Ідея: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [очікує на перевірку] |
ZéroBot (обговорення | внесок) м робот додав: he:רעיון |
м стиль |
||
| (Не показані 39 проміжних версій 24 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Otheruses}} |
{{Otheruses}} |
||
[[Файл:Plato by Raphael.png|thumb|Поличчя Платона, який вказує на [[Гіперураній|гіперуранське небо]], оселю ідей.]] |
|||
'''Ідея''' ({{lang-grc|εἶδος ([[ейдос]]}}), {{lang-el|ιδέα}} — початок, [[принцип]]) — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення. |
|||
За своєю логічною будовою ідея є формою [[мислення]], різновид [[поняття]], зміст якого своєрідно поєднує в собі як об'єктивне [[знання]] про наявну [[дійсність]], так і суб'єктивну мету, спрямований на її перетворення. |
|||
== Ідея як поняття == |
|||
=== Ідея у філософії === |
|||
'''Ідея''' ({{lang-el|εἶδος ([[ейдос]]); ιδέα}} — початок, [[принцип]]) — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення. |
|||
Особливістю ідеї є здатність виявляти найсуттєвіші, підпорядковані риси і закони об'єктивних процесів і створювати цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості. З цього погляду ідея споріднена з [[ідеал|ідеалом]], оскільки спрямована на досягнення вищої істинності й довершеності у зображенні й перетворенні дійсного. |
|||
За своєю логічною будовою ідея є формою [[мислення]], різновид [[поняття]], зміст якого своєрідно поєднує в собі як об`єктивне [[знання]] про наявну [[дійсність]], так і суб`єктивну мету, спрямований на її перетворення. |
|||
Ідея органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти відношення [[людина|людини]] до світу. Вона береться за основу того чи іншого дійства [[людина|людської]] [[творчість|творчості]]. Ідея може бути [[істина|істинною]] або хибною. [[Критерій|Критерієм]] істинності ідеї є суспільно-історична практика. |
|||
Особливістю ідеї є здатність виявляти найсуттєвіші, всепідпорядковуючі риси і закони об`єктивних процесів і створювати цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості. З цього погляду ідея споріднена з [[ідеал|ідеалом]], оскільки спрямована на досягнення вищої істинності й довершеності у відображенні й перетворенні існуючого. |
|||
В науці та мистецтві ідеєю називається головна думка [[Твір мистецтва|твору]] або загальний [[принцип]] [[Теорія|теорії]] чи [[Винахід (право)|винаходу]], взагалі [[задум]] або найістотніша частина задуму. У цьому ж значенні поняття ідея трактується у галузі регулювання [[авторське право|авторського права]]. |
|||
Вона органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти відношення [[людина|людини]] до світу. |
|||
== Філософія == |
|||
Ідея береться за основу того чи іншого процесу [[людина|людської]] [[творчість|творчості]]. Ідея може бути [[істина|істинною]] або хибною. [[Критерій|Критерієм]] істинності ідеї є суспільно-історична практика. |
|||
=== Антична філософія === |
|||
=== Національна ідея === |
|||
У [[Давньогрецька філософія|давньогрецькій філософії]] ідеєю називалася доступна розуму незмінна структура, що лежить в основі [[Річ у філософії|речі]]. Саме слово зробив філософським поняттям [[Демокріт]], який називав ідеями [[атом]]и — неподільні доступні розуму форми<ref name="КНЕ">{{ref-ru}} {{Із КНЕ|2|440|Идея}}</ref>. Атоми незмінні, але з них складаються мінливі речі. |
|||
[http://uamedia.visti.net/computer-class/page2.htm Науково-технічна інтелігенція і національна ідея] |
|||
