Ігрунов В'ячеслав Володимирович

Ігрунов В'ячеслав Володимирович
Народився	28 жовтня 1948(1948-10-28) (75 років) Новоград-Волинський район, СРСР
Країна	Росія
Діяльність	політик, депутат Державної Думи РФ, публіцист
Галузь	політика
Знання мов	російська
Членство	Державна дума Федеральних зборів РФ III скликанняd, Державна дума Федеральних зборів РФ II скликанняd і Державна дума Федеральних зборів РФ I скликанняd
Посада	депутат Державної Думи РФ
Партія	Яблуко
Нагороди
Сайт	igrunov.ru
Медіафайли у Вікісховищі

В'ячеслав Володимирович Ігрунов (28 жовтня 1948 в селі Черниці, Новоград-Волинський район, Житомирська область Україна) — російський політичний діяч, учасник дисидентського руху. Депутат Державної думи першого-третього скликань. 20 жовтня 2007 обраний заступником голови Загальноросійського громадського руху «Союз соціал-демократів».

Біографія

Дисидентство

З 1965 займається політичною діяльністю. Організатор нелегального марксистського гуртка, в якому обговорювалися питання перетворення радянського суспільства. Вивчав економіку в Одеському інституті народного господарства (1969—1973), був відрахований за політичну діяльність за рік до закінчення.

Створив першу і єдину в СРСР бібліотеку непідцензурної літератури в Одесі, з групою однодумців, збираючи туди твори класиків початку століття, заборонені книги радянських і емігрантських письменників, а також самвидав. Бібліотека до кінця 1970-х років функціонувала в дюжині міст СРСР (у ній замовляли книги жителі Москви, Ленінграда, Риги, Києва) і мала дві невеликі філії — у Запоріжжі та Новосибірську. На початку 1970-х років брав участь у розробці комплексної програми демократичних і ринкових реформ.

1 березня 1975 було заарештовано за звинуваченням «у зберіганні, виготовленні та розповсюдженні наклепницьких матеріалів про радянський суспільний і державний лад». Відмовився брати участь у слідстві. Був направлений на психіатричну експертизу спочатку в одеську психіатричну лікарню, де комісія, незважаючи на сильний тиск КДБ, відмовилася дати висновок про осудність «зважаючи на складну структури особистості». Потім був переведений в Інститут психіатрії ім. Сербського (Москва), де провів два місяці — там йому був поставлений діагноз «в'ялотекуча шизофренія» і було рекомендовано лікування в спеціальній психіатричній лікарні. Через міжнародні протести був знову оглянутий безпосередньо в слідчому ізоляторі, після чого рекомендація була змінена на більш м'яку — утримання в лікарні загального типу. Велику роль у тому, що Ігрунов не був відправлений у спецпсихлікарні і потім відносно швидко звільнений, відіграла широкий розголос його справи на Заході, активність А. Д. Сахарова, Н. Є. Горбаневської і ряду інших діячів правозахисного руху.

Після суду, що відбувся в Одесі (1-13 березня, ХТМ № 40-44), був направлений на лікування в психіатричну лікарню, де перебував до початку 1977.

У 1980 — листоноша 74-го відділення зв'язку Київського вузла зв'язку Одеського поштамту. У 1980—1982 — сторож (контролер КПП воєнізованої охорони Науково-дослідного технологічного інституту «Темп») в Одесі, був звільнений з роботи як дисидент. У 1983—1987 — технік, інженер, майстер, старший майстер Одеського об'єднання «Точмаш».

Громадський діяч

У 1987—1988 позаштатний кореспондент редакції бюлетеня «Вік XX і світ» у Москві. У 1987 був одним з ініціаторів створення товариства «Меморіал». Засновник і учасник кількох клубів — КСІ (Клубу соціальних ініціатив — в той час першого реально діючого політичного клубу Москви), «Перебудова», «Перебудова-88». У 1988—1991 — начальник відділу соціальних проектів Науково-технічного кооперативу «Перспектива».

У 1988 став одним із засновників і фактичним керівником Московського бюро інформаційного обміну (М-БІО) — одного з перших недержавних дослідницьких центрів (займався збором матеріалів самвидаву, випуском власних самвидавського газет, журналів, бюлетенів). З 1990 — директор Інституту гуманітарно-політичних досліджень (ІГПІ), створеного на основі М-БІО.

Брав участь у багатьох громадських ініціативах. У 1989 — ініціатор створення Вищих соціологічних курсів Радянської соціологічної асоціації. В 1990 — один із засновників і співголова Комітету допомоги біженцям і переселенцям «Громадянське сприяння». У 1990—1992 — директор науково-дослідного центру Асоціації «Соціальні програми».

У 1992—1993 був начальником Інформаційно-аналітичного центру Державного комітету РФ з національної політики.

Партія «Яблуко»

У 1993 — один з творців блоку «Яблуко». У 1995—2001 входив до складу бюро Центральної ради, очолював комісію з партбудівництва і роботі з регіональними організаціями. У 1996—2000 був заступником голови «Яблука». Очолював московську організацію «Яблука».

У 1994—1995 депутат Державної думи Росії першого скликання, обраний за списком «Яблука». Заступник голови Комітету у справах Співдружності Незалежних Держав і зв'язкам зі співвітчизниками.

У 1996—1999 — депутат Державної думи другого скликання, обраний за списком «Яблука». Заступник голови Комітету у справах Співдружності Незалежних Держав і зв'язків зі співвітчизниками, голова підкомітету з гуманітарних, соціальних питань, питань культури, науки та екології.

Був керівником виборчої кампанії об'єднання «Яблуко» на виборах до Державної думи 1999, головним редактором газети «Московське Яблуко».

У 2000—2003 — депутат Державної думи третього скликання, обраний за списком «Яблука». Заступник голови Комітету у справах Співдружності Незалежних Держав та зв'язків зі співвітчизниками.

Партія СЛОН

Восени 2001 вийшов з «Яблука», заявивши, що партія перетворилася в «команду обслуговування нереалізованих амбіцій однієї людини» (мав на увазі Г. О. Явлінського). З листопада 2002 — голова партії СЛОН («Союз людей за освіту та науку»), яка виникла в жовтні 2002 р. фактично в результаті відділення від партії «Яблуко» групи прихильників В. В. Ігрунова. Партія зареєстрована Мін'юстом 24 червня 2003 (реєстраційний № 4260), а 29 серпня 2003 були зареєстровані 47 регіональних відділень СЛОНа, що дозволило партії самостійно брати участь у виборах.

Очолював її список на думських виборах 2003 (партія отримала 0,2 % голосів виборців). У програмі партії сказано, що вона «створюється як об'єднання прихильників сталого розвитку країни на основі використання інноваційних технологій, переведення економіки і суспільного життя Росії в якісно новий стан шляхом мобілізації інтелектуального потенціалу російського народу». Втратила офіційну реєстрацію на початку 2007 року через недостатню законодавству чисельність.

В даний час В. В. Ігрунов — директор Інституту гуманітарно-політичних досліджень.

З 2001 — керівник Громадської ради українсько-російського співробітництва.

Посилання

• Біографія на персональному сайті [Архівовано 1 лютого 2009 у Wayback Machine.]