Алегорія зими (Гудон): відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
→Див. також: категоризація |
м (GR) File renamed: File:Statue-Peterhof-2.jpg → File:Allegory of winter at Peterhof.jpg Criterion 1 (original uploader’s request) |
||
| (Не показано 3 проміжні версії 3 користувачів) | |||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
|оригінал = {{lang-fr|L' Hiver}} |
|оригінал = {{lang-fr|L' Hiver}} |
||
|автор = [[Жан Антуан Гудон]] |
|автор = [[Жан Антуан Гудон]] |
||
|рік = |
|рік = 1783 року |
||
|матеріал = білий мармур |
|матеріал = білий мармур |
||
|техніка = висікання |
|техніка = висікання |
||
|місцезнаходження = [[Монпельє]], |
|місцезнаходження = [[Монпельє]], [[Франція]] |
||
|музей = [[Музей Фабра]] |
|музей = [[Музей Фабра]] |
||
}} |
}} |
||
'''Алегорія зими''' або «Мерзлячка» ({{lang-fr|L' Hiver}}) |
'''Алегорія зими''' або «Мерзлячка» ({{lang-fr|L' Hiver}}) — мармурова скульптура французького митця 18 ст. [[Жан Антуан Гудон|Жана Антуана Гудона]], створена в пару до «Алегорії літа», славу якої затьмарила і почала сприйматись як самостійна. |
||
== Історія створення == |
== Історія створення == |
||
| ⚫ | |||
| ⚫ | Французький скульптор [[Жан Антуан Гудон]] ([[1741]]–[[1828]]) працював в період, коли настанови французького [[бароко]] (і без того слабкі в країні) активно потіснили стилі [[рококо]] і [[класицизм]]. Але відбулась зустріч із забезпеченим замовником мсьє Сен-Ваастом і [[скульптор]] мимоволі звернувся до стилістики попередньої доби. Замовник волав мати дві мармурові скульптури з циклу «Пори року». Зупинились на двох алегоріях — літа і зими. |
||
| ⚫ | |||
| ⚫ | Це розповсюджена академічна тема в 17—18 століттях. Мала значне поширення в декоруванні [[Сад бароко|садів бароко]]. Алегорію літа представляли у вигляді молодої жінки з атрибутами богині Церери — з колоссям, з серпом чи зі жмутом квітів. Досить сталим був образ зими — у вигляді бородатого старця, що мерзне, тремтить від холоду і горнеться в широку драперію. Гудон створив власну «Алегорію літа» цілком в академічному характері — молода дівчина з серйозним обличчям тримає в руках звичні атрибути богині Церери. |
||
| ⚫ | Французький скульптор [[Жан Антуан Гудон]] ([[1741]] |
||
| ⚫ | Це розповсюджена академічна тема в 17—18 століттях. Мала значне поширення в декоруванні [[Сад бароко|садів бароко]]. Алегорію літа представляли у вигляді молодої жінки з атрибутами богині Церери |
||
<gallery> |
<gallery> |
||
Файл:Allegory Winter, summer garden.jpg|[[П'єтро Баратта]], «Алегорія зими» |
Файл:Allegory Winter, summer garden.jpg|[[П'єтро Баратта]], «Алегорія зими» |
||
| Рядок 31: | Рядок 29: | ||
</gallery> |
</gallery> |
||
[[Файл:Augustin Pajou.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Огюстен Пажу]]]] |
[[Файл:Augustin Pajou.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Огюстен Пажу]]]] |
||
Гудон добре відтворював анатомічні особливості портретованих, гострі і довгі носи, набряки під |
Гудон добре відтворював анатомічні особливості портретованих, гострі і довгі носи, набряки під очима, зморшки на шиї, якщо це працювало на схожість і розкриття характеру. Він уславився вже [[погруддя]]ми [[Дені Дідро]] та самого [[Вольтер]]а, якого портретував ще за часів перебування того в Парижі. Але в алегоричній скульптурі робити чергового старого зі зморшками на обличчі не побажав. Він і «Алегорію зими» перетворив на молоде дівчисько — в пару до «літа». Дослідники кажуть, що то було змагання з тогочасним мистецьким суперником Гудона. Ним був скульптор [[Огюстен Пажу]], що працював по замовам королівського двору Франції. Пажу́ і створив оголену «Покинуту Психею», образ, з яким і спромігся позмагатись Жан Антуан. |
||