Для [[Платон]]а і [[Неоплатоники|неоплатоників]], як-от [[Плотін]], ідея або [[ейдос]] — це довершена (доступна розуму) вічна [[сутність]] [[Річ|речі]] на противагу чуттєвому мінливому (минущому) в речі<ref name="КНЕ"/>. Ідеї безтілесні, знаходяться поза визначених речей і явищ; вони становлять особливий ідеальний світ ([[царство ідей]]), яким і є справжня [[дійсність]], трансцендентний світ істинного буття. Ідея є сутність не окремої речі, але будь-якого виду речей. Речі чуттєвої дійсності існують завдяки ідеям, і ідеї є їхніми зразками. |
|||
== Література == |
|||
* Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. І доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986 |
|||
В [[Аристотель|Аристотеля]] поняття «ідея» та «ейдос» настільки змінюють свій сенс порівняно з платонівським, що у пострадянській школі їх традиційно перекладають терміном [[Форма (філософія)|форма]] або (в логіці) «вид»<ref>По-англійськи й ідею Платона, й ідею-форму Аристотеля передають терміном «form». Відповідно, платонівське «вчення про ідеї» або «теорія ідей» ({{lang-de|Ideenlehre}}) передається як «Theory of Forms».</ref><ref name="КНЕ"/>. |
|||
== Дивись також == |
|||
=== Середньовічна філософія === |
|||
У [[Середньовічна філософія|середньовічній філософії]] і [[Християнське богослов'я|християнському богослов'ї]] ідеї були сприйняті як прообрази речей у божественному розумі. Бог творить речі відповідно до своїх задумів й ідеальних форм. Таким же було й уявлення про ідеї у [[Епоха Відродження|добу Відродження]]. |
|||
=== Новоєвропейська філософія === |
|||
Ще Платон означував ідеї не тільки як дійсність, але і як надбання людської [[душа|душі]] ([[розум]]у). У [[Філософія Нового часу|новоєвропейській філософії]] XVII-XVIII століть саме [[психологія|психологічний]] і [[Епістемологія|епістемологічний]] сенс поняття стає головним. Для Нового часу ідея — це засіб і форма людського пізнання дійсності. У клопітне поле поняття входили проблема походження ідей, проблема пізнавальної цінності ідей, проблема ставлення ідей до об'єктивного світу. |
|||
==== Філософія раннього Нового часу ==== |
|||
Британські та французькі філософи XVII століття називали ідеями як загальні відмислені [[поняття]], так і прості [[уявлення (філософія)|уявлення]]. Виникають суперечки з приводу походження ідей і їхньої відповідності дійсності; двома основними ставленнями стають [[раціоналізм]] і [[емпіризм]]. Емпірики вважали джерелом ідей відчуття і сприйняття, які лише узагальнюються в ідеях. [[Суб'єкт (філософія)|Суб'єкт]] при цьому трактувався як пасивний. Раціоналісти XVII століття вважали джерелом пізнання спонтанну діяльність мислення, а ідеї розглядали як вроджені, первісно властиві суб'єкту і не зводяться до досвіду. |
|||
[[Рене Декарт|Декарт]] захищав концепцію про [[вроджені ідеї]]. |
|||
[[Джон Локк]] визначав ідею як «все, що є об'єктом розуму, коли людина мислить»<ref>Досліди про людське розуміння.</ref>. Таким чином, для Локка ідея — це не стільки елемент розумового процесу, скільки дійсність свідомості або зовнішнього світу, на яку цей процес спрямовано. |
|||
На противагу Локку [[Девід Юм]] відносив ідеї до свідомості. Він протиставляв ясні враження чи [[сприйняття]], які людина отримує з відчуттів, та ідеї, які є невиразним відтворенням сприйнять у розумі. |
|||
==== Німецька класична філософія ==== |
|||
В [[німецький ідеалізм|німецькому класичному ідеалізмі]] поняття «ідея» позначало, як правило поняття певного роду і завжди грало істотну роль у будові філософського вчення. |
|||
