Метод парабол: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
м Відкинуто редагування Lxlalexlxl (обговорення) до зробленого Goo3Bot Мітка: Відкіт |
||
(Не показано 3 проміжні версії 3 користувачів) | |||
Рядок 18: | Рядок 18: | ||
Недолік методу — невисока [[роздільна здатність]]. Пучок заряджених частинок повинен бути добре сфокусованим, розкид напрямку початкового руху частинок призводить до розмивання ліній. |
Недолік методу — невисока [[роздільна здатність]]. Пучок заряджених частинок повинен бути добре сфокусованим, розкид напрямку початкового руху частинок призводить до розмивання ліній. |
||
== |
== Див. також == |
||
* [[Мас-спектрометрія]] |
* [[Мас-спектрометрія]] |
||
Рядок 31: | Рядок 31: | ||
|знаходження=Київ}} |
|знаходження=Київ}} |
||
[[Категорія: |
[[Категорія:Мас-спектрометрія]] |
Поточна версія на 16:09, 28 травня 2023
Ме́тод пара́бол — метод визначення питомого електричного зяраду частинок за їхнім відхиленням у паралельних електричному і магнітному полях.
Метод запропонований у 1910 році Джозефом Джоном Томсоном. Це один із перших мас-спектрометричних методів
Пучок заряджених частинок пропускається через область простору, в якій існують паралельні між собою, але перпендикулярні до пучка електричне і магнітне поле, і падає на фотопластинку, розташовану на певній віддалі. На заряджені частинки діє сила Лоренца: електричне поле змушує частинки відхилятися в напрямку поля, а магнітне поле — рухатися перпендикулярно до поля. Відповідні відхилення
- ,
де x — відхилення вздовж поля, y — поперечне відхилення, q — заряд частинки, m — її маса, v — швидкість, E — напруженість електричного поля, B — магнітна індукція, l — протяжність області, в якій існують поля, L — віддаль до фотопластинки.
При постановці експерименту швидкість частинки невідома величина, тому її можна виключити з рівнянь, отримуючи залежність поперечного відхилення від поздовжнього
- .
x та y визначають місця на фотопластинці, в яких заряджена частинка викликатиме потемніння. Вочевидь, слід від заряджених частинок утворює параболу. За характеристиками цієї параболи можна визначити величину питомого заряду частинки q/m.
Якщо потік складається із різних частинок, то на фотопластинці утворюватиметься кілька різних парабол. Таким чином можна розділити різні ізотопи.
Недолік методу — невисока роздільна здатність. Пучок заряджених частинок повинен бути добре сфокусованим, розкид напрямку початкового руху частинок призводить до розмивання ліній.
- Білий М.У. (1973). Атомна фізика. Київ: Вища школа.