На підтримці дещо сміливих сюжетів і ракурсів в мистецтві стояли і тогочасні приватні [[колекціонер]]и. Достатньо згадати багатого жуїра, замовника «Гойдалки», яку створив художник [[Жан-Оноре Фрагонар]] і яка стала квінтесенцією французького рококо. Можливість подати сміливий ракурс виковистав і Гудон, виконуючи приватну замову мсьє Сен-Вааста. Скульптор не відразу знайшов потрібний варіант, почавши зі звичної фігури, приховавши оголеність понизу (як то, наприклад, у [[Венера Мілоська|Венери Мілоської]]). А потім насмілився зробити навпаки. Але на Паризькому салоні [[1785]] року була представлена лише оголена «Покинута Психея» Пажу́, котру через три дні виставки сховали, визнавши недобропорядною, провокативною. |
На підтримці дещо сміливих сюжетів і ракурсів в мистецтві стояли і тогочасні приватні [[колекціонер]]и. Достатньо згадати багатого жуїра, замовника «Гойдалки», яку створив художник [[Жан-Оноре Фрагонар]] і яка стала квінтесенцією французького рококо. Можливість подати сміливий ракурс виковистав і Гудон, виконуючи приватну замову мсьє Сен-Вааста. Скульптор не відразу знайшов потрібний варіант, почавши зі звичної фігури, приховавши оголеність понизу (як то, наприклад, у [[Венера Мілоська|Венери Мілоської]]). А потім насмілився зробити навпаки. Але на Паризькому салоні [[1785]] року була представлена лише оголена «Покинута Психея» Пажу́, котру через три дні виставки сховали, визнавши недобропорядною, провокативною. |
||
| Рядок 41: | Рядок 39: | ||
Мармурова скульптура на постаменті зображує молоде дівчисько, що тремтить від холоду і, намагаючись відігрітися, загорнулось в коротку шаль. Аби підсилити алегоричну постать, біля її ніг скульптор подав вазу з водою, яка перетворилась на кригу і під її тиском розтріскалась. Коротенька шаль надала можливість прикрити голову і груди дівчиська, але її не вистачило на стегна і сідниці, що мимоволі прикували погляди сторонніх глядачів. Аби добре роздивитись «Мерзлячку», скульптор примушував глядачів підходити ближче, заглядати в обличчя похиленої скульптури та обходити її з усіх боків і розглядати зверху донизу. Це була маленька, коротенька театральна [[вистава]] «одного актора», якою керував автор твору. |
Мармурова скульптура на постаменті зображує молоде дівчисько, що тремтить від холоду і, намагаючись відігрітися, загорнулось в коротку шаль. Аби підсилити алегоричну постать, біля її ніг скульптор подав вазу з водою, яка перетворилась на кригу і під її тиском розтріскалась. Коротенька шаль надала можливість прикрити голову і груди дівчиська, але її не вистачило на стегна і сідниці, що мимоволі прикували погляди сторонніх глядачів. Аби добре роздивитись «Мерзлячку», скульптор примушував глядачів підходити ближче, заглядати в обличчя похиленої скульптури та обходити її з усіх боків і розглядати зверху донизу. Це була маленька, коротенька театральна [[вистава]] «одного актора», якою керував автор твору. |
||
Еротичність скульптури була такою відвертою, що і спричинила скандали. Хоча скульптор подав оголену натуру в самому ранньому початку її жіночої привабливості. На мармуровому постаменті оригінала |
Еротичність скульптури була такою відвертою, що і спричинила скандали. Хоча скульптор подав оголену натуру в самому ранньому початку її жіночої привабливості. На мармуровому постаменті оригінала — підпис Гудона і дата [[1883]]. |
||
Жан Антуан Гудон вже мав в минулому досвід тиражування власного вдалого твору. Так, зі скульптором Гудоном був підписаний [[контракт]] на створення тридцяти двох скульптурних портретів акторки-співачки Софі Арну́, що полонила глядачів у [[Опера|опері]] «Іфігенія» Глюка. Тридцять погрудь актриси у ролі Іфігенії були створені в дешевому [[гіпс]]і, аби вдовольнити попит вельможних глядачів. Шалена популярність скульптури «Алегорія зими» спонукала скульптора до створення її копій в різних матеріалах |