У системі [[Іммануїл Кант|Канта]] ідея є [[апріорі|апріорне]] [[поняття]] [[Критика чистого розуму|чистого розуму]], яким не відповідає ніяке [[явище]] [[Відчуття|чуттєвого досвіду]], на відміну від понять [[розум]]у. Ідея, проте, висловлює функцію самого [[розум]]у — завершувати вищою єдністю всяке розумове пізнання. [[Регулятивна ідея]] (принцип, що задає мета пізнання) — це ідеал, до якого розум має прагнути, але якого він ніколи не зможе досягти. Ідеєю, зокрема, є свобода. Саме у силу ідеї свободи в практичній сфері [[автономія]] загального розумного [[Суб'єкт (філософія)|суб'єкта]] протиставляється його [[детермінізм|детермінованості]] природними причинами як емпіричного суб'єкта. |
|||
За [[Йоганн Ґотліб Фіхте|Й. Ґ. Фіхте]], ідеї — це [[Іманентність|іманентні]] [[мета|мети]], згідно з якими «[[Особистість|Я]]» творить [[Всесвіт|світ]]. |
|||
У [[Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель|Геґеля]] ідея є [[об'єктивна істина|об'єктивною істиною]], збігом [[Суб'єкт (філософія)|суб'єкта]] і [[об'єкт (філософія)|об'єкта]], мислення і дійсності, що вінчає усе дійство [[розвиток|розвитку]]<ref>{{ref-ru}} ''Гегель Г. В. Ф.'' Соч. Т. 6. — М., 1939. — С. 214.</ref>. Геґелівське поняття ідеї узагальнює об'єктивний і суб'єктивний сенси поняття. Ідея є платонівською сутністю, але не поза дійством, а в ньому самому, будучи разом з тим кантовським поняттям чистого розуму, але не позбавленим буття, а створює всяке буття у собі і зі себе<ref>{{ref-ru}} {{ВТ-ЭСБЕ|Идея, в философии}}</ref>. Найвищою точкою розвитку знання, що містить у собі усі попередні прояви знання, у системі Геґеля є [[абсолютна ідея]]. |
|||
==== Філософія XIX—XX століть ==== |
|||
У філософії XX століття поняття «ідея» втрачає самостійне значення і використовується лише як тотожне визначенню «поняття». |
|||
У [[радянська філософія|радянському]] [[марксизм]]і ідея — форма осягнення в думці явищ об'єктивної дійсності, її об'єктивне, конкретне і всебічне знання, що охоплює свідомість мети й проєкції подальшого пізнання і практичного перетворення світу<ref>{{ref-ru}} ''Копнин П. В.'' [http://bse.sci-lib.com/article050644.html Идея] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160924121556/http://bse.sci-lib.com/article050644.html |date=24 вересня 2016 }} // [[Велика Радянська Енциклопедія]].</ref>. |
|||
Британський філософ [[Артур Лавджой]] висунув проект створення науки про історичний процес створення, збереження і зміни ідей усім простором культури — [[Історія ідей|історії ідей]]. Історія ідей тісно пов'язана з [[Інтелектуальна історія|інтелектуальною історією]], історією філософії, [[Історія науки|історією науки]], [[Історія літератури|історією письменства]] й [[Історія культури|історією культури]] в цілому, і тому може розглядатися як їхня частина або прикладна дисципліна в їхньому складі. В межах цієї дисципліни поодинокі ідеї — це думки або подання, які вступають у нові поєднання один з одним і змінюють форми вираження, залишаючись відносно незмінними. |
|||
== Психологія == |
|||
Більшість [[психолог]]ів XIX століття розглядали ідеї як уявлення [[Пам'ять|пам'яті]] і власне [[Уява|уяви]]. |
|||
На противагу їм [[Вільгельм Вундт]] визначав ідею як «свідоме уявлення<!--репрезентацію у свідомості?--> будь-якого предмета або дійство зовнішнього світу». Таким чином, він відносив до ідей не тільки процеси пам'яті й уяви, а й процеси сприйняття. |
|||
== Антропологія і суспільні науки == |
|||
