Данилович і Сердюк Іван Терентійович. Згодом на селі з'явилася банда Калинки. [[21 січня]] було обрано сільську раду, і з 20 чоловік організували загін самооборони від бандитизму. Застосувались заходи для відновлення занять у школі. У театрі, під виглядом вистав, відбувалися збори націоналістично спрямованих селян, але після розгрому [[Денікін Антон Іванович|Денікіна]] відверта пропаганда припинилася, а організатор зборів Гаврило Скрипник десь зник. На той час у селі налічувалося 398 дворів. У [[1921]] році закрилася церква. Приміщення церкви довгий час пустувало — навіть не було зачиненим. Всі надбання священиків зникли. А в [[1926]] році в переконструйованому приміщенні відкрився сільський клуб. Окрім клубу, у приміщенні знаходилося відділення РАГСу, бібліотека, у підвалі — пекарня, а згодом магазин. [[1922]] року у селі відкрилася лікувальна амбулаторія. В [[1924]] побудували новий млин, в [[1930]] році він був націоналізований, а в [[1961]] згорів. В [[1926]]-[[1927]] роках була [[Хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр.|хлібозаготівельна криза]], селяни відмовлялися продавати зерно через зниження заготівельних цін. Подолання кризи сталінське керівництво бачило через суцільну колективізацію. У червні [[1929]] року була створена комуна «Незаможник», до якої входило 86 чоловік. За короткий термін осені цього року було розкуркулено в Бугаївці, на хуторах Розсохувате, Голубівці, Гороховатці, Залізнім Яру 62 сім'ї. Було створено 7 колгоспів.
-Голод [[1932]]-[[1933]] років не оминув села. Типовою їжею в ті часи була так звана баланда, яку варили з картопляних лушпайок, мерзлого буряка та забілювали висівками. Кожен колгоспник обов’язково отримував миску такої юшки. Своїх дітей рятували тим, що вивозили на станцію Закомельську в надії, що їх там підберуть залізничники і відвезуть до Харкова десь до притулку. Із доповідної записки Ізюмського районного партійного комітету від [[27 травня]] [[1933]] року секретарю облнаркому товаришу Шелехесу: «На сьогодні Ізюмському району лишилося ще засіяти 8000 га, а з закінченням посівів одразу переходимо до прополювання. Тут потрібно більше робочих рук, ніж на посівній, але із 118 колгоспників мало хто перебуває не у важкому стані. Нам потрібна термінова допомога…» Всього за даними, що збереглися, померло під час голоду 238 чоловік.
+Голод [[1932]]-[[1933]] років не оминув села. Типовою їжею в ті часи була так звана баланда, яку варили з картопляних лушпайок, мерзлого буряка та забілювали висівками. Кожен колгоспник обов'язково отримував миску такої юшки. Своїх дітей рятували тим, що вивозили на станцію Закомельську в надії, що їх там підберуть залізничники і відвезуть до Харкова десь до притулку. Із доповідної записки Ізюмського районного партійного комітету від [[27 травня]] [[1933]] року секретарю облнаркому товаришу Шелехесу: «На сьогодні Ізюмському району лишилося ще засіяти 8000 га, а з закінченням посівів одразу переходимо до прополювання. Тут потрібно більше робочих рук, ніж на посівній, але із 118 колгоспників мало хто перебуває не у важкому стані. Нам потрібна термінова допомога…» Всього за даними, що збереглися, померло під час голоду 238 чоловік.
 В передвоєнні роки ліквідували неписьменність, було відкрито бібліотеку, пекарню. Коли почалася війна, на фронт із Бугаївки пішло 500 чоловік, 280 загинуло. 11 хлопчиків і дівчат було відправлено до Німеччини на роботи. У [[1941]]-[[1942]] роках на території Бугаївки розміщалися частина 38 армії. Визволення села від окупантів було [[4 лютого]] [[1943]] року.
-В післявоєнні роки всі невеликі колгоспи було об’єднано в один - «Перемога», який у [[1962]] році перейменовано на «Восток».
+В післявоєнні роки всі невеликі колгоспи було об'єднано в один — «Перемога», який у [[1962]] році перейменовано на «Восток».