Жан Антуан Гудон вже мав в минулому досвід тиражування власного вдалого твору. Так, зі скульптором Гудоном був підписаний [[контракт]] на створення тридцяти двох скульптурних портретів акторки-співачки Софі Арну́, що полонила глядачів у [[Опера|опері]] «Іфігенія» Глюка. Тридцять погрудь актриси у ролі Іфігенії були створені в дешевому [[гіпс]]і, аби вдовольнити попит вельможних глядачів. Шалена популярність скульптури «Алегорія зими» спонукала скульптора до створення її копій в різних матеріалах — в [[гіпс]]і, [[Теракота|теракоті]], в [[Бронза|бронзі]]. Для виробництва копій навіть були створені особливі форми, копії з яких потім ретельно доробляли, що сприяло появі різних варіантів (з вазою і без неї, з дещо зміненим станом рук тощо). Це не враховуючи копій чи варіантів на цю ж тему, створених впродовж 19 століття іншими скульпторами, що волали заробити грошей на вдалому образі, створеному колись Гудоном. |
||
== Провенанс == |
== Провенанс == |
||
| Рядок 53: | Рядок 51: | ||
* Мацулевич Ж. А., «Летний сад и его скульптура», Л, 1936 |
* Мацулевич Ж. А., «Летний сад и его скульптура», Л, 1936 |
||
* Люлина Р. Д. и др. «Декоративная скульптура садов и парков Ленинграда и пригородов», Л, 1981 |
* Люлина Р. Д. и др. «Декоративная скульптура садов и парков Ленинграда и пригородов», Л, 1981 |
||
* Золотов Ю. К. «Французский портрет 18 века», серия «Из истории мирового искусства», М. «Искусство», 1968, с. |
* Золотов Ю. К. «Французский портрет 18 века», серия «Из истории мирового искусства», М. «Искусство», 1968, с. 190–210, (рос) |
||
== Див. також == |
== Див. також == |
||
{{Портал|Мистецтво}} |
{{Портал|Мистецтво}} |
||
* [[Академізм]] |
* [[Академізм]] |
||
* [[Класицизм]] |
|||
* [[Алегорія]] |
* [[Алегорія]] |
||
* [[Сад бароко]] |
* [[Сад бароко]] |
||
| Рядок 68: | Рядок 64: | ||
* [[Садово-паркова скульптура]] |
* [[Садово-паркова скульптура]] |
||
* [[Томас Квеллінус]] |
* [[Томас Квеллінус]] |
||
* [[П'єтро Баратта]] |
* [[П'єтро Баратта]] |
||
* [[Жан-Оноре Фрагонар]] |
* [[Жан-Оноре Фрагонар]] |
||
[[Категорія:Французька скульптура]] |
[[Категорія:Французька скульптура]] |
||
[[Категорія:Скульптури Жан-Антуана Гудона]] |
[[Категорія:Скульптури Жан-Антуана Гудона]] |
||
[[Категорія:Скульптури 1783 |
[[Категорія:Скульптури 1783]] |
||
Поточна версія на 08:40, 6 червня 2023
| фр. L' Hiver | |
|---|---|
| Творець: | Жан Антуан Гудон |
| Час створення: | 1783 року |
| Матеріал: | білий мармур |
| Техніка: | висікання |
| Зберігається: | Монпельє, Франція |
| Музей: | Музей Фабра |
Алегорія зими або «Мерзлячка» (фр. L' Hiver) — мармурова скульптура французького митця 18 ст. Жана Антуана Гудона, створена в пару до «Алегорії літа», славу якої затьмарила і почала сприйматись як самостійна.
Французький скульптор Жан Антуан Гудон (1741–1828) працював в період, коли настанови французького бароко (і без того слабкі в країні) активно потіснили стилі рококо і класицизм. Але відбулась зустріч із забезпеченим замовником мсьє Сен-Ваастом і скульптор мимоволі звернувся до стилістики попередньої доби. Замовник волав мати дві мармурові скульптури з циклу «Пори року». Зупинились на двох алегоріях — літа і зими.
Це розповсюджена академічна тема в 17—18 століттях. Мала значне поширення в декоруванні садів бароко. Алегорію літа представляли у вигляді молодої жінки з атрибутами богині Церери — з колоссям, з серпом чи зі жмутом квітів. Досить сталим був образ зими — у вигляді бородатого старця, що мерзне, тремтить від холоду і горнеться в широку драперію. Гудон створив власну «Алегорію літа» цілком в академічному характері — молода дівчина з серйозним обличчям тримає в руках звичні атрибути богині Церери.