У [[Соціальна антропологія|суспільному людинознавстві]] (культурній антропології) існує такий напрямок, як дослідження культурної [[дифузія|дифузії]]. Воно вивчає поширення ідей від культури до культури. Деякі антропологічні теорії виходять з того, що усі культури переймають ідеї однієї або декількох самобутніх культур. Еволюційна теорія дифузії дотримується тієї точки зору, що культури знаходяться одна під впливом одної, але подібні ідеї можуть розвинутися й у відокремленості. |
|||
У середині XX століття [[Соціологія|соціологи]] почали досліджувати, як і чому ідеї поширюються від однієї людини до іншої або від однієї культури до іншої. [[Еверетт Роджерс]] проводив дослідження [[дифузія нововведень|дифузії нововведень]] для того, щоб виявити чинники у прийнятті ідей. 1976 року [[Річард Докінз]] запропонував застосувати модель біологічної [[еволюція|еволюційної]] теорії до процесу поширення ідей. Для опису абстрактної одиниці відбору він запровадив поняття «[[мем]]», подібний [[ген]]у в [[еволюційна біологія|еволюційної біології]]. |
|||
== Право == |
|||
Згідно п. 3 ст. 8 [[Закон України «Про авторське право і суміжні права»|закону України «Про авторське право і суміжні права»]], [[авторське право]] на ідеї не поширюється.<ref>[https://uk.wikisource.org/wiki/Закон_України_«Про_авторське_право_і_суміжні_права» Закон України «Про авторське право і суміжні права»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210504225555/https://uk.wikisource.org/wiki/Закон_України_«Про_авторське_право_і_суміжні_права» |date=2021-05-04 }} на [[Вікіджерела]]х</ref> |
|||
== Див. також == |
|||
{{MultiCol}} |
|||
* [[Знання]] |
|||
* [[Думка]] |
|||
* [[Розум]] |
|||
* [[Мрія]] |
|||
* [[Інтроспекція]] |
|||
* [[Рефлексія]] |
|||
{{ColBreak}} |
|||
* [[Семантика]] |
|||
* [[Ідеалізм]] |
* [[Ідеалізм]] |
||
* [[Ідеологія]] |
* [[Ідеологія]] |
||
* [[ |
* [[Національна ідея]] |
||
* [[Українська ідея]] |
* [[Українська національна ідея]] |
||
* [[Російська національна ідея]] |
|||
{{EndMultiCol}} |
|||
== Примітки == |
|||
{{philo-stub}} |
|||
{{примітки|30em}} |
|||
== Література == |
|||
[[Категорія:Логіка]] |
|||
{{Вікіцитати1}} |
|||
[[Категорія:Філософія]] |
|||
* Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. І доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986 |
|||
* Ідея // {{ФЕС}} |
|||
== Посилання == |
|||
* {{ЛЗЕ1|частина =Вроджені ідеї; Ідея|сторінки =203; 403-404}} |
|||
[[Категорія:Логіка]] |
|||
[[ar:فكرة]] |
|||
[[Категорія:Філософські терміни]] |
|||
[[bg:Идея]] |
|||
[[Категорія:Онтологія]] |
|||
[[ca:Idea]] |
|||
[[Категорія:Мислення]] |
|||
[[ckb:بیرۆکە]] |
|||
[[Категорія:Ідеалізм]] |
|||
[[cs:Idea]] |
|||
[[Категорія:Психологічні поняття]] |
|||
[[da:Idé]] |
|||
[[de:Idee]] |
|||
[[el:Ιδέα]] |
|||
[[en:Idea]] |
|||
[[eo:Ideo]] |
|||
[[es:Idea]] |
|||
[[et:Idee]] |
|||
[[fa:ایده]] |
|||
[[fi:Idea]] |
|||
[[fr:Idée]] |
|||
[[gl:Idea]] |
|||
[[he:רעיון]] |
|||
[[hr:Ideja]] |
|||
[[ia:Idea]] |
|||
[[id:Gagasan]] |
|||
[[io:Ideo]] |
|||
[[is:Hugmynd]] |
|||
[[it:Idea]] |
|||
[[ja:観念]] |
|||
[[ka:იდეა]] |
|||
[[ko:관념]] |
|||
[[ku:Bîroke]] |
|||
[[lt:Idėja]] |
|||
[[mk:Идеја]] |
|||
[[nl:Idee]] |
|||
[[nn:Idé]] |
|||
[[no:Idé]] |
|||
[[pl:Idea]] |
|||
[[pt:Ideia]] |
|||
[[ro:Idee]] |
|||
[[ru:Идея]] |
|||
[[simple:Idea]] |
|||
[[sk:Idea]] |
|||
[[sr:Идеја]] |
|||
[[sv:Idé]] |
|||
[[ta:எண்ணக்கரு]] |
|||
[[tr:Kavram]] |
|||
[[yi:אידעע]] |
|||
[[zh:想法]] |
|||
Поточна версія на 14:20, 20 вересня 2023
Ідея (дав.-гр. εἶδος (ейдос), грец. ιδέα — початок, принцип) — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.