 ==== Типова обрядовість ====
-Навіть за комуністичних часів у селах [[Ізюмський район|Ізюмського району]] зберігалася народна обрядовість. Типовим обрядом були зажинки, або свято першого снопа. В основі обряду, як і колись, лишилася урочистість, оформлення початку жнив, в основі якого лежить народна традиція зажинків. Найпочесніша людина серпом скошувала оберемок колосся, з соломи спліталося перевесло, обкручували сніп і ставили в «червоному куточку» до нового урожаю. Після того, як перший сніп скошувався, рушали комбайни, машини. А ввечері колгоспники святкували день зажинків.
+Навіть за комуністичних часів у селах [[Ізюмський район|Ізюмського району]] зберігалася народна обрядовість. Типовим обрядом були зажинки, або свято першого снопа. В основі обряду, як і колись, лишилася урочистість, оформлення початку жнив, в основі якого лежить народна традиція [[зажинки|зажинків]]. Найпочесніша людина серпом скошувала оберемок колосся, з соломи спліталося перевесло, обкручували сніп і ставили в «[[червоний куток|червоному куточку]]» до нового урожаю. Після того, як перший сніп скошувався, рушали комбайни, машини. А ввечері колгоспники святкували день зажинків.
 === Село у сучасні часи ===
-В [[1982]] році побудована нова двоповерхова школа в якій навчаються діти із сіл Бугаївка, [[Сухий Яр (Ізюмський район)|Сухий Яр]], [[Розсохувате (Ізюмський район)|Розсохувате]], [[Попасне (Ізюмський район)|Попасне]],  [[Підвисоке (Ізюмський район)|Підвисоке]] і [[Калинове (Борівський район)|Калинове]]. Всього 217 учнів. У селі є новий двоповерховий садок, який розрахований на 80 дітей. Сьогодні Бугаївська сільська рада – це майже 10600 га землі. Населені пункти: Бугаївка, Розсохувате, Попасне, Сухий Яр, Чорнобаївка. Окрім Чорнобаївки всі села газифіковані, мають вуличне освітлення. На території села знаходяться об’єкти природно-заповідного фонду: «Бугаївський» та «Круглий». Значних природних водоймищ не має, але є багато ставків. Бугаївка розміщена в степовій зоні, але в балках збереглися острівці лісів, де ростуть дуби, клени, липи, дикі груші та яблуні-дички, береста. На узліссях росте терен, глід, шипшина. З трав поширені шипчак, тонконіг, горицвіт, пирій, подекуди ковила. З тварин водиться заєць, лисиця, вовк, крапчастий ховрах, сліпак, їжак, кріт, ласка, єнот, борсук. Із пташиного світу на території села водяться кібці, яструби, шуліки. За ініціативи СК «Восток» у [[2000]] році був укладений договір оренди землі на 283 га із [[Сподобівка|Сподобівською]] сільською радою [[Шевченківський район (Харківська область)|Шевченківського району]], та в [[2004]] році – з Підвисочанською сільською радою Борівського району було приєднано 1575 га земель.
+У [[1982]] році побудована нова двоповерхова школа, в якій навчаються діти із сіл Бугаївка, [[Сухий Яр (Ізюмський район)|Сухий Яр]], [[Розсохувате (Ізюмський район)|Розсохувате]], [[Попасне (Ізюмський район)|Попасне]], [[Підвисоке (Ізюмський район)|Підвисоке]] і [[Калинове (Борівський район)|Калинове]]. Всього 217 учнів. У селі є новий двоповерховий садок, який розрахований на 80 дітей. Сьогодні Бугаївська сільська рада — це майже 10600 га землі. Населені пункти: Бугаївка, Розсохувате, Попасне, Сухий Яр, Чорнобаївка. Окрім Чорнобаївки всі села газифіковані, мають вуличне освітлення. Значних природних водоймищ не має, але є багато ставків. Бугаївка розміщена в степовій зоні, але в балках збереглися острівці лісів, де ростуть дуби, клени, липи, дикі груші та яблуні-дички, береста. На узліссях росте терен, глід, шипшина. З трав поширені шипчак, тонконіг, горицвіт, пирій, подекуди ковила. З тварин водиться заєць, лисиця, вовк, крапчастий ховрах, сліпак, їжак, кріт, ласка, єнот, борсук, вепр, сарна. Із пташиного світу на території села водяться кібці, яструби, шуліки. За ініціативи СК «Восток» у [[2000]] році був укладений договір оренди землі на 283 га із [[Сподобівка|Сподобівською]] сільською радою [[Шевченківський район (Харківська область)|Шевченківського району]], та в [[2004]] році — з Підвисочанською сільською радою Борівського району було приєднано 1575 га земель.