-
П'єтро Баратта, «Алегорія зими» -
Ск. Томас Квеллінус, «Богиня Церера».
Гудон добре відтворював анатомічні особливості портретованих, гострі і довгі носи, набряки під очима, зморшки на шиї, якщо це працювало на схожість і розкриття характеру. Він уславився вже погруддями Дені Дідро та самого Вольтера, якого портретував ще за часів перебування того в Парижі. Але в алегоричній скульптурі робити чергового старого зі зморшками на обличчі не побажав. Він і «Алегорію зими» перетворив на молоде дівчисько — в пару до «літа». Дослідники кажуть, що то було змагання з тогочасним мистецьким суперником Гудона. Ним був скульптор Огюстен Пажу, що працював по замовам королівського двору Франції. Пажу́ і створив оголену «Покинуту Психею», образ, з яким і спромігся позмагатись Жан Антуан.
На підтримці дещо сміливих сюжетів і ракурсів в мистецтві стояли і тогочасні приватні колекціонери. Достатньо згадати багатого жуїра, замовника «Гойдалки», яку створив художник Жан-Оноре Фрагонар і яка стала квінтесенцією французького рококо. Можливість подати сміливий ракурс виковистав і Гудон, виконуючи приватну замову мсьє Сен-Вааста. Скульптор не відразу знайшов потрібний варіант, почавши зі звичної фігури, приховавши оголеність понизу (як то, наприклад, у Венери Мілоської). А потім насмілився зробити навпаки. Але на Паризькому салоні 1785 року була представлена лише оголена «Покинута Психея» Пажу́, котру через три дні виставки сховали, визнавши недобропорядною, провокативною.
Гудон оприлюднить свою «Мерзлячку» лише в роки французької революції на салоні 1791 року. Скульптура дочекалась «зіркового часу» і викликала інтерес і захоплення.
Мармурова скульптура на постаменті зображує молоде дівчисько, що тремтить від холоду і, намагаючись відігрітися, загорнулось в коротку шаль. Аби підсилити алегоричну постать, біля її ніг скульптор подав вазу з водою, яка перетворилась на кригу і під її тиском розтріскалась. Коротенька шаль надала можливість прикрити голову і груди дівчиська, але її не вистачило на стегна і сідниці, що мимоволі прикували погляди сторонніх глядачів. Аби добре роздивитись «Мерзлячку», скульптор примушував глядачів підходити ближче, заглядати в обличчя похиленої скульптури та обходити її з усіх боків і розглядати зверху донизу. Це була маленька, коротенька театральна вистава «одного актора», якою керував автор твору.
Еротичність скульптури була такою відвертою, що і спричинила скандали. Хоча скульптор подав оголену натуру в самому ранньому початку її жіночої привабливості. На мармуровому постаменті оригінала — підпис Гудона і дата 1883.
Жан Антуан Гудон вже мав в минулому досвід тиражування власного вдалого твору. Так, зі скульптором Гудоном був підписаний контракт на створення тридцяти двох скульптурних портретів акторки-співачки Софі Арну́, що полонила глядачів у опері «Іфігенія» Глюка. Тридцять погрудь актриси у ролі Іфігенії були створені в дешевому гіпсі, аби вдовольнити попит вельможних глядачів. Шалена популярність скульптури «Алегорія зими» спонукала скульптора до створення її копій в різних матеріалах — в гіпсі, теракоті, в бронзі. Для виробництва копій навіть були створені особливі форми, копії з яких потім ретельно доробляли, що сприяло появі різних варіантів (з вазою і без неї, з дещо зміненим станом рук тощо). Це не враховуючи копій чи варіантів на цю ж тему, створених впродовж 19 століття іншими скульпторами, що волали заробити грошей на вдалому образі, створеному колись Гудоном.
По смерті мсьє Сен-Вааста його майно успадкував племінник. Покидаючи Монпельє заради столиці, він і передав дві мармурові скульптури в музей Фабра. За припущенями, далеко везти мармурові твори було і небезпечно, і дорого коштувало.
- Semenzato Camillo. La scultura veneta del Seicento e del Settecento. Venezia 1966
- Мацулевич Ж. А., «Летний сад и его скульптура», Л, 1936
- Люлина Р. Д. и др. «Декоративная скульптура садов и парков Ленинграда и пригородов», Л, 1981
- Золотов Ю. К. «Французский портрет 18 века», серия «Из истории мирового искусства», М. «Искусство», 1968, с. 190–210, (рос)