За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об'єктивне знання про наявну дійсність, так і суб'єктивну мету, спрямований на її перетворення.
Особливістю ідеї є здатність виявляти найсуттєвіші, підпорядковані риси і закони об'єктивних процесів і створювати цілісний, взірцевий образ предмета в пізнанні або творчості. З цього погляду ідея споріднена з ідеалом, оскільки спрямована на досягнення вищої істинності й довершеності у зображенні й перетворенні дійсного.
Ідея органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти відношення людини до світу. Вона береться за основу того чи іншого дійства людської творчості. Ідея може бути істинною або хибною. Критерієм істинності ідеї є суспільно-історична практика.
В науці та мистецтві ідеєю називається головна думка твору або загальний принцип теорії чи винаходу, взагалі задум або найістотніша частина задуму. У цьому ж значенні поняття ідея трактується у галузі регулювання авторського права.
У давньогрецькій філософії ідеєю називалася доступна розуму незмінна структура, що лежить в основі речі. Саме слово зробив філософським поняттям Демокріт, який називав ідеями атоми — неподільні доступні розуму форми[1]. Атоми незмінні, але з них складаються мінливі речі.
Для Платона і неоплатоників, як-от Плотін, ідея або ейдос — це довершена (доступна розуму) вічна сутність речі на противагу чуттєвому мінливому (минущому) в речі[1]. Ідеї безтілесні, знаходяться поза визначених речей і явищ; вони становлять особливий ідеальний світ (царство ідей), яким і є справжня дійсність, трансцендентний світ істинного буття. Ідея є сутність не окремої речі, але будь-якого виду речей. Речі чуттєвої дійсності існують завдяки ідеям, і ідеї є їхніми зразками.
В Аристотеля поняття «ідея» та «ейдос» настільки змінюють свій сенс порівняно з платонівським, що у пострадянській школі їх традиційно перекладають терміном форма або (в логіці) «вид»[2][1].
У середньовічній філософії і християнському богослов'ї ідеї були сприйняті як прообрази речей у божественному розумі. Бог творить речі відповідно до своїх задумів й ідеальних форм. Таким же було й уявлення про ідеї у добу Відродження.
Ще Платон означував ідеї не тільки як дійсність, але і як надбання людської душі (розуму). У новоєвропейській філософії XVII-XVIII століть саме психологічний і епістемологічний сенс поняття стає головним. Для Нового часу ідея — це засіб і форма людського пізнання дійсності. У клопітне поле поняття входили проблема походження ідей, проблема пізнавальної цінності ідей, проблема ставлення ідей до об'єктивного світу.
Британські та французькі філософи XVII століття називали ідеями як загальні відмислені поняття, так і прості уявлення. Виникають суперечки з приводу походження ідей і їхньої відповідності дійсності; двома основними ставленнями стають раціоналізм і емпіризм. Емпірики вважали джерелом ідей відчуття і сприйняття, які лише узагальнюються в ідеях. Суб'єкт при цьому трактувався як пасивний. Раціоналісти XVII століття вважали джерелом пізнання спонтанну діяльність мислення, а ідеї розглядали як вроджені, первісно властиві суб'єкту і не зводяться до досвіду.
Декарт захищав концепцію про вроджені ідеї.
Джон Локк визначав ідею як «все, що є об'єктом розуму, коли людина мислить»[3]. Таким чином, для Локка ідея — це не стільки елемент розумового процесу, скільки дійсність свідомості або зовнішнього світу, на яку цей процес спрямовано.
На противагу Локку Девід Юм відносив ідеї до свідомості. Він протиставляв ясні враження чи сприйняття, які людина отримує з відчуттів, та ідеї, які є невиразним відтворенням сприйнять у розумі.
В німецькому класичному ідеалізмі поняття «ідея» позначало, як правило поняття певного роду і завжди грало істотну роль у будові філософського вчення.
У системі Канта ідея є апріорне поняття чистого розуму, яким не відповідає ніяке явище чуттєвого досвіду, на відміну від понять розуму. Ідея, проте, висловлює функцію самого розуму — завершувати вищою єдністю всяке розумове пізнання. Регулятивна ідея (принцип, що задає мета пізнання) — це ідеал, до якого розум має прагнути, але якого він ніколи не зможе досягти. Ідеєю, зокрема, є свобода. Саме у силу ідеї свободи в практичній сфері автономія загального розумного суб'єкта протиставляється його детермінованості природними причинами як емпіричного суб'єкта.