-На селі працюють аптека, мед амбулаторія, ветеринарна аптека, відділення зв'язку, ощадна каса, 2 продуктові магазини, 2 господарчі магазини, кафе, міні-пекарня, перукарня, «Салон краси». З 5 жовтня [[2008]] року на стадіоні села Бугаївка було започатковано футбольний турнір на кубок скрипаля О.С. Суботи<ref> "Ізюмщина Краєзнавча", видавництво "Кроссроуд", Харків, 2009. Укладачі: П.Т. Журова, Ю.Ю. Шелест, В.М. Лисаченко, Н.В. Федосенко, К.В. Малютіна, Л.І. Щибря, Є.В. Гевліч, В.Е. Воронін, І.Г. Гончаренко. с 6-13{{ref-uk}}</ref>
+На селі працюють аптека, мед амбулаторія, ветеринарна аптека, відділення зв'язку, ощадна каса, 2 продуктові магазини, 2 господарчі магазини, кафе, міні-пекарня, перукарня, «Салон краси». З 5 жовтня [[2008]] року на стадіоні села Бугаївка було започатковано футбольний турнір на кубок скрипаля О.&nbsp;С.&nbsp;Суботи<ref>«Ізюмщина Краєзнавча», видавництво «Кроссроуд», Харків, 2009. Укладачі: П.&nbsp;Т.&nbsp;Журова, Ю.&nbsp;Ю.&nbsp;Шелест, В.&nbsp;М.&nbsp;Лисаченко, Н.&nbsp;В.&nbsp;Федосенко, К.&nbsp;В.&nbsp;Малютіна, Л.&nbsp;І.&nbsp;Щибря, Є.&nbsp;В.&nbsp;Гевліч, В.&nbsp;Е.&nbsp;Воронін, І.&nbsp;Г.&nbsp;Гончаренко. с 6-13{{ref-uk}}</ref>
+== Населення ==
+Згідно з [[Перепис населення УРСР (1989)|переписом УРСР 1989 року]] чисельність наявного населення села становила 1204 особи, з яких 569 чоловіків та 635 жінок<ref name="населення 1989"/>.
+За [[Перепис населення України (2001)|переписом населення України 2001 року]] в селі мешкали 1234 особи<ref name="населення 2001"/>.
+=== Мова ===
+Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року<ref name="населення 2001 мова"/>:
+{| class="standard"
+|-
+! Мова || Відсоток
+|-
+| [[українська мова|українська]]
+| align="right"| 94,78 %
+|-
+| [[російська мова в Україні|російська]]
+| align="right"| 4,42 %
+|-
+| [[білоруська мова в Україні|білоруська]]
+| align="right"| 0,72 %
+|}
+== Економіка ==
+* Молочно-товарна, птахо-товарна і вівце-товарна ферми, машинно-тракторні майстерні.
+* ТОВ «Восток», сільськогосподарський кооператив (голова — [[Ровчак Андрій Яковлевич]] — [[Герой України]]).
+* «Аграрник», СП.
+== Об'єкти соціальної сфери ==
+* Навчально-виховний комплекс (Школа і дитячий садок).
+* Клуб.
+* Лікарня.
+== Пам'ятки ==
+* На території села знаходяться об'єкти природно-заповідного фонду: «[[Бугаївський заказник|Бугаївський]]» та «[[Круглий заказник|Круглий]]».
+* Церква Охтирської Ікони Божої Матері
 === Відомі люди ===
-* [[Александров Степан Васильович]] – український поет, автор поеми «Вовкулака»
+* [[Александров Степан Васильович]] — український поет, автор поеми «Вовкулака»
-* [[Александров Володимир Степанович]] – український [[письменник]], лікар, музикант, фольклорист, краєзнавець. Доктор медицини з [[1859]] року.
+* [[Александров Володимир Степанович]] — український [[письменник]], лікар, музикант, фольклорист, краєзнавець. Доктор медицини з [[1859]] року.
-* Павленко Андрій Яковлевич – народився [[11 березня]] [[1928]] року. Під час війни допомагав госпіталю доглядати за пораненими. В [[1943]] році добровільно служив у винищувальному батальйоні при [[Савинці (смт)|Савинському]] РВ [[НКВС]], брав участь у бойових операціях по знешкодженню диверсантів. Полковник у відставці. Брав участь у багатьох інтернаціональних місіях, має ряд державених нагород. Письменник, автор збірки віршів «Зорі для Бугаївки».
+* Павленко Андрій Якович — народився [[11 березня]] [[1928]] року. Під час війни допомагав госпіталю доглядати за пораненими. В [[1943]] році добровільно служив у винищувальному батальйоні при [[Савинці (смт)|Савинському]] РВ [[НКВС]], брав участь у бойових операціях по знешкодженню диверсантів. Полковник у відставці. Брав участь у багатьох інтернаціональних місіях, має ряд державених нагород. Письменник, автор збірки віршів «Зорі для Бугаївки».
-* Субота Олексій Сидорович – скрипаль-самородок, народився у [[1922]] році. Ще навчаючись у місцевій школі, він організував музичний гурток. У [[1942]] закінчив військове училище і звідти потрапив на фронт. Через тяжкі поранення демобілізувався у 1943 році і працював у школі вчителем. З [[1973]] року йде працювати до колгоспу «Восток» інструктором зі спорту, згодом, разом з головою сільради Рівчаком А. Я. керують будівництвом стадіону, згодом споруджується і тир. У [[2002]] році Олексій Сидорович помер. <ref> "Ізюмщина Краєзнавча", видавництво "Кроссроуд", Харків, 2009. Укладачі: П.Т. Журова, Ю.Ю. Шелест, В.М. Лисаченко, Н.В. Федосенко, К.В. Малютіна, Л.І. Щибря, Є.В. Гевліч, В.Е. Воронін, І.Г. Гончаренко. с 13-14, 174{{ref-uk}}</ref>
+* Субота Олексій Сидорович&nbsp;— скрипаль-самородок, народився у [[1922]] році. Ще навчаючись у місцевій школі, він організував музичний гурток. У [[1942]] закінчив військове училище і звідти потрапив на фронт. Через тяжкі поранення демобілізувався у 1943 році і працював у школі вчителем. З [[1973]] року йде працювати до колгоспу «Восток» інструктором зі спорту, згодом, разом з головою сільради Рівчаком А. Я. керують будівництвом стадіону, згодом споруджується і тир. У [[2002]] році Олексій Сидорович помер.<ref>«Ізюмщина Краєзнавча», видавництво «Кроссроуд», Харків, 2009. Укладачі: П.&nbsp;Т.&nbsp;Журова, Ю.&nbsp;Ю.&nbsp;Шелест, В.&nbsp;М.&nbsp;Лисаченко, Н.&nbsp;В.&nbsp;Федосенко, К.&nbsp;В.&nbsp;Малютіна, Л.&nbsp;І.&nbsp;Щибря, Є.&nbsp;В.&nbsp;Гевліч, В.&nbsp;Е.&nbsp;Воронін, І.&nbsp;Г.&nbsp;Гончаренко. с 13-14, 174{{ref-uk}}</ref>
+== Див. також ==
+* [[Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Харківська область)]]
 == Джерела ==
-{{reflist}}
+{{reflist|refs=
+<ref name="населення 1989">{{БД Держстату України|тип=1989|регіон=Харківська область}}</ref>
+<ref name="населення 2001">{{БД Держстату України|тип=2001 с|регіон=Харківська область}}</ref>
+<ref name="населення 2001 мова">{{БД Держстату України|тип=2001 мова|регіон=Харківська область}}</ref>
+}}
 == Посилання ==
-* [http://weather.in.ua/ua/har'kovskaja/2130 Погода в селі Бугаївка]
+* [http://weather.in.ua/ua/har'kovskaja/2130 Погода в селі Бугаївка] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220525095801/https://weather.in.ua/ua/har'kovskaja/2130 |date=25 травня 2022 }}
 {{Refimprove|date=грудень 2013}}
-{{Ukraine-geo-stub}}
 {{Ізюмський район}}
+{{Куньєвська сільська громада}}
+{{Kharkiv-geo-stub}}
+{{Портали|Харківщина|Україна|Слобідська Україна|Географія}}
-[[Категорія:Села Харківської області]]

Бугаївка (Ізюмський район): відмінності між версіями

Поточна версія на 10:10, 18 квітня 2023

Зміст

Географія