За Й. Ґ. Фіхте, ідеї — це іманентні мети, згідно з якими «Я» творить світ.
У Геґеля ідея є об'єктивною істиною, збігом суб'єкта і об'єкта, мислення і дійсності, що вінчає усе дійство розвитку[4]. Геґелівське поняття ідеї узагальнює об'єктивний і суб'єктивний сенси поняття. Ідея є платонівською сутністю, але не поза дійством, а в ньому самому, будучи разом з тим кантовським поняттям чистого розуму, але не позбавленим буття, а створює всяке буття у собі і зі себе[5]. Найвищою точкою розвитку знання, що містить у собі усі попередні прояви знання, у системі Геґеля є абсолютна ідея.
У філософії XX століття поняття «ідея» втрачає самостійне значення і використовується лише як тотожне визначенню «поняття».
У радянському марксизмі ідея — форма осягнення в думці явищ об'єктивної дійсності, її об'єктивне, конкретне і всебічне знання, що охоплює свідомість мети й проєкції подальшого пізнання і практичного перетворення світу[6].
Британський філософ Артур Лавджой висунув проект створення науки про історичний процес створення, збереження і зміни ідей усім простором культури — історії ідей. Історія ідей тісно пов'язана з інтелектуальною історією, історією філософії, історією науки, історією письменства й історією культури в цілому, і тому може розглядатися як їхня частина або прикладна дисципліна в їхньому складі. В межах цієї дисципліни поодинокі ідеї — це думки або подання, які вступають у нові поєднання один з одним і змінюють форми вираження, залишаючись відносно незмінними.
Більшість психологів XIX століття розглядали ідеї як уявлення пам'яті і власне уяви.
На противагу їм Вільгельм Вундт визначав ідею як «свідоме уявлення будь-якого предмета або дійство зовнішнього світу». Таким чином, він відносив до ідей не тільки процеси пам'яті й уяви, а й процеси сприйняття.
У суспільному людинознавстві (культурній антропології) існує такий напрямок, як дослідження культурної дифузії. Воно вивчає поширення ідей від культури до культури. Деякі антропологічні теорії виходять з того, що усі культури переймають ідеї однієї або декількох самобутніх культур. Еволюційна теорія дифузії дотримується тієї точки зору, що культури знаходяться одна під впливом одної, але подібні ідеї можуть розвинутися й у відокремленості.
У середині XX століття соціологи почали досліджувати, як і чому ідеї поширюються від однієї людини до іншої або від однієї культури до іншої. Еверетт Роджерс проводив дослідження дифузії нововведень для того, щоб виявити чинники у прийнятті ідей. 1976 року Річард Докінз запропонував застосувати модель біологічної еволюційної теорії до процесу поширення ідей. Для опису абстрактної одиниці відбору він запровадив поняття «мем», подібний гену в еволюційної біології.
Згідно п. 3 ст. 8 закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право на ідеї не поширюється.[7]
- ↑ а б в (рос.) Идея // Казахстан. Національна енциклопедія. — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2005. — Т. II. — ISBN 9965-9746-3-2. (рос.)
- ↑ По-англійськи й ідею Платона, й ідею-форму Аристотеля передають терміном «form». Відповідно, платонівське «вчення про ідеї» або «теорія ідей» (нім. Ideenlehre) передається як «Theory of Forms».
- ↑ Досліди про людське розуміння.
- ↑ (рос.) Гегель Г. В. Ф. Соч. Т. 6. — М., 1939. — С. 214.
- ↑ (рос.) Идея, в философии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ (рос.) Копнин П. В. Идея [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Велика Радянська Енциклопедія.
- ↑ Закон України «Про авторське право і суміжні права» [Архівовано 2021-05-04 у Wayback Machine.] на Вікіджерелах
- Філософський словник / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. І доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986
- Ідея // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- 403-404/mode/1up?view=theater Вроджені ідеї; Ідея // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 203; 403-